«Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» Анатолій Костецький

Читати онлайн фантастично-пригодницьку казку Анатолія Костецького «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків»

A- A+ A A1 A2 A3

1. ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ

І треба ж було, щоб історія ця трапилась в останній день канікул, тридцять першого серпня!

Адже саме в цей день мільйони майбутніх школярів-початківців та шкільних "ветеранів" по всіх селах і містах переглядали начиння своїх портфелів, ранців та сумок, приміряли шкільні форми, годинами крутилися перед дзеркалами, востаннє перегортали поки що недоторканне чисті щоденники, готові вже завтра прийняти до себе все — від одиниці з мінусом і до п’ятірки з плюсом.

Одне слово, це був останній день перед школою — з усіма його радощами, сподіваннями й турботами.

І тільки Олег Валяйко, учень тре… ой, пробачте! — вже четвертого класу, та його мала сестричка Ліза, вчорашня випускниця дитячого садка і завтрашня першокласниця, змушені були витратити цей день на зовсім інші справи…

День тридцять першого серпня для Олега розпочався о шостій годині ранку. Не подумайте, що Олег о такій ранній порі сам вибрався з ліжка й заходився робити фіззарядку. Він не дуже відрізнявся від більшості своїх ровесників, тож полюбляв ранками поніжитися в ліжку, доки тато чи мама не стягнуть з нього ковдру.

Не любив Олег і вимахувати руками та ногами без будь-якої, як на нього, помітної користі. Байдуже, що тато й мама в один голос допікали йому:

— Не робитимеш зарядки — виростеш хирлявий та кволий, не доживеш до бадьорої і щасливої старості, згублять тебе інфаркти та інсульти!

Батьки лякали його ще й не такими хворобами, але що таке старість чи інфаркт для четвертокласника?!

Та й коли говорити по щирості, Олег щось не так уже й часто помічав, щоб мама чи тато, який був астрономом, покинувши свої завжди невідкладні й термінові справи, бігали б ранками від тих злощасних інсультів та інфарктів. І коли син натякав їм про це, вони знаходили сто причин для пояснень, а то й просто гримали:

— Малий ще батьків учити! Краще на себе поглянь!..

Отже, тридцять першого серпня Олега розбудили рівно о шостій ранку.

Спершу, коли мама почала стягати з нього ковдру, він відбивався крізь сон, та зрештою остаточно прокинувся і сів на ліжку, бо тато, що стояв поруч і мовчазно спостерігав, як син прокидається, раптом багатозначно мовив:

— У мене до тебе серйозна чоловіча справа!

Олег любив чоловічі справи. Правда, вони з татом у це поняття вкладали дещо різний смисл. Тато, коли йшлося про Олега, чоловічою справою чомусь вважав відвідини магазина та купівлю хліба чи молока. Олег же був переконаний, що чоловічі справи — це небезпечні мандрівки, космічні подорожі чи — в крайньому випадку! — риболовля та полювання.

Цього разу тато був такий серйозний, що Олег зрозумів: мова буде не про хліб чи молоко, а про щось таки справді важливе.

Він хутко вистрибнув із затишного ліжка, помахав трохи руками, кілька разів присів — звичайно, більше для тата, ніж для себе! — і весело мовив:

— Я слухаю тебе!

— Так-от, — почав тато здалеку. — Ти, я знаю, мужчина в мене серйозний, не легковажний торохтій, і відчуваєш усю відповідальність ролі старшого брата…

Олег трохи здивувався: так батько починав розмову лише тоді, коли їм з мамою треба було йти в гості чи в театр, і хлопець мусив лишитися з Лізкою. Але зараз же вони не вдома, у місті, а в Круглику, на дачі! Та й о шостій годині ранку ні в гості, ні до театру не ходять…

Але тато не дав йому глибоко замислитись, а відразу все пояснив:

— Ми з мамою їдемо додому: мені треба на захист дисертації, а мама хоче спекти вам святковий пиріг… Ні, ні! — замахав тато руками, коли побачив, що Олег збирається щось сказати. — Не сперечайся! Я знаю: ти хочеш сказати, що ви з Лізою теж допомогли б мамі. Дякую, але ви краще побудьте ще один день на свіжому повітрі, зосередьтеся перед завтрашнім днем, та й мамі без вас вільніше. А ввечері я приїду по вас.

Відверто кажучи, Олег і не думав сперечатися. Ще б пак! Лишитися на цілий день без батьків на дачі!.. Тож він тільки вдав, що трохи образився, а вголос мовив:

— Звичайно, тату, я все розумію. Адже я — старший брат і глибоко усвідомлюю всю відповідальність, що лежить на мені.

Така відповідь цілком задовольнила батька, і він надав слово мамі.

Протягом сорока хвилин Олег вислуховував мамині поради й настанови, більшість яких починалися словом "не": не купатися в озері, не перегріватися на сонці, не їсти немитих фруктів, не лазити по деревах…

Не! Не! Не!..

Всі оті "не" Олег знав напам’ять, тож не дуже й прислухався до маминих слів. Та й Лізка, що не кажіть, була в нього чудова сестра. Олегові з нею жилося просто й легко. Він навіть любив іноді залишатися з нею вдвох.

