«Вічними не будемо ніколи...» Іван Андрусяк

Читати онлайн вірш Івана Андрусяка «Вічними не будемо ніколи...»

A- A+ A A1 A2 A3

вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки


дощ як перестояне мовчання
вкриють до зажмуреної жмені
тільки голоси немов прочани
сухо обійматимуть легені


тільки до корозії дозрілі
кашлем вириваючись понурим
будуть як мурахи жити в тілі
створюючи мову крізь фістули


мова кара — їй потрібен отвір
страх і бог оскома і спокуса
золотих дощів нічні полотна
усмішки держава світло-руса


осені наврочена крамола
сонця перестояного ліки
і вона залишиться ніколи
і вона просочиться — навіки