1.
такі посходилися повені,
що й досі голосу повну.
але навіщось очі сховані
надсадно каламутять дно.
гірчання скочується високо –
туди, де залягли хоръ.
природа ділиться на висівки,
вони спливають догори.
долина прощею видзвонює.
іще б яка зоря зійшла!
невже це саме та гармонія?
чи омела?
чи омела…
2.
до знічення лише єдиний крик,
до значення – його пересторога,
коли у ноги кланятись відвик,
щоб тільки Богу кланятися в ноги.
дзеркальний іній в провисанні нот.
вага навзрид розгойдується з осені.
на цілий світ звучить хорал непрошений.
йому, здається, більшого дано…
відгасне разом – розум – ризам – різь –
окличних – знаків – істина – прилизана…
переступаєш хату – входиш в ліс.
палац переступаєш – може виженуть.
3.
а ми таки зневрочені, та й годі…
навприйми снігу слухати пора,
як догорає іскорка насподі,
немов сама собою догора.
іще заясно з-під лиману неба.
ще сніг, як знать до ночі не зійшла.
ти помолився – що тобі ще треба!
…тепла?