На цей раз Сергій Кудлик не спромігся навіть і нукнути. Він підскочив до Вітки, вихопив у неї свого щоденника — і тільки двері за ним грюкнули та бідолашний песик Бурчик злякано сховався під канапу.
Вітка залементувала, вона кричала йому навздогін щось про обов'язок допомагати хворому однокласникові, та Сергій нічого не чув і нісся вниз, перестрибуючи через три сходинки, наче тікав від скаженої собацюри.
А вдома, коли трохи відійшов, Сергій сів за стіл і почав малювати на Вітку карикатуру. Спершу він намалював товстого дядька в окулярах, батька Птурської, потім — руду й кирпату Вітку, а коло неї купу цегли. "Вікторіє, не їж каміння", — казав батько до Вітки, а вона, — так намалював її Сергій, — накидалася на купу цегли й жадібно ковтала цеглину за цеглиною.
Сергій трохи посидів, розглядаючи свій витвір, а тоді ще підписав під малюнком віршик:
Птурська Вітка — навпакитка:
попрохайте щось у Вітки —
зразу зробить залюбки,
але тільки — навпаки!
Карикатуру він узяв до школи, на великій перерві приколов до дошки й відійшов, даючи дорогу третьокласникам, які з'юрмилися в нього за спиною.
Третьокласники голосно реготали, хапаючись за животи, й насмішкувато зиркали на Вітку, яка незворушно сиділа за партою, їла яблуко й удавала, наче їй зовсім байдуже, чого вони там веселяться. Та ось її все-таки здолала цікавість: що ж там такого смішного утнув цей пришелепкуватий Кудлик? І вона гордою ходою підійшла до дошки.
Очі її забігали по малюнку, і коли вона дочитала напис до кінця, — вся спалахнула, заверещала, наче кішка, якій наступили на хвіст, і кинулась на Сергія! І, мабуть, таки добряче пошкрябала б його, та однокласники заступили їй дорогу.
— Ну, віршомазе! — гукнула вона до Сергія через їхні голови. — Тепер тремти! Війна не на життя, а на смерть!
Саме після цього випадку й почала вона робити оті дошкульні капості Сергію, про які ви вже знаєте.
Отакі складні стосунки були в Сергія Кудлика з Вікторією Птурською, однокласницею та сусідкою.
6
Поки Діма дрімав, Сергій устиг зганяти в магазин, купити величезного "Київського" торта і тепер вертався додому.
Він уже був узявся за ручку дверей під'їзду, аж раптом за спиною в нього щось просвистіло, гупнуло щосили в спину і ляпнуло на асфальт. Сергій озирнувся й побачив на тротуарі розірваний пакет від кефіру, що тим часом величезною білою плямою поволі розтікався по Сергієвій спині і всотувався в його нову вельветову куртку.
Сергій хутко зиркнув угору і встиг помітити, як зачинилися балконні двері Вітчиної квартири.
Першою думкою Сергія було вхопити каменюку й пожбурити Вітці у вікно. Він навіть рвучко нахилився до землі, але уявив собі, скільки здійметься галасу, і, спересердя плюнувши, побрів додому.
"Чорт із нею, — вирішив Сергій, — не псуватиму собі день народження. Але помщусь обов'язково — іншим разом".
Двері йому відчинила бабуся: вона вже повернулася з базару й готувала обід. Тільки-но Сергій зібрався повідати їй про Вітчину підступність, як бабуся замахала на нього руками й приклала до рота палець.
— Тсс! — прошепотіла вона. — Тихенько, Діма ще спить.
Сергій навшпиньки пройшов за бабусею на кухню і вже там розказав про Вітку.
— Не звертай уваги, — заспокоїла його бабуся. — Знімай швиденько куртку, я зараз відмию! — І вона з курточкою в руках поспішила до ванної.
Тут хтось подзвонив у двері, і Сергій кинувся відчиняти.
На порозі стояв Олег.
— Тсс! — просичав до нього Сергій так само, як і бабуся. — Проходь на кухню, тільки тихо.
Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив другові свій подарунок — прекрасно видану книгу казок — і поцікавився:
— А чого ви шепочете всі, хто там у вас?
— Ходім, побачиш, — запропонував Сергій, і вони тихцем заглянули до нього в кімнату.
Там у кріслі безтурботно спав Діма. Олег відразу побачив його, — це страшенно порадувало Сергія!
— Непогана лялька! Мабуть, закордонна.
— Сам ти лялька! — образився за Діму Сергій. — Він справжній.
— Кажи! — не повірив Олег, і не встиг Сергій перепинити його, як той підскочив до крісла і смикнув Діму за бороду.
— Ой! — вереснув дідок і, мов на пружинах, підлетів у кріслі, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами. — Ти чого причепився? Зараз я-ак вріжу! — І він замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.
