Чудово, чудово! Отже, вихід — геть з Лабіринту, як це зробив Тесей, убивши місячну потвору Мінотав-ра. Вийти по нитці Аріадни. А це — сонячна нитка. Нитка Аріїв, Оріїв. Може, тому й послав Горіор Космо-краторів у епоху Трояна, щоб там, біля першовитоків історії, скоригувати плин подій. Вражаючий задум! Та чи не є він титанічною утопією?
Хай буде утопія. Хай буде космічне донкіхотство! Зате алгоритм вселенський! При такій програмі реа-лізуються найсміливіші мрії. І визначальна мрія всіх шукачів Тайни: бути вільними! Бути направду дітьми Ура-на і Геї!
Христос заповів нам Царство Небесне. Першопредок Оріїв Сварог — Зоряний Коваль — також кував нам зоряну долю. Всі народні пісні обертають погляд до Господніх Очей — зірок. Вічні мандрівники України — козаки-чумаки залишили в нашій ноосфері вічний дороговказ — Чумацький Шлях. Шлях України, шлях На-родів Землі — Галактика. І далі, далі, далі, по щаблях зоряної драбини…
Свідомість. Чи монолітна вона?
Чи можна опертися на неї, моделюючи опанування диктатурою Часу? Адже потрібне чітке знання меха-нізму часотворення, а то може вийти так: я генерую сигнал до Альфа Центавра, а прилітають у гості представ-ники від Сіріуса. Я чекаю мислячих істот, а бачу божевільних монстрів.
Та й самі ми, люди XX віку, планети Земля… Хто МИ? Для себе — улюбленці Бога, амбітні, самозакоха-ні двоногі біоструктури. А для інших? От хоча б… хто ми для теляти, яке відправляємо на бойню? Або для сви-ні? Для кролика? Для коней, що їх змушували брати участь у жорстоких війнах? Для котів, для собак, котрих прилучали до власних комплексів мізерності й безсилля? Цілком можливо, що все це страхіття породжене саме нашою ізольованістю від єдиного потоку інформації. Працюють лише поодинокі центри самоусвідомлення. Їх дуже багато у потенційному тілі Внутрішньої Людини — цих сингулярних точок психосфери, каналів про-никнення єдиного "Я" в різні площини Буття. Проте той світ, в якому ми перебуваємо, лише одна проекція од-нієї з точок.
У сновидіннях ми бачимо фрагменти інших проекцій Все-буття, вони відрізняються від буденної реаль-ності, хоч і мають спільну пуповину. Мрії, утопії — теж проблиск інших векторів Світобудови.
Релігія, містика — фанатичне, збіднене сприйняття інших реальностей, побудоване на страху перед Тає-мницею. Ми страхаємося самі себе, своєї всеосяжної масштабності.
І ось тут — секрет сваволі Арімана. Він сів на шлюзах і брамах зоряних комунікацій. Що ж, іншого шля-ху нема. Треба шукати варіанти прориву.
Намічаються деякі практичні думки і кроки. Треба порадитися з Папірусом. І, може, спробувати налаго-дити контакт з Горіором. Чи є в нього вільний зв’язок з Космократорами?
— Чорний Папірусе! Є потреба порадитися.
— Я слухаю.
— Роздуми підвели мене до такого висновку: вся земна наука відомого історичного періоду — в апен-диксі, в тупику. Причина — перебування в космічному лабіринті. Видимий образ — місячне кільце довкола Землі, яке диктує нам ритми, стан, погоду, побудову фізіологічних рецепторів, а отже — регламентує засвоєння інформаційної ріки Всесвіту. Ми — інтелектуальні інваліди, котрі науково-технологічними протезами намага-ються прошкандибати у глибину Всебуття.
— Ого! Повне самоприниження. Гадаю, що буде правдивіше, коли ти поміняєш місцями причину й на-слідок.
— Тобто?..
— Ти вважаєш, що Місяць — причина деградації земного людства. Що, напевне, Аріман вчинив таку ди-версію, почепив супутника і запустив цикл хрональної, часової еволюції. Так?
— Скажімо, так.
— А чому б не уявити інакше. Що деградація внутрішньої Людини наклала відбиток на космогенез. Що це втрата внутрішньої "зоряності", уранічності привела до появи Місяця як ознаки вашої космічної скле-ротичності. Ви самі себе закрили в труну самоізоляції
— А як же тоді Ара? Злочин Арімана?
— А хіба Аріман поза потоком Еволюції? Хіба він прийшов з "потойбічних" сфер? Адже це ви, Космо-кратори, Деміурги та Координатори, обрали його на цей високий пост — Головного Координатора провідної Еволюції. Хіба не так?
— Гм. Усе так. Тоді де ж вірус? Звідки він взявся? Як заразив свідомість Арімана?
— Чому Арімана? Може, всіх вас? Коли хтось потрапляє у в’язницю, то хіба винен лише начальник в’язниці? Чи конвоїр? Чи суддя? Чи прокурор? Чи полісмен, що заарештував обвинуваченого? Може, насампе-ред, винен той, хто став в’язнем? Інститут в’язниці існує хіба волею адміністрації? Хіба стоматологи винні в тому, що у людей псуються зуби? Хіба священики винні в тому, що ви поспішаєте до храму замолювати гріхи?