Варто було запропонувати малій гру в "дочки-матері" — і ніяких тобі проблем! Лізка ставала мамою, а Олег — татом. А бути татом дуже просто: вмикай гучніше телевізор, влягайся на канапу та куняй собі!

Мала ходитиме навшпиньках повз канапу, сповиватиме ляльок і лише зрідка наважиться підійти до Олега за порадою.

— Таточку, а що нам робити з оцією неслухняною донею? — піднесе вона братові-татові одну з ляльок.

Олег почухає в потилиці, подивиться на стелю, а тоді недбало кине:

— Мамусю, ти в мене така розумна, що, як вирішиш, так і чини.

Цього сестрі було досить, і вона більше не турбувала брата…

Отже, все складалося якнайкраще!

Нарешті батьки поїхали — день свободи розпочався!

2. МІНІМАКС ПЕРШИЙ

Якщо ви думаєте, що Олег, тільки-но машина з батьками завернула у ліс, тут-таки й забув про все на світі і стрімголов помчав до озера — ви глибоко помиляєтесь.

Озеро в Круглику останнім часом зробилося неприступним.

Ще тиждень тому на його берегах, порослих густим очеретом і луговими духмяними травами, можна було пограти в бадмінтон, поганяти м’яча або й скупнутися, а зараз до озера годі було потикатися.

Тільки-но біля нього з’являвся хтось із дачників чи місцевих жителів, як з очерету вискакувала довготелеса бородата постать у гумовому плащі з капюшоном, насунутим на очі, наставляла допотопну мисливську рушницю і різким голосом наказувала:

— Стій! Заповідна зона! Стрілятиму!

І хоча жителі Круглика — як місцеві, так і дачники — чудово знали, що рушниця ота не стріляла вже, мабуть, від часів першої світової війни, бо належала ще дідові попереднього сторожа, та ризикувати не наважувались і про всяк випадок тут же відступали.

Отже, самі розумієте, мчати щодуху на озеро Олегові не було ніякого сенсу. Та й сестра ще солодко спала.

Будити малу Олег поки що не став — нехай поспить востаннє досхочу. Адже завтра почнеться нескінченне шкільне життя. І вже не скоро Лізка зможе дозволити собі розкіш поспати. Це Олег чудово знав із свого особистого трикласного досвіду.

Він вийшов у садочок і вирішив, поки сестра встане, обібрати дві вишні, що росли в дальньому кутку дачі.

Дальній куток — звучало надто перебільшено: до нього було метрів чотири, а то й менше. Взагалі, весь садочок складався з двох яблунь, двох вишень, однієї груші-дички та заростей дикої малини, замість паркану. Та й саме слово "дача" пасувало помешканню Валяйків так само, як, скажімо, слово "богатир" пасувало б худючому й кістлявому Олегові.

Дача являла собою фанерну халабуду розміром три на три метри та висотою десь метрів два.

За покрівлю їй правила вкрита мохом дранка. Споруда мала невеличкі дверцята, у яких навіть Лізка, заходячи, мусила нахиляти голову, та два віконечка, такі манюні, що коли б Олег захотів крізь одне з них вистромити голову, то не мав би ніякої гарантії, що зможе втягти її назад.

Та, коли говорити відверто, — яка різниця: чи халабуда з двома розкладушками править тобі за дачу, чи кам’яний будинок. Головне — місце, а кращого за Круглик, на одностайну думку мешканців найближчого міста, — не знайти. По-перше, недалеко їхати, по-друге, ліс та озеро, по-третє, досхочу свіжого повітря!

Одне слово, не Круглик — рай земний!..

Олег спритно здерся на вишню, і вже тут, на самому вершечку гнучкого дерева, відчув, що день без батьків почався.

Він вправно й хутко обірвав за кілька хвилин обидва дерева, складаючи перестиглі вишні у пакетик від молока, припасований до пояса, спустився додолу й вирішив нарешті збудити сестру — порадувати малу гостинцем. Та враз пригадав, що мама просила на сніданок забрати у сусідки, Ізольди Сократівни, яєчка, за які вже наперед заплачено.

Ох, уже ці яєчка!

Мама десь вичитала, що їх треба вживати щодня — свіжими й сирими, і відтоді примушувала Олега й Лізу ковтати щоранку по одному. При цьому вона пильнувала, щоб діти не просто ковтали яйця, мов індики, а випивали їх повільно, не поспішаючи, крізь невеличкі отвори у шкаралупі. Ще й наспівувала їм якесь нібито давньоанглійське прислів’я.

Це прислів’я в татовому перекладі звучало приблизно так:

Хто починає день з яйця —

Здоровим буде до кінця!

Олегові не дуже подобалося слово "кінець" — воно ніби натякало на смерть, — але він мовчав. Бо яка різниця, від чого помреш: від щоденного споживання сирих яєць чи від інфаркту. З його точки зору, смерть від інфаркту навіть краща — вона, принаймні, нічого не коштує. А за кожне свіже сире яйце Ізольда Сократівна, колишня власниця їхньої дачі, а теперішня сусідка, лупила по три магазинні ціни.

(Продовження на наступній сторінці)