А кісочки-бантики вже внизу майорять…
Завернув я до туалету, дістав тріснуте яйце – добре, що у вату загорнуте, бо куртку б заляпало, – викинув його в унітаз і спустив воду.
А тоді добре вимив руки й рушив у клас.
Усі, звісно, повитріщались на мене. Найдужче – Оленка Зайко. Вже на своє місце повернулася…
Першим отямився Іванюк:
– О! Бондарук! Як добре, що ти прийшов! Сьогодні на фізкультурі граємо проти сьомого «Б». Ти в команді! Правим захисником.
І подав руку…
Звісно, ми виграли – 3:0.
Ні, гол я так і не забив. Але ж це не справа правого захисника – голи забивати. Для цього в нас нападник є.
А до бабусі я того разу так і не поїхав. Усі канікули в ліжку провалявся. Кляте морозиво все ж «спрацювало» – наздогнала мене ангіна по дорозі додому. Така люта була, що я ледве міг говорити!
Ну, та що вдієш – за все в житті платити треба. Я ще легко відбувся…
28.12.2009 – 04.01.2010
Харків