упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.
* * *
МУХОМОРИ
Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.
Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться!
Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…
У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!
Аж за море
мухомори!
* * *
У ЛУЗІ
Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:
і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…
А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час.
* * *
ПІВГОРОШИНИ
Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, –
на руку.
Тобі, нечупаро, –
на палець!
Тобі, вередуле, –
на личко.
А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена –
лиш так, півгорошини...
* * *
ТРИ ПЛАЧІ
Доні снилися вночі
три плачі.
Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу.
Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем.
– Я із вами,
плаксіями, –
каже доня, – не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі –
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...
* * *
СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ
Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться".
Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе".
* * *
НЕ КУСАЄТЬСЯ
– Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.
Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.
Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу.
* * *
СПРАВЖНЯ СВИНЯ
Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…
Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.
* * *
ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ
В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.
Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити…
* * *
ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА
А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
* * *
НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО
Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
* * *
УРОКИ МОВИ
Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".
А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".
Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго.
* * *
СТРАШНА КАЗКА
У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.
Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.
Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.
Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз!
* * *
МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ
– А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.
Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,
їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато.
* * *
РОЗМОВА
– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече.
* * *
БУЛЬ i НЯМ
На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.
Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я буль-буль-буль люблю.
Сказало бегемотеня:
– Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі.
* * *
ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ
За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.
Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси –
користі не буде.
* * *
УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ
Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.
– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять.
* * *
СКОРОМОВКА
Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона! [1]
(Продовження на наступній сторінці)