«Казка про сім неділь у тижні» Анатолій Костецький

Читати онлайн вірш Анатолія Костецького «Казка про сім неділь у тижні»

A- A+ A A1 A2 A3

1

На другому поверсі,
в сьомій квартирі,
в будинку під номером
тридцять чотири,

на вулиці Мрій,
що тяглась аж під небо,
жив хлопець Сергій —
третьокласник і ледар.

Найбільше на світі
любив він поспати,
тож кожного ранку
і мама, і тато

будили Сергія
не менше години,
бо зовсім на нього
не діяв будильник.

До школи він завжди
ішов неохоче.
Сидів на уроках —
злипалися очі.

Зате, як останній
дзвінок продзвенить,—
наш ледар найпершим
додому летить!

Вбіга до квартири,
ляга на дивані —
і мріє, аж поки
і ніч не настане!..

А мріяв Сергій,
щоб у тижні всі дні
зробилися геть
як один,—вихідні!

2

От якось під вечір,
в одну із неділь,
зостався Сергій
у квартирі один...

Поспав, попоїв,
увімкнув телевізор
і всівся дивитись його
скільки влізе...

Нарешті скінчилась
недільна програма.
Сергій неохоче
підвівся з дивана

і мовив:— Лягатиму
краще у постіль!
Аж тут на екрані
з'явилася постать!..

— Зажди! —просичала.—
Не треба лягати!..—
І раптом стрибнула
з екрана в кімнату!

Злякався Сергій —
не промовить і слова...
Нарешті спромігся
спитати:— А хто-о ви?..

— Я грізний чаклун,
всемогутній фон Брукк,
професор і доктор
ледачих наук!

Бажай, що завгодно,
ледащо Сергію,—
я можу здійснити
усі твої мрії!

Почувши слова ці,
Сергій аж затрясся,
та вже не від жаху —
від радості й щастя,

і враз загорлав,
наполохавши тишу:
— Хай тільки неділі
залишаться в тижні,

щоб я відсьогодні
ніколи-ніколи
не мусив щоранку
спішити до школи!

Фон Брукк усміхнувся:
— Хай буде, як хочеш!..—
І зник непомітно
у темряві ночі...

3

Наступного ранку,
О пів на десяту,
прокинувся ледар
у власній кімнаті,

покліпав очима
зі сну, позіхнув —
і вмить пригадав
про пригоду нічну!

Підскочив хутчіш,
календар відшукав,
поглянув у нього —
і мало не впав:

з листочка, де мусило
йти понеділок,
до нього всміхнулося
слово неділя!..

Сергій, не повіривши
власним очам,
ще швидше гортать
календарик почав.

Гортав і гортав,
а листки шелестіли:
"Неділя, неділя, неділя..."
Неділя!..

— Урра-аа! —заволав
третьокласник і ледар.—
Так, значить, до школи
ходити не треба!

Так, значить, насправді
у тижні всі дні
віднині й довіку
тепер —вихідні!..

4

Тепер у Сергія —
свободи удосталь:
захочеш —і зранку
влягайся у постіль,

бо в школі уроків
нема все одно!
А може,—піти в
зоопарк чи в кіно?

Підкинув наш
ледар угору п'ятак —
і випало:
їхати у зоопарк!

Все б гарно!..Та тільки —
трамваї не ходять,
бо транспорт увесь —
вихідний відсьогодні!

"Ач, мудрі які —
спочивати б їм тільки!" —
подумав Сергій —
і поплентався пішки...

Нарешті дістався
ледь-ледь до воріт —
поглянув...Та що це?!
Зачинено вхід!

А поруч —об'ява
висить на стіні:
"Тепер в зоопарку
всі дні —вихідні!"

Від розпачу
в ледаря зуб заболів,
ще й так, що від болю
гуде в голові!

Помчав до лікарні
бідаха —та марно!
Усі лікарі —вихідні
у лікарнях...

Вернувся додому
наш ледар сумний.
Вмикає скоріше
екран рятівний,

а там, на екрані —
слова лиш одні:
"У нас, в телестудії,
всі —вихідні!.."

5

І тут за хвилину
збагнув третьокласник,
що сталося в місті
страшенне нещастя,

бо всі —не працюють,
бо всі —спочивають!..
Лікарні закрито,
не ходять трамваї,

і годі чекати
від друзів листів —
всі пошти
зосталися без поштарів!

Шофери і вчені,
майстри і міністри —
ніхто не працює
у нашому місті,

бо всі —вихідні,
тож од ранку до ночі
роби — що завгодно,
гуляй — скільки хочеш!..

Так чом же ніхто
не співа, не танцює?
Так чом же навколо
всі люди сумують?

То звісно — чому!
Бо без праці, без діла
не може лишатися
довго людина!

Бо лікар — не лікар,
коли не лікує,
бо кухар — не кухар,
коли не готує,

а льотчик — не льотчик,
коли він без неба...
Робота улюблена —
кожному треба!..

6

І стало Сергію
страшніше, ніж вчора!
І вигукнув він:
У-у, негіднику чорний,

лукавий професор,
підступний фон Брукк!
Ех, тільки б мені
ти потрапив до рук!..

І ледь він устиг
ці слова проказати —
як постать фон Брукка
з'явилась в кімнаті.

— Ти кликав? Так ось я! —
сказав він Сергію.—
Я змушений знову
здійснить твою мрію!..

Сергія удруге
не треба просити.
Усе зрозумівши,
він зойкнув щосили:

— Хай стане скоріше
усе, як раніше:
одна лиш неділя
хай буде у тижні!..

І тільки останні
слова відлунали,
здригнулась підлога —
і Брукка не стало...

7

І знову навколо
усе —як раніше:
всі дні, як і треба,
у кожному тижні!

І знову по рейках
спішать поїзди,
і знову до друзів
надходять листи,

знов лікар —лікує,
а кухар — готує,
і майстер над справами
зранку мудрує,

спішать на роботу
в трамваях міністри...
Всі — знову щасливі
у нашому місті!

Тепер і Сергія
не взнати нікому:
уже не тіка він
зі школи додому,

а разом із класом
саджає дерева,
збирає насіння
чи брухт металевий,

майструє шпаківні,
щоб птаство зустріть...
А так, як раніше,—
не думає жить,

бо знає чудово,
що радість і щастя
приходять не ледарям,
а роботящим!