— Аякже? Вони пропагують певну ідею, захоплюють в свій потік свідомість істоти і…
— Хай визволяється істина. Хай обминає павутину гіпнотичності, якщо та павутина страхає ЇЇ. Хто зму-шує її летіти на химерні вогники містифікацій? Згадай історію: цілі народи божеволіли, засвоївши абсурдні ідеї тих чи інших вождів, кумирів. За тим ішли війни, руїна, самогубство націй, виродження психотипу Людини. Хіба винні вожді в цьому? Хіба могли б ваші Гітлери чи Сталіни самотужки загнати вас у лабіринти страшного соціального сказу?
— Я розумію тебе. Сам тільки що думав про космічну хворобу людства. І прийшов до висновку, що ми — в зоряній самоізоляції. Ущербність інформаційна породжує ущербність у всьому іншому. Отже, треба сфор-мулювати чіткий закон виходу з порочного кола псевдобуття. Має ж бути таке правило для тих еволюцій, які потрапляють в лабіринт?
— Є таке правило.
— Ти можеш сформулювати його?
— Я можу лише підказати. Хіба забув, що я сформований Системою Ара, котра несла в собі вірус падін-ня. Отже, у мені відсутнє абсолютне знання, як ти його розумієш, а лише можливість застерігати від порочних рішень. Спробуємо провести діалог, у якому ти сам підійдеш до розуміння правила виходу.
— Я готовий.
— Тоді я ставлю перше питання. Тебе, всіх вас уже протягом тисячоліть турбує патологічна історична "реальність". Як би ти назвав її з точки зору шукача, мандрівника, дослідника?
— Тупик Буття, Еволюції.
— А з точки зору інформатики?
— Нерозв’язний алгоритм.
— О, чудово. Це те що треба. Нерозв’язний алгоритм. Безумовно, кимсь нав’язаний. Алгоритм, який став тисячолітньою програмою багатьох народів. Практично всієї Планети. А отже — впливає і на долю інших світів. Він використовує мізерну частку сил і потенцій того, що ви називаєте тілом (тобто єства).
— Це правда. Наука вже визначила, що реалізується лише кілька відсотків потужності мозку, чуттів, ду-ховних можливостей…
— Отже, всі інші "можливості" — у розпорядженні інших векторів Буття, які ви називаєте інтуїцією, інстинктом, мріями, снами, астралом, менталом, божественними сферами, підсвідомістю, суперсвідомістю… і так до безмежжя, залежно від рівня "знання", а правильніше — сліпоти.
— І все ж таки реальність є, вона функціонує, підкоряється певним закономірностям та константам.
— Ти так гадаєш? Переглянь низку світоглядів останніх тисячоліть: плоска земля, земля на слонах, ки-тах, геоцентрична система, геліоцентрична, Всесвіт, що твориться з вибуху Першоатома, релігійні догми про формування Світу Деміургом з нічого тощо. Яким же закономірностям підкоряється Всесвіт? Індуським, чи майя, чи міфічним, чи середньовічним, чи механістичним законам Лапласа — Ньютона, чи релятивістським схемам теорії відносності?
— Згоден з твоєю іронією. Всесвіт існує на фундаменті втаємничених законів, ще невідомих людському розумові. Проте все ж таки закони є?!
— Звідки це відомо?
— З практики цивілізації.
— Саме практика цивілізації (і не лише на Землі) доводить, що відсутнє те, що ви назвали законом.
— Парадоксальна думка.
— Ваше поняття про закони — значно парадоксальніше, аніж прийняття думки про їхню відсутність.
— Дивно. Такі ідеї проповідував Зоряний Корсар та його учитель Аерас.
— Чудово. Отже, вони звільнилися від деспоти великої Химери.
— Що ж тоді керує Світобудовою, суспільствами, еволюціями?
— Обрана "історична" чи "космоісторична" реальність "склеюється" чим завгодно: релігією, нау-кою, історією, забобонами, національними чи племінними традиціями, стихійними сплесками жадань тощо. "Клей" не має значення, колективна свідомість народів користується тим, який трапляється. Це може бути плюс, мінус, фашизм, комунізм, бандитська група, мафія, релігійний орден, поклоніння Богові, Сатані… аби тільки тримав купи учасників "реальності".
— Я зрозумів твою думку. Люди страхаються залишитися без певного "клею". їм страшно самостійно вирішувати свої проблеми, навіть формулювати їх. Хай хтось творить стратегію й тактику, а ми — підтримаємо його. Тоді й відповідальність — його. Гм, гм… Чудово! Який же вихід? Як же тоді "розклеїти" учасників апен-диксної "реальності", як визволити істот, котрі потрапили в тупик?
— Колективний вихід з космоісторичного тупика неможливий. Інерція узгодженого Всесвіту страшна. Адже його освятили всі сущі: від чутливих атомів — до гомо сапієнс, від амеб — до істот Духовних Сфер.
(Продовження на наступній сторінці)