я уявляв собі смерть не такою
наївно вірив
що нестямний орґазм страху
рвучко жбурне мене
поза межі болю
а насправді все чую
все бачу
але ж достоту мертвяк
ні застогнати
ні затремтіти
ані рухнутися
ніби просяклий страхом і терпінням
став персонажем баєчки
про доктора тульпа
і лиш доходяга студентик
длубається мені в мозку якоюсь хріновиною
дивлюсь на його бридку пику
на його допотопну одежу
злорадствую
він ще мабуть нецілований
і від цього стає трохи легше
якщо взагалі може бути легше
коли тобі бабраються в мізках
я знаю всі вади професора
старого і лисого як коняка
знаю похмурі жарти студентів
мені вгризлися в пам'ять
навіть безглузді медичні терміни
якими нібито вкрите
моє перемучене тіло
приречене на відкриття
щораз вишуканіших
букетів тортур