Сі, залишившись в ізоляції, знемагав у нерівній боротьбі. Але його майже ніхто не слухав. Тільки вожді материка Арс зрозуміли його пристрасні слова і не схилилися перед обіцянками Тра.
Безупинна боротьба підірвала здоров’я Сі. Він помер, не здійснивши проекту. Він збагнув, що програв, що тепер над Таіною прокотяться тисячі спіралей розумової темряви і здичавіння, що наука стане служанкою егоїзму і низьких почуттів.
Передчуваючи це, він створив схованку Ігри — арсенал бога світла, — адресовану грядущим, далеким поколінням. Його проект і все, що зв’язане з ним, його заповіт були записані таємними знаками в багатьох схо-вищах планети. Мені пощастило розшукати такі записи в ущелинах Зі-а.
Багато років я працював над ними, доки збагнув їх суть…
Я смиренно ждав, схилявся перед Вищими Сферами — спадкоємцями підлої групи Тра, щоб узнати про їхню таємницю, щоб побачити, до якого падіння вони дійшли за тисячі спіралей. І я переконався, що Сі перед-бачив усе. Наступив час, коли протиріччя назріли, нижчі Тайя до кінця наситились бездіяльністю і здичавінням, в глибині суспільства народилися несвідомі сили протесту. Тепер нижчі Тайя підтримають нас. Я знаю — боро-тьба неминуча. Знаю, що можлива навіть катастрофа. Але більше ждати не можна. Розум, серце, дух велять дія-ти…
В СХОВИЩІ ІГ-РИ
Нур, ніби прокидаючись зі сну, туманним поглядом глянув на Вчителя і прошепотів:
— Яка гігантська боротьба. Я й не знав цього…
— Про це ніхто не знає тепер, — відповів Ріо.
— Але звідки Ро-а — старий вождь знає про сховище Іг-ри?
— Сі перед смертю залишив заповіт вождю Маото. Він передав його своїм нащадкам. Так дійшло до наших днів.
— А якби вмер ти, Ро-а, хто б знав таємницю сховища?..
— Моя дочка… Мі-а…
Ріо жестом подякував вождю за гостинність, рішуче сказав:
— А тепер пора. Веди мене, Ро-а, в сховище. Я мушу знати, на що розраховувати…
— Учителю, — схвильовано озвався Нур, і темні очі його заблищали, — ти візьмеш мене з собою?..
— Ні, — твердо вимовив Ріо.
— Чому?
— Така заповідь Сі. Залишайся тут, доки я не повернусь…
Старий вождь поглянув на дочку, показав їй рукою на гостя.
— Мі-а, я залишаю гостя на тебе…
Нур розгублено і похмуро дивився, як Ріо і вождь випливли з житла, попрямували понад берегом і зник-ли в тумані. Обличчя його посіріло, по ньому забігали дрібні судороги. Мі-а торкнулась ніжно його чола, співу-че промовила:
— Чого засмутився наш гість? Ти розгніваний тим, що Вчитель не взяв тебе з собою?
Нур силувано всміхнувся.
— Ні. Я спокійний.
— Неправда. Я відчуваю твій настрій. Зламай його. І не бажай того, чого ще не заслужив. Таємниця від-криється перед тобою тоді, коли вона сама забажає цього…
…Ро-а привів ученого в ущелину, яка глибоко розрізувала острів Маото між двома димлячими горами Тьо. Тут грунт був гарячий, з численних щілин виривалися вихори розпечених газів, бурий туман нависав угорі, ховаючи за густою запоною небо і Зірку-матір.
Вождь зупинився перед химерними заростями кам’яних ма-ура. Вони створювали непрохідні хащі. На-віть дикі звірі боялися пробиратися між ними, щоб не наткнутися на гострі віти, що загрозливо стирчали в різні боки. Ріо запитливо поглянув на вождя.
Той хитнув головою.
— Тут, — коротко сказав він.
Учений помітив при самому грунті невелику ущелину. В неї ледве зміг би пролізти дорослий Тайя. Ріо оглянув її, задоволено всміхнувся.
— Надійно сховав скарби Іг-ра великий Сі…
Старий вождь мовчки наблизився до ущелини, ліг на грунт, поповз під нагромадженнями кам’яних рос-лин. Ріо попрямував за ним.
Ущелина незабаром розширилась. Тайя опинилися в чотирикутному приміщенні, вирубаному в суцільній скелі Ріо з подивом відзначив, що темрява зникла. Тонке сяйво випромінювалося зі стіни, воно заливало всю схованку. Тут, певно, вже діяли джерела штучного проміння, заховані ще Сі.
Ро-а жестом запросив Ріо далі. Вони почали опускатися глибше, під поверхню грунту. Здалека глухо до-линав гуркіт Тьо, скеля ледь помітно здригалася.
Вождь зупинився перед глухою стіною. Праворуч від неї височіла червона овальна плита каменю. На ній невідомий майстер висік обличчя Тайя. Воно було сповненим енергії і мужності, погляд спрямований вгору, до зірок. Ріо довго дивився на зображення, і в душі його втрачалося відчуття, що він дивиться на камінь. Він бачив лише думку, символ, ідею майстра, який передав не стільки зовнішність, скільки внутрішній світ цього І айя.
— Сі? — чи то запитав, чи то ствердив Ріо.
