Ріо коротко, але чітко розповів Нуру про свою посвяту і перебування в Храмі Космічної Насолоди. Учень слухав, мовчав. На його обличчі не позначились жодні почуття, лише в чорних, блискучих очах пробіга-ли ледь помітні іскорки.
— Вищі Сфери, — вів далі суворо Ріо, — вироджена каста примітивних і жорстоких Тайя. Якщо не усу-нути її від влади — Таіна загине…
— Чому, Учителю?
— Тому, що ігнорувати закони природи не можна. Суспільство повинне бути єдиним. Якщо воно розді-лилося — єдності не може бути. З одного боку — повний занепад, культ їжі, психічне виснаження, з іншого боку — розумове виродження, культ тваринної насолоди, доведений до космічних масштабів. А ти знаєш, що якщо на протилежних кінцях накопичуються різні заряди— вибух, неминучий. І, чим більші заряди — тим страшнішою буде катастрофа. Той час прийшов, Нур! Ти розумієш мене?..
— Розумію, Вчителю, — прошепотів Нур, з подивом дивлячись на Ріо. — Але я не знаю, що ви можете зробити?
— Не я один!
— Ви маєте надію на Тайя материка Арс?
— Так. їх небагато, але вони зберегли свободу. Вони не підкорені Вищим Сферам і вільні психічно. Це найголовніше. У них є праця, а значить — творчість. Вони спроможні будуть зрозуміти мене…
— І що ви зможете зробити?
— Зруйнувати існуючи? лад. Скинути Вищі Сфери.
— Якою силою?
— Не нашою силою, а слабістю Вищих Сфер…
— Не розумію…
— Зрозумієш пізніше. Вже недалеко.
Ріо пильно поглянув на Нура, торкнувся його чола, лагідно сказав:
— Якщо ти не готовий до важкої дороги, учню… якщо ти боїшся… скажи. Я не вимагаю покори. Ти ві-льний вибирати свій шлях…
Нур дивився в очі Учителя, і не можна було зрозуміти, що він думає. Ріо не помітив жодного хвилюван-ня. Нарешті, почулася рішуча відповідь:
— Я готовий, Учителю. Я піду з тобою. Тільки я хочу знати все…
— Ти будеш знати все. У мене є великий план. Він повністю оновить Таіну і всіх Тайя. Ось уже видно береги Аре. Там ти почуєш про мій задум…
Крізь просвіти в хмарах ковзнули промені Зірки-матері, впали на далекий материк. В тому освітленні з’явилися фіолетові зарості похмурих ма-ура, біло-сліпучі шапки на вершинах високих гір, важкі тумани в уще-линах. Дра колихнувся і почав падати вниз…
БОРОТЬБА
ДРЕВНЯ ЛЕГЕНДА
Соковиті листки беззвучно колихалися під подихом бурхливого вітру. Зловісне завивання повітряних по-токів заглушувало все. В тумані хвилювалася темна гладь океану, з протилежного боку клубилися іскрами і димом гостроверхі вершини вулканів Тьо.
Старий вождь Ро-а похмурий і строгий. Мова його тече плавно, спокійно. Жителі острова Маото з пова-гою і сумом слухають його.
Два камені дья жевріють зеленими вогнями, кидають навколо іскри. Відблиски грають на зморшкувато-му обличчі Ро-а. Він схожий на старовинного бога — очі спрямовані в далеч, чоло спокійне, щоки ніби висічені з чорного стовбура. Прибережний пісок покритий фіолетовими мохами. Вони оточують майдан розмов, де зі-бралися Тайя острова, пружним килимом. Ро-а і його товариші відпочивають після тяжкої праці в ущеинах між Тьо, де вони вирощують плоди благословенного Чса .
Ро-а заплющує очі, вбирає старечим тілом пахощі океану, уважно прислухається до гуркоту далекої гро-зи. Потім оглядає слухачів своїх турботливим поглядом і тихо каже, ніби звертається до себе:
— Що твориться з Таіною? Де її слава? Де її молодість? Холод насувається на її тіло. Са все товстішими пластами вкриває плодючі рівнини Арс. Ще небагато… ще кілька спіралей… і Тайя не будуть народжувати дітей… і морок вкриє світ… Хто виведе Таіну зі сну? Де її рятівник?..
Мовчать жителі Маото, ие зводять очей з іскор священного каменя Дья, ніби в них бажають знайти роз-гадку. А Ро-а не чекає відповіді. Він загорнувся тісніше в теплу, ветху л-ла і, похитуючись, веде далі:
— Чує серце моє — страшні часи надходять. Не лише для нас, жителів Арс… для всієї Таіни — матері нашої. Погляд мій сягає в минулі спіралі, слух ловить слова древньої легенди… Легенди про кінець світу… Чи не про наші часи складена вона мудрими предками?
Очі маотян заблищали. Всі приготувалися слухати, бо слова, які виходили з вуст старого Ро-а, завжди були сповнені мудрості.
