глиця з долоні повільно стирається потом,
крекче з корінням – як світ – іменами вперед.
осінь приходить і тихо питається, хто ти?
з горла осоту ображено сочиться мед.
майже загубиш цю землю в гірких зелепугах –
десь поміж них закотилась, пощезла в траві…
жовті окрушини: стеляться оси над лугом,
тонко і довго літають, неначе живі