— Ти сама даєш відповідь, — засміявся Горениця. — Дисгармонія між психіками далеких епох вражаю-ча. Саме в тому й суть, щоб подолати прірву космоісторії, що розвела частки єдиного Духа так далеко. Тут корінь перемоги. В усякому разі, тимчасової перемоги Арімана. Втім, ти дарма кажеш, що у тебе розум ра-ціональної людини. Якби це було так, експеримент провалився б. Отже, всі ми ще зберегли іскри Першоцілості. Інесо? Хто ти в Троян-полі?
— Баба Гайя, — відповіла русява сестра, тихенько засміявшись, і на її рожевих щічках з’явилися звору-шливі ямочки. Дивлячись на неї, всі Космократори теж засміялися. — Диво в тому, — додала вже серйозно дів-чина, — що я пам’ятаю все, що знала та мудра Магараня Гайя. Переді мною навіть відкрилися прадавні сторін-ки космоісторії.
— Добре, добре, друзі, — вдоволено кивнув Горениця. — А ти, Чайко?
— Я — Матуся Горогна, — блиснувши палкими очима, сказала чорнява дівчина. — Володарка знання Троян-поля, покровителька острова Хора — притулку воїнів-лицарів, опікунка всіх характерників. Ахейці, ге-ракліди мене люто ненавиділи і називали Медузою Горгоною.
— Коло замкнулося, — рішуче кивнув головою Горениця. — Перший ступінь експерименту вдалий. Те-пер маємо зв’язатися з Горіором, щоб кожен крок був узгоджений з волею вищої Ноосфери. І ще… потрібна кореляція інших реальностей.
— Тобто зв’язок з іншими своїми двійниками, модифікаціями? — запитав Григір.
— Так, — кивнув Горениця. — Тоді Аріману неможливо буде імпровізувати, бо два вільні алгоритми, синтезуючись у раптових виявах, руйнуватимуть будь-яку ворожу програму. Ви збагнули?
— Так, — тихо, але дружно відповіли Космократори.
— Решта — залежить від Владисвіта, — владно мовив Горениця. — Чуєш, друже? Подумай, як нам захи-ститися від хаотичних нападів випадкових чи цілеспрямованих зомбі.
— Я зроблю ось що, — впевнено відповів Владисвіт. — Нещодавно Психіатричний Центр отримав окре-му ділянку. Там є кілька котеджів, клініка. Довкола ліс, спокій, тиша. Звичайно, буде охорона, але під моїм на-чалом, ясна річ. Я вимагатиму, щоб групу хворих передали мені. Пообіцяю держбезпеці, що зможу з певністю виявити, хто ви і звідки. Доки триватиме обсервація, досліди… ми будемо в безпеці й завершимо задум Горіо-ра. Згода?
— Згода, — трохи поміркувавши, сказав Горениця. — Та найголовніше для мене — зв’язатися з власним двійником у тій реальності, де він розв’язує таємницю мандрів у часі.
***
(Із щоденника Сергія Горениці)
…Сьогодні були гості. Мої друзі з Інституту проблем буття. Соколенко порадував новинами. Останні експерименти, де враховано невдачу катастрофічного досліду, дали дивовижні результати. Виявляється, що класичний погляд на вектор часу — минуле, сучасне, майбутнє — найпримітивніша концепція, яку лише мож-на уявити.
Векторів часу — безліч.
Вони, як віяло голок на їжакові, генерують хвилі хрональної сустанції увсебіч, даючи можливість і право кожному творящому духові обрати будь-які координати буттєвості для власної творчості. Кожен мо-же мати самостійний Всесвіт. Відкритий для інших або закритий для інших. Господар нашого світу — Аріман — знав цей закон. І злочинно сформував сферу лише по одному — найпримітивнішому — вектору.
Хлопці фантазують, радіють. Мріють прокласти стежки у кілька векторів, альтернативних існуючому, щоб відкрити для романтиків нові континенти Буття. Інші Всесвіти. Інші сфери. Інші планети. А може, навіть такі форми та вияви буттєвості, що годі їх уявити обмеженим земним інтелектом.
Настане епоха Безсмертя.
Чи не її пророчив Христос, стверджуючи: "У Вітця Мого осель багато?"