— Велика Богиня Таіна, — почав тихо розповідати вождь, — та молодий Бог світла Іг-ра міцно кохали одне одного. Вони були щасливими і збиралися з’єднатися у великому таїнстві любові. Бог долі Ні-іса освятив їх союз і пророкував, який буде плід у прекрасних богів…
— Що ж він сказав їм? — не стримався наймолодший Тайя. Старі маотяни осудливо поглянули на нього, хитаючи головами. Але Ро-а, навіть не звернувши уваги на вигук юного слухача, спокійно і рівно вів далі:
— Ні-іса сказав їм, що від них народиться прекрасний і щасливий світ, де не буде бідних, знедолених і слабих. І справдились би його слова… Та перешкодив тому головний Бог — батько Таіни Гіб-ра. Він таємно любив свою дочку. Дізнавшись про кохання Таіни та Іг-ри, він страшно розгнівався і вирішив покарати молодого бога.
Закувавши Іг-ру тяжким ланцюгом, він прикріпив його до неба, бо вбити безсмертного бога неможливо. А Таіну Гіб-ра примусив стати його дружиною. І тоді від розтерзаної, змученої богині в боротьбі і стражданні народився темний світ, сповнений злочину і насильства…
Гіб-ра торжествував. А Іг-ра, дивлячись на муки світу з небес, страждав і проливав сльози, жаліючи Тайя, і його сльози дощем випадали на Таіну, приносячи полегкість його коханій. А вона стогнала, здригалась в неймовірних муках, переживаючи біду дітей своїх…
Ро-а на мить замовк, показав рукою в бік далеких Тьо.
— Чуєте гуркіт? Прислухайтесь до колихання Таіни. Ще й досі вона не заспокоїлась. Бо тіло її посіли хижі діти Гіб-ри — жорстокі володарі Вищих Сфер… Бо нижчі Тайя зовсім забули про древнє пророцтво бога долі Ні-іси…
А він, змилувавшись над нещасним Іг-ра, сказав йому, що вічно не буде панувати жорстокий бог Гіб-ра. Минуть великі спіралі… І нові сили з являться в тілі осяйного бога. Зірка-матір дасть йому вогняну кров, напо-їть мужністю. І ніякі ланцюги не втримають Іг-ру.
І буде боротьба. Гіб-ра спробує втримати свою владу. Всі чорні сили викличе він з мороку. Небо, ясне чоло Таіни покриється пітьмою… Променисте око Матері-зірки сховається навіки за чорним димом Тьо… і гори задрижать…
Зненацька погляди Тайя піднялися в небо. Між слухачами поплив сполоханий шум. Почулися крики:
— Ро-а! Дивись!
Старий вождь поглянув у бік океану, куди показували маотяни. Звідти падав донизу дивовижний літаю-чий диск. Він безшумно прорізав густі пласти важких туманів і зупинився недалеко від майдану розмов…
"ПОРА ЗВІЛЬНЯТИ ІГ-РУ"
З диска з’явилися двоє Тайя. Маотяни занепокоєно загомоніли.
— Ро-а, — озвалися деякі. — Поглянь — вони в одежі Вищих Тайя. Той, який старший — має вбрання Тайя-Бога…
— Бачу,— похмуро відповів вождь.— Облиште розмови і ждіть.
Постаті прибулих попливли над узбережжям, наблизились до зборища маотян. Це були Ріо і Нур.
Вчений оглянув юрбу допитливим поглядом, зупинив його на величному обличчі Ро-а.
— Мені потрібен вождь острова Маото, — звільна промовив він.
Ро-а виплив наперед.
— Що потрібно тобі, чужинче? — строго запитав він. — Ти у вбранні Вищих Сфер. Може, ти заблукав? Може, ти гадаєш, що на материку Арс є Будинки Контролю?
Ріо не образився за гостре слово. Він терпляче вислухав вождя і знову запитав:
— Мені потрібен вождь…
— Я вождь Маото, Говори…
— Як твоє ім’я? — поштиво торкнувся рукою чола Ріо.
— Ро-а.
Учений мить помовчав, ніби обдумував, що сказати. Нур дивився на Вчителя, дивувався. Невже він хоче зробити щось значне з ними напівдикунами? Але Ріо не помічав ні подиву учня, ні ворожих поглядів маотян. Він урочисто проказав:
— Пора звільняти Іг-ру, вождь Ро-а!
Маотяни зачудовано сколихнулися. Острах відбився в їх очах, позначився на обличчях. І лише Ро-а, по-божно приклавши руки до щік, прошепотів:
— Нарешті…
Очі древнього Тайя засяяли молодим вогнем. Все його зморщене тіло ніби налилося новими соками.
Він піднявся над тья, наблизився до Ріо, обняв його.
— Ти вчасно з’явився, невідомий Тайя. Я зневірився в безконечному чеканні. Хто послав тебе?
— Я знайшов древні записи. І зрозумів їх. Я довго ждав. Я не знав, що криється за стінами Вищої Сфери. Нині я був там, пройшов посвяту…
— І що ж, чужинче?
— Ти бачиш сам. Наступила пора. Чи уціліло Сховище Іг-ри?
— Так. Я поведу тебе сьогодні туди. А тепер — запрошую в моє бідне житло.
Ро-а заспокоїв стривожених маотян красномовним жестом. На німі запитання він сказав коротко:
— Слова Ні-іси здійснюються, діти мої…
Після цього він поплив понад берегом, залишивши майдан розмов. Ріо і Нур попрямували за ним.
(Продовження на наступній сторінці)