Олег аж за боки схопився.
— Оце так штука. Диви, навіть стрибає й говорити може! — Він намірився був удруге шарпонути Діму за бороду, але дідок щосили ляснув його по руці.
— Ой! — зойкнув на цей раз уже не Діма, а Олег і від несподіванки сів на підлогу. — Таки, здається, справжній!
— "Справжній, справжній"! — перекривив його Діма. — А то ж який іще?! От лясну ще разочок, знатимеш тоді, хуліган!
— Він зовсім не хуліган! — заступився Сергій за друга. — Це він так, від несподіванки. А взагалі він дуже хороший. Навіть вас бачить. А ви ж самі казали, що погані люди вас не бачать, лише хороші!
— А може, він — виключення? — Діма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидів на тому ж місці, де сів, і лише кліпав очима.
— Вибачте його, будь ласка! — пробелькотів Сергій. — Він справді хороший.
— Гаразд уже, — полагіднішав Діма, — вибачаю!
Він зліз із крісла й підійшов до Олега.
— Давай знайомитись: Діма!
— Олег!.. — відказав той, ледь приходячи до тями. — Олег Пчілка! — повторив він і ще тремтячою рукою потис ручку Діми.
— От і все, — зрадів Сергій, — мир і дружба!
— Ох, і здорово, що ви завітали до нас! — вигукнув Олег, коли Сергій розповів йому все про Діму. — А можна й мені завтра з вами до лісу? — несміливо поспитав він.
— Як устанеш о п'ятій — можна! — поблажливо згодився Діма.
— Ура! — зрадів Олег. — Обов'язково встану! Я тата попрошу — він розбудить.
— Їсти ще не схотілося? — зазирнула до кімнати весела бабуся. — Обід, між іншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, — знов як новенька!
Бабуся хотіла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вітка? — скривився Сергій. — Невже ця нахаба після всього насмілиться припертися?!"
На превеликий жаль, Сергій не помилився: на порозі стояла Птурська власною персоною і єхидно шкірила зуби.
— Здрасть, іменинничку! — солодким голосочком проспівала вона, ніби годину тому хтось інший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефіру в Сергія. — З днем народження, відмінничок майбутній! А от і подарунок.
І Вітка простягла отетерілому Сергію якусь поіржавілу залізяку.
— Що це? — здивувався Кудлик.
— А хто його зна! — хихикнула Вітка. — Я у дворі знайшла. А ти бери, як дають. Головне — увага, а не подарунок, нечемо!
Сергій неохоче взяв із рук Вітки "подарунок" і запросив її до кімнати. Він, як ви знаєте, був дуже вихованим хлопчиком і не міг лишити гостя на порозі, ким би той не був!
— О, дружечок-пиріжечок уже тут! — пирснула Вітка на Олега, заходячи в кімнату. — Моє вітаннячко!..
Птурська клацнула пальцями перед Олеговим носом і гордо посунула до крісла, де мовчки сидів Діма. Як ви вже, напевне, здогадалися, Вітка його не бачила!
Вона хотіла вже гепнутись у крісло, та Олег одним стрибком підскочив до неї і відштовхнув геть.
— Не сідай! — скрикнув він. — Крісло поламане!
— Подумаєш! — скривила губи Вітка. — Я взагалі не збираюся з вами сидіти, моя місія закінчена! — посміхнулась вона й докинула: — Ти думаєш, чого я зайшла? Дружечка твого поздоровити? Дулю з маком! Я зайшла настрій йому зіпсувати! Отак!
Вона показала сторопілому Олегові язика, крутнулася на місці й, задерши носа, попрямувала до дверей.
— Чао, іменинничку, чемпіончик із плавання, — кинула вона Сергієві і, вже вийшовши на східці, додала: — Попий за моє здоров'ячко кефірчику, дурникам дуже корисно! — І її сандалі зацокотіли по сходинках.
— Ну й дівчисько! — пробурмотів Діма, який мовчки спостерігав за всією сценою. — Та начхай ти на неї, чого носа повісив?
— Неприємно все-таки, — з досадою зітхнув Сергій.
Тут у кімнату знов заглянула бабуся:
— То ви передумали обідати?
— Ні в якому разі! — заметушився Діма, мабуть, боячись зостатися без обіду. — Ми вже йдемо!
Що й казати — обід був знаменитий! На столі парувала тушкована капуста з м'ясом, лоскотав ніздрі духмяний запах борщу, світилася тонко нарізана шинка, смажена качка так і танула в роті, а пиріжки з картоплею були наче пух! Всі пили лимонад, виголошували тости на честь іменинника й багато сміялися. І все було так чудово, що Сергій і думати забув про вреднючу Вітку.
(Продовження на наступній сторінці)