8
Володька жив за два квартали від нас у новому дев’ятиповерховому будинку, тож ми скоро вже стояли перед його дверима.
— Чого треба? — спитав він сердито, відчинивши двері.
— Зараз про все дізнаєшся! — відказав Ігор і, відштовхнувши його плечем, махнув нам рукою: — Заходьте, тут поговоримо.
Ми пройшли до кухні.
— Вдома хтось є, крім тебе? — спитав Ігор.
— Нікого, — тихо відповів Кучма. — І чого ви до мене причепилися?!
— А того, — сказала Наталка, — щоб ти розповів нам, куди запроторюєш свої сни?
Від несподіванки Володька здригнувся, його й без того змарніле обличчя зблідло ще дужче, а на очах виступили сльози.
— Нікуди й нічого я не запроторюю, відчепіться від мене!
— Не вдавай дурника, ми все знаємо! — сказала Наталка.
— Та що розказувати! — відвернувся Кучма. — Продав я колись весняний сон, — мабуть, найкращий у житті, — якомусь дідуганові. Коли продавав, думав: нічого, пусте! Посплю й без сну. Навіть краще спатися буде, коли снів нема. А воно — навпаки! Лягаєш — і ніби у морок пірнув: чорно-чорно. Раніше сни тобі сняться — веселі, цікаві, а тепер — нічогісінько!.. Прокидаєшся вранці сам не свій, немов тобі хто по голові надавав. Та коли б тільки це, а то більше не вмію…
Кучма раптом перелякано глянув на нас і хутко зціпив зуби.
— Ти чого? — стривожився Борька. — Чого замовк? Кажи: що ж ти більше не вмієш?!
— Мм-ммм… — тільки й промимрив Володька, не розтуляючи рота.
— Ти що, захворів? — штовхнув його Ігор. — Може, тебе інфаркт ухопив? Може, водички тобі? — Він узяв зі столу чашку й попрямував до крана.
— Не треба мені ніякої водички! — закричав раптом Володька. — І взагалі — ідіть собі, дайте людині спокій.
— О, хворий одужав! — засміявся Ігор. — Та ще й як голосно кричить! Ну, катай тоді далі.
— Нічого я більше вам не скажу! — відрізав Кучма.
— Заспокойся, Вовочко, — встряла Наталка. — Не хвилюйся так. Не хочеться — то й не кажи… А ви, хлопчики, совість майте! В людини горе, а ви причепилися.
— А я?! — образився Борис. — А в мене, виходить, не горе? Так собі, дрібничка? А я, між іншим, хочу знати, що мене чекає!
— Ну годі вже, годі, — сказала Наталка лагідно і звернулася знов до Володьки: — Вовцю, а навіщо ж ти йому й потім сни продавав? Продав одного, побачив, що вийшло, то й кинув би.
— А глянув би я на тебе, що б ти робила! Дід же отой, коли купив перший сон, сказав, що тепер я — в його руках. Як не продаватиму й далі, він таких жахів напустить, ого-го! От і завтра, із самого ранку, я мушу нести свій сон, який міг би й сам подивитися, Капітону, щоб він, бачте, міг удень, після обіду, подрімати! — І Володька зі злістю висмикнув із кишені пробірку.
— Давай сюди! — простягнув я за нею руку. Та Володька відскочив від мене, мов ужалений, і закричав:
— Не дам! Не займай! Боюся!
— Чого ти боїшся? — здивувалася Наталка.
— А того, що не хочу нових жахів!
— І ти віриш, що Капітон таки й справді може якісь жахи напускати? — посміхнувся Ігор.
— Ти б теж повірив! Одного разу я не схотів, так він мені такого вночі наробив — я ледь не вмер. — Обличчя у Володьки при згадці про ту ніч поблідло, губи його затремтіли.
Ніхто з нас навіть поспитати не наважився, що ж саме наробив. дідуган.
— Отже, — перелякано глянув я на Володьку, — ти страждаєш саме від цього?
— Ой, — тільки зараз дійшло до Бориса, і де й ділася його недавня пиха, — що ж робити?!
— Може, батькам про все розповісти? — вголос подумала Наталка.
— Тільки не це! — жахнувся Володька. — Батькам не треба!
— Чому? — здивувалася Наталка.
— Вони все одно не повірять, — так мені сказав дід, — подумають, що я хворий, та лікувати почнуть: мікстури, уколи всякі!
— Справді, — погодився я, — краще батькам не казати: не повірять. Самим треба думати…
— От що, — сказав Ігор, — давайте ввечері зберемося в альтанці: може, таки щось придумаємо?
І ми пішли по домівках.
Удома я почав думати над тим, що сталося. Я уявив, як жахливо, коли тобі зовсім-зовсім нічого не сниться! Самі подумайте: адже уві сні кожен із нас може все на світі! Ми відкриваємо нові планети й зірки, перемагаємо найстрашніших піратів, уплав долаємо океани й моря, приборкуємо запросто цілі зграї лютих левів, робимо такі наукові відкриття, котрі старим поважним академікам і не снилися! А як здорово літати уві сні!.. І от уявіть, що ви залишаєтеся без усього цього, — просто жах!
Тепер я зрозумів, чому у Володьки таке набурмосене обличчя, — і мені зробилося страшенно шкода його. Потім я пригадав, що інколи стрічав дітей з такими самими обличчями. Вони завжди тримались осторонь від своїх ровесників, котрі гасали з вереском і сміхом, і тихо сумували, дивлячись у землю. Та це ж, напевне, справа рук дідугана! Ця думка просто вибухнула в моїй голові. Отже, коли ми придумаємо, як його перехитрити й перемогти, ми врятуємо не лише Володьку й Борьку, а й чимало інших дітей!
За цими думками я й не помітив, як на вулиці звечоріло.
Я зиркнув на годинника — й помчав до альтанки, де вже зібралися наші…
— Ну як — надумали? — спитав Ігор. Всі мовчали.
— Невже ніхто нічого не придумав? — здивувався він.
Ми знов промовчали.
— Так, — сумно зітхнув Ігор, — і я теж нічого не придумав.
— А давайте сьогодні вночі політаємо! — раптом запропонувала Наталка. — Провітримось — і, може, придумаємо?
Всі радо погодилися з нею. І як воно вийшло, що ми за всіма справами геть забули про польоти?! А навкруги ж весна, все аж вирує від квіту, лише й літати о такій порі!
9
Рівно о дванадцятій я знявся в небо, трохи пролетів над садом і побачив, як майже водночас від своїх будиночків у небо гайнули один за одним Наталка та Ігор.
Ми злетілися докупи й закружляли над нашим провулком — очікували на Бориса. Та його десь не було.
— Знов на хвильку приліг дрімонути! — пожартував Ігор. — Ану, гайда за ним!
Ми приземлились у Борьчиному садку й попростували до вікон. Не дійшовши кроків п’ять, раптом почули шморгання і схлипи. На підвіконні сидів Борис і гірко плакав!
— Бориску, що з тобою? — торкнула його за плече Наталка.
У відповідь він схлипнув іще голосніше.
— Ну що ти, не плач! Ти ж мужчина! — зашепотіла Наталка. — Розкажи — і легше стане.
— Не стане, — майже скрикнув Борька, — ніколи не стане! — І кулаком почав розмазувати сльози по щоках.
Ігор та я мовчки стояли осторонь, бо не знали, що й сказати. Врешті Борька покинув шморгати носом і схлипувати, а там і зовсім затих.
— От і молодчинка! — зраділа Наталка. — А тепер кажи…
— Та що казати, — відмахнувся Борис. — Не можу я злетіти — от і все!
— Як?! — вихопилось у мене.
— А отак! Старався, старався — і нічогісінько!
— Може, ще спробуєш? — нерішуче запропонував Ігор.
— Я вже сто разів пробув — дарма! Тепер я знаю, що хотів сказати Кучма. Він теж розучився літати! І знаєте — чому? Бо продав свій сон отому клятому дідові!
Од несподіванки ми закам’яніли — такого повороту ніхто й не чекав! Ну й дід, ну й розбійник! Що ж він накоїв? Виявляється, й Кучма вмів літати! Та, мабуть, і всі діти, а може, й дорослі, котрим сняться запахущі травневі сни, літають теплими ночами! Як же ми тепер, без нашого Борьки?!
— Треба швидше вирішувати, — обірвав мовчанку Ігор, — поки цей "хімік" не обікрав інших дітей, як Бориса та Володьку!
— Здається, я придумав! — вигукнув я.
— Ну?! — очі в Борьки спалахнули надією.
— Пам’ятаєте, як Капітон винюхував із пробірок сни? Що при цьому було?
— Що? Він більшав, — сказала здивовано Наталка.
— А коли чхав? — вів далі я.
— Ура! — зрадів Ігор, зрозумівши мене. — Та це ж грандіозна ідея! — І він так ляснув мене по плечу, що я аж хитнувся, але промовчав.
— Вирішено! — сказав Ігор і хотів щось додати, але ми раптом почули якийсь дивний брязкіт. Усі разом озирнулися — невже нас підслуховують? — і побачили!..
Ні, ми спершу навіть були не повірили власним очам, але останнім часом навкруги траплялися такі несподіванки, що довелося повірити. Ми побачили в світлі ясного місяця, як через садок до будинку Капітона біжить кіт! Ви смієтеся — що тут дивного? А те, що біг не звичайний кіт, а бігла… Борисова скарбничка! Так-так, оте опудало, яке подарував Борисові Капітон.
— За ним! — вигукнув Ігор. — Його треба впіймати!
Кіт був уже коло паркану, тож ми хутко рвонули навздогін. Але котяра виявився напрочуд спритним. Не встигли ми пробігти й кілька кроків, як він уже був під вікном Капітона і стрибнув у кімнату.
(Продовження на наступній сторінці)