— Він, — тихо відповів Ро-а.
Ріо схилився до підніжжя каменя, торкнувся чолом. Те ж саме зробив і вождь.
— Під цим каменем його прах, — сказав Ро-а. — Мої діди поховали його. А скульптуру вирізьбила моя донька, Мі-а. Але нам пора, сей Ріо…
Вождь зупинився перед глухою стіною, почав голосно говорити якісь незрозумілі слова Ріо розібрав се-ред них кілька забутих термінів. Це, напевне, був пароль, залишений предкам Ро-а великим Сі.
Справді, незрозумілі для вождя слова були ключем, що відкривав сховище Іг-ри. Стіни здригнулися, безшумно розсунулися на боки. Ніжне зеленкувате проміння полилося з високого, сферичного підземелля.
Ріо кинувся вперед. Він захоплено зупинявся перед рядами лі-а, торкався їх руками, гладив прозорі де-талі, які були зовсім новісінькі, ніби залишені кілька днів тому. Учений з вдячністю подумав про Сі, про його геніальну передбачливість. Тут були і універсальні лі-а, які могли конструювати і будувати будь-які інші апара-ти, і досконалі ро-да для передачі вібрацій поля думки на відстань та для інших психічних впливів і навіть по-ртативні пристрої Бьо для використання ефектів багатомірності простору.
— Ти задоволений, сей Ріо? —суворо запитав вождь.
— Я навіть не сподівався побачити таку могутність! — щиро відповів Ріо.
— Тоді я щасливий. Духи предків моїх спокійно спочинуть. Заповіт Сі почав жити…
— Таіна не забуде тебе, Ро-а!
— Мені про це байдуже, — сказав старий вождь. Його обличчя набрало гордовитого, величного вигляду. — Я хочу вмерти, знаючи, що Таіна воскресне…
— Тут заховані страшні сили, Ро-а. Навіть Виші Сфери не мають нічого подібного. Вони виродилися і багато чого забули за тисячі спіралей занепаду…
— Хай щастить нам, сей Ріо. Одне лише смутить мене: ніхто з Тайя материка Арс не знає таємниці оцих лі-а. Де ти візьмеш помічників? Чи будеш готувати їх з жителів Маото?
— Славетний Ро-а, — засміявся Ріо. — Ці лі-а не потребують багато рук Вони діють самостійно, треба лише дати їм ціль і план. У мене є один помічник. Ще доведеться полетіти таємно назад і захопити кількох вір-них Тайя, які допоможуть мені. А тепер скажи мені, вождь, чи навколо Маото є пустельні великі острови. Бу-дівництво ми почнемо якнайдалі від Маото, бо це небезпечно для Тайя…
— Я зроблю все, що ти захочеш, — твердо сказав Ро-а.
— Тоді прямуймо нагору. Не будемо чекати. Пора звільнити Іг-ру…
— Пора звільняти Іг-ру, — ніби луна, повторив старий вождь.
ЗРАДА
Острівець був маленьким, ледве помітним серед бушуючої стихії. Океанські хвилі, здіймаючись на деся-тки бао вгору, інколи майже повністю покривали його. Лише скеляста вершина переможно стриміла в повітрі, заявляючи право на своє існування.
Сюди Нур спрямував свій дра. Опустившись на острів, він виплив назовні. Вологі бризки неприємною млою оповили його. Він тісніше закутався в теплий л-ла, нетерпляче поглядаючи на хронометр, безупинно ози-рався, ніби щось виглядав між сірих потоків хмар. Час тягнувся повільно, нестерпно повільно. А в душі Нура бушував хаос, такий же, як і в природі.
Зненацька молодого вченого охопив страх. Він зажеврів, ніби камінь дья, потім спалахнув палючим вог-нем, захопив усю психіку. Де він? Для чого? Невже це можливо — зрадити Учителя?
Нур кинувся назад, до дра, що, колихаючись в потоках повітря, плавав над скелею. Забравшись досере-дини, він сів на м’який ца перед пультом. Тут було тихо, звуки урагану залишилися поза міцними стінами дра. І тоді раптовий спалах почуття почав затихати в душі Нура. Хто сказав — зрадити? Що це за слово? Ріо висту-пив проти заведеного порядку, він протиставив себе цілому світові. Йти з ним? Ділити пополам небезпеку і сумнівний успіх? Ради чого? Щоб дати мільйонам нікчемних Тайя нове життя? А може, вони не захочуть його? Може, спокій і теплі житла, щоденна їжа і веселі розваги дорожчі їм від туманного прогресу…
Геть сумніви! В силі і сміливості — основа буття! Нур піде саме цим шляхом.
Дякувати долі — вона послала йому короткий і славний шлях. Він тепер не буде десятки спіралей нидіти, як раб, над принизливою працею. Він одразу перейде у Вищі Сфери. Вищі Сфери! Храм Космічної Насолоди!
Згадавши розповідь Ріо, Нур презирливо засміявся. Учитель відмовився від фізичної насолоди, від насо-лоди, в якій сконденсовані пристрасті мільйонів спіралей! Що є вище над це? Голе знання? Химерні фізичні абстракції? Все в світі побудоване на реальних почуттях і співвідношеннях. І хто йде супроти цього — той бо-жевільний і маніяк…
(Продовження на наступній сторінці)