«відпостити всю зиму замість мене...» Іван Андрусяк

відпостити всю зиму замість мене

хіба зуміє ця челядина

впаде звізда і оскоромить вени

зелений хрускіт теплого вина

питво солодке а провадить сушу

на рушникове листя тихо ша

таку плитку таку холодну душу

витравлює споряджена душа

їй несть числа і звір її неплодний

і висне дар над волосом її

челядині бракує обезводнень

розщеплених у череві змії

чий палець вріжу кров чия загусне

меж бартками вколошканий пісок

зело лелію на велику пустку

озпінених на ложі подушόк

і мжичить сонний лоск під образами

позлітка заліпила образи

а ця душа попукана так само

як кόшниця зі свіжої лози