«Саломея» Іван Андрусяк

Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.

Тарас Девдюк

один

на кручу виходили
як листки по одному
і біліли дівчата в руках
і терпіли відбір
а коли закінчився
лиш я залишилась лежати

буркун волосатий
ти мав одинокі пальці
між ними
як між іконами хтось
прокладав погляди
і тремтів постом
але мама казали
що ти не знаєш роздвоєння
і п'єш вино свого учня
тримаючи келих
трьома пальцями

батечко
подарують тобі
мою нагрудну пов'язку
він править цією країною
як обіднім столом
тож і мені дозволить
кинути тобі кістку
мого язика

я покрию її
слиною невинності
я не винна в твоїм одужанні
я підітруся
полою твоєї одежі
аби ти пам'ятав
мій запах

антиодин

нема мені стогону в цій країні нема мені ост­рова де не живе одужання знайду собі фіґовий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смо­ківниці а на останній себе

цей пустельний міраж ці чорні леґіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони виривати­муть зуб аби знайти порошину

а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або від­різати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою трито­на котра підслухала слово що було спочатку

vегtе

не та мене обдурила що зламала весла

а та мене обдурила що під серцем несла

два

і хоч мама казали
що день помирає останнім
я обмию тебе лавандовим сміхом
а тоді візьму в руки твою ґерлиґу
і піду по тобі
як по світу
шукати мерця

я зубами
стригтиму твоє волосся і нігті
я оближу тебе
теплицями своїх міхурів
і слід від лизання
зійде разом з нами
як незайманий

а як вийдуть мама
в танок до святого тельця
і святому тельцеві
спрага стуманить роги
тоді я впущу ґерлиґу
в печеру під синім проваллям
і слухатиму як ґерлиґа
трощитиме цю печеру

буркун волосатий
ти маєш державну оскому
ти маєш нектар перевтілення
в ідольний камінь
я буду тесати його
тільки губами
щоб довше тривав

антидва

не покину своє ім'я за намовою матері не по­кину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмо­чити в струну аби впізнавали бо що то за вчи­тель котрого не перевершили учні

довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетич­ного смороду жертви розкаяння лиш кавалка­ми скидають покуту під вікна землянок і ста­ють в леґіони хіті моїми думками

а перекинути в море ісаака чи народити яко­ва на поталу природі чи побити камінням зби­рача податків загнати до храму мінял і спали­ти той храм все це під владою жінки з волос­сям змій тої що місяць рота її усміхається

vегtе

ой місяцю князю ти не вір нікому

лиш повір заразі на суку сухому

ти погладь заразу по голій печінці

і віддай заразі початки і кінці

кінці пов'язати початки згубити

все одно не знати бити чи не бити

три

лиш тобі
обривати ці коси по волоску
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
сидіти у цьому човні
і термосати воду
веслом одчаю

мама казали
про голову чорної птиці
яку вчора
ніхто не любив

як палили дровітню
і різали трьох баранів
і слухали римського воїна
батогами плечей
як здирали шмаття налoжних юнців
на вертели настромляючи
захотіла і я тоді жити
але мене не взяли

тому лиш тобі
обривати ці груди
зубами своїх надчеснот
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
потонути разом із човном
зґвалтувавши намул
і коралову квітку на дні

антитри

не покину своє ім'я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь лис­ти винограду зяють рани зірок

довго мені відмивати порох лиця подорож­нього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він пока­зує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким

а вийняти із петлі нетягу намісника чи на­крити шатром побілілих закоханих чи поміти­ти суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку

vегtе

просили батько просили мати

і я вас прошу покатувати

турнути першим турнути другим

най перемелю камінну тугу

камінну тугу білу говерлу

най перемелю та й вам поверну

кода

я не знаю тебе
межи цих катувальних машин
межи цих костомах
без брів і очних заглибин
я хочу тебе закінчити
долотом
ніби камінну бабу
я хочу знати твоє ім'я
аби загубити

кидаю слово на вітер
нехай розіб'ється об мур
кидаю камінь на вітер
нехай розітреться в пісок
кидаю пісок на вітер
нехай почезне з очей
але все одно
хочу тебе ненавидіти
щоночі

антикода

хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ поруба­ти усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не від­вертав носа

батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе