«Капелюхи для котів» Анатолій Костецький

Читати онлайн вірш Анатолія Костецького «Капелюхи для котів»

A- A+ A A1 A2 A3

1

Проживали у місті коти.
Все було в них: пухнасті хвости,
срібні вуса, чутливі вуха.
Не було в них лише капелюхів!

А про них мріяв кожен кіт,
щоб казати:— Привіт! Привіт! —
ще й при цьому, немов за звичкою,
капелюх піднімати ввічливо.

А інакше котам хвостатим
не хотілося зовсім вітатись,
і ходили коти, нявчали —
один одного не помічали...

2

Але якось рішили коти:
Капелюшника треба знайти!
Хай пошиє нам капелюхи
з дірочками для кожного вуха,

щоб нарешті котові кіт
зміг сказати:— Привіт! Привіт! —
Ще й при цьому в лапі кошлатій
капелюха свого підняти!

3

І задерли коти хвости —
і помчали містом коти!
Цілу ніч, розбишаки, гасали —
капелюшника скрізь шукали.

Аж нарешті у передмісті
набрели на будиночок чистий,
де сіяла вервечка літер:
капелюшник —найкращий в світі!

4

І зраділи коти страшенно!
Задзвонили, немов навіжені,
ще й у двері загрюкали лапами,
волохатими та кошлатими.

А коли занявчали щосили —
капелюшника враз розбудили!
Капелюшник розплющив очі,
переляканий, з ліжка скочив

і, схопивши свою одежу,
заволав скільки сил:— По-же-е-жа!!!
Але тільки-но вибіг з хати,
як побачив котів хвостатих.

А! Це ви, розбишаки вусаті,
не даєте мені поспати?!
Ще ж зірки не погасли в небі!..
Ну, кажіть-но, чого вам треба?

5

І сказали йому коти:
Капелюшник найкращий —ти!
Тож поший нам усім капелюхи
з дірочками для кожного вуха,

щоб нарешті і ми, вусаті,
один з одним змогли вітатись!
— Ні! Такому не буть ніколи! —
заволав капелюшник голий.—

Тато шив, і дідусь мій шив
для людей, а не для котів!
Тож ідіть собі геть, вусаті,—
дайте далі мені поспати...

6

І пішли по домівках коти —
срібні вуса, пухнасті хвости,

Бо зосталися без капелюхів
з дірочками для кожного вуха...

Ось тому-то коти вусаті
ще й донині не люблять вітатись...