«Григорій сковорода. 1773» Іван Андрусяк

Читати онлайн вірш Івана Андрусяка «Григорій сковорода. 1773»

A- A+ A A1 A2 A3

зображення пилу стоїчно нагадує пил:


це майже потреба – приречену землю топтати.


окраїна листя така ідилійно картата,


аж місце розплати не в змозі проґавити крил.

 


земля, за яку осипається іній на латах,


коравіє глиця, стирається в небі ковил…


за куряву серця відважуєш тінь голови –


на денці жорстви – супокоєм в чотири карати.

 


до кореня топчеш, і голосно гнеться земля.


того, хто тікає, усе ще можливо ловити,


а хто зупинився – того і не вгледиш здаля.

 


чого тобі, серце? напровесні квіти чи квити?


пручається в горлі остання потреба любити.


під ноги течуть соковиті від поту поля