«Бюро знахідок» Анатолій Костецький

1

Будь ласка, заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе, що згубили,—
шукайте й знаходьте!

Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно дивіться.

Можливо, на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!

2

Отут перед вами —
загублена совість.
Гадаю, вона в нас
лише тимчасово:

без неї ж не можуть
дорослі та діти
і тижня прожити
на білому світі...

Згубив її хлопець,
який тишком-нишком
надворі малому
підставив підніжку,

У іншого хлопця
м'яча одібрав,
Сусідці по парті
малюнок порвав.

А тільки спитають
у нього:— Навіщо? —
Провину він звалить
одразу на інших,

Тому ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю, він скоро
до нас завітає...

Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає
по совість хазяїн!

— Ця совість, я бачу,
належить тобі?
Будь ласка, бери,
але більш не губи!

3

А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач гав.

Давно вже усе він забув
і прогавив: забув
жовтенятські обов'язки
й справи,

забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.

А якось на гаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!

Ще й досі
дивується всюди народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...

Як тільки зустріне його
хтось із вас,
скажіть, щоб зайшов
за собою до нас.

4

Ця купа велика —
загублений час.
Боюся, що й місця
не вистачить в нас...

Ось — час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!

Тут — час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.

Там — час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...

Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!

Напевно, мені
доведеться на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,

Щоб з неї нарешті
довідався кожний:
"Загублений час
повернути не можна!"

5

А онде в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.

Страждає за хлопця
якогось страшенно!..
Він лізе в тролейбус,
немов навіжений,

Всідається й дума:
"Усі ви хоч трісніть,—
нізащо у світі
не встану я з місця!"

Він запросто дівчинку
може принизить.
Для нього повага
до старших —дурниці...

Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти.

Шепоче про себе:
"Спасибі!", "Будь ласка!" —
таким голосочком,
що й слухати важко.

Привітно киває
голівкою всім
і всім поступається
місцем своїм.

Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
бо може, бідаха,
загинути просто!

6

Ось — дружба, забута
під партою в школі.
Такого не бачив
я досі ніколи!

Ну як —поясніть мені! —
може це бути, щоб
дружбу, як зошит
чи ручку, забути?!

Два хлопці
у класі її загубили —
вони на перерві
ні за що побились.

А друзі ж були —
можна заздрити тільки!
Довіку дружили б,
якби ж то не бійка.

А з чого вона —
невідомо нікому...
Тож порізно ходять
віднині додому,

Насуплені в класі
сидять на уроках,
і жоден не зробить
до друга ні кроку.

А вдома сумують,
зітхаючи тужно,
і згадують часто
загублену дружбу...

Я певен: недовго
пролежить вона —
її заберуть
неодмінно від нас!

7

Це — сміх розвеселий
сидить і регоче,
неначе його
безперервно лоскочуть.

І всі, хто погляне
на згублений сміх,
так сильно сміються,
що валяться з ніг!

Лежать і регочуть,
забувши про тишу,
а сміху од того
утричі смішніше.

От тільки хазяїн
його —у зажурі...
Од ранку й до вечора
ходить похмурий.

Не біга, не гра,
не співа і не скаче,
а сяде в якомусь
куточку —і плаче...

Хай швидше до нас
завітає за ним.
Невже йому весело
жити сумним?..

8

Як бачите, є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,

будь ласка, заходьте,
скоріше заходьте,
усе, що згубили,—
шукайте й знаходьте!

І все, що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше ніколи
в житті не губіть!