«Так вітражі кохаються — колись...» Іван Андрусяк

Читати онлайн вірш Івана Андрусяка «Так вітражі кохаються — колись...»

A- A+ A A1 A2 A3

так вітражі кохаються — колись
вуста закрию виторгую очі
і теплий погляд снігу на обочі
як мізансцена викотиться вниз


так з пастки п'ють вуаль або вино
чорніючи над лісом безпорадним
і дерево неначе доміно
заплутається в сітях аріядни


так виживаю мила — озарінь
весела маска кришиться додолу
і запах що вміщається в стодолу
тоненький і обскубаний як тінь


мовчу тебе люблю тебе терплю
тебе в собі як білу рибу в плавнях
а дні стікають знуджено і плавно
вистежуючи кроплену смолу


чи дочекаюсь — день на вітражах
розмазаний розгублений розбитий
любити сад любити світ любити
а тільки сонця стомленого жаль