Написав ці рядки — і глибоко замислився. Перед внутрішнім зором яскраво постав образ Христа, як він запам’ятався ще з юнацьких сновидінь… чи, може, видінь? Раціональний розум дивувався тим видінням, але чому той Образ знову й знову повертався до свідомості сучасного вченого, вихованого на парадигмі матеріаліс-тичної науки?
Яке значення Великого Учителя Нового Заповіту у змаганні з Аріманом? Хто Він у містерії Космократо-рів? Чи зустрічали ми його тоді, коли Він ходив тяжкими стежинами Землі? Хто скаже про це? І чому раптом у мене виникло таке палке бажання зрозуміти суть Його Місії?
Уже засинаючи, знову сформулював у серці болісний запит: "Чи зустрічали ми Його тоді, коли Він ходив тяжкими стежинами Землі?"
А в свідомості луною прокотилася відповідь: "Коли воєвода йде на битву, друзі поспішають стати пліч-о-пліч з ним для змагання з ворогом".
Я розплющив очі. Хто це? Звідки такі владні слова?
Біля мене стояла блакитна постать Горіора. На осяйному обличчі промінилася дружня посмішка.
— Це ти, Зоряний Корсаре? — зрадів я.
— Так. Я почув твій запит. Це визначальний пункт у твоїх пошуках. Місію Космократорів ви хіба розга-даєте без розуміння Місії Христа?
— Ти хочеш сказати, що Христос… це ти?
— Христос — Вічне Слово Всесвіту, — заперечив Горіор, присідаючи біля мене на кріслі. — Дві тисячі років тому я вирішив стати Його виразником, Його вустами…
— У тілі Ісуса?
— Так.
— Тоді скажи мені, чому відсутнє Євангеліє від Христа? Чому писали Благу Вість люди другорядні, але не Він?
— Хто сказав тобі, що Він не писав? Євангеліє Вічності звучить у Всесвіті, у кожній душі. Кожен пише його так, як чує. Біда в тому, що обоготворюють посередні або сумнівні варіанти. Прийнятні для більшості. А тотожні варіанти переслідувалися й знищувалися.
— Чому?
— Така стратегія Арімана. Ким би він не був — узурпатором Космічного Права чи зрадником Вітця.
— Горіоре, ти стверджуєш, що для успіху нашої місії треба знати правдиву Вість про Христа?
— Так, Горикореню, — ласкаво відповів Зоряний Корсар. — Людство Землі тісно пов’язане з цим Обра-зом. Слово Христа формувало суть Людини Мислячої. Хай воно затемнювалося, спотворювалося, потрапляло в полон Антилогоса, але в першо-суть людей, в їхню психогенетику посіяні зерна Вічності, що їх безсилий спо-пелити весь легіон Володаря цього світу.
— Тоді я прошу тебе, доки я не приступив до остаточних експериментів прориву, розкажи мені все, що має право знати людина, втілена в цій сфері?
— Я для цього й прийшов, друже! Запитуй.
Частина друга
Євангеліє від Христа
— Учителю! Апостол Іван писав: "В Початку було Слово…"
— Течія часу спотворила правдиву суть мудрості Благої Вісті. Треба читати: "Одвіку єсьм Слово".
— Тобто інформація Всесвіту вічна?
— Так.
— З яких джерел наповнився цей Океан, який назвали Богом? Адже Слово єсьм у Бога і Слово єсьм Бог?
— Творець і Творення єдині. Хто бачив Сина — той бачив Вітця.
— Хто ж такий Вітець?
— Об’єднаний Дух всіх творящих Батьків.
— Чи був Початок у цьому потоці Буття? Адже сказано у Книзі Книг: "В Початку сотворив Бог Небо і Землю…"
— Одвіку творить Дух Вітця світи. Кожна мить такого Творення — Початок і Кінець. Я оповідав учням дві тисячі літ тому притчу про зерно, котре, зберігаючи себе, самотнім залишається, а вмираючи — багатий врожай дає. Ти розумієш суть притчі?
— Так. Це — закон трансформації. Якщо заглибитися в його зміст, то випливає страшний висновок: як-що Вітець зберігає себе — то самотнім залишиться. Якщо народжує Сина — то зникає, вмирає…
— Нарешті! Вперше я почув слово розуміння моєї простої притчі. Навіть мої учні першого євангельсько-го періоду боялися прикласти цей радісний закон до Місії Христа. Ти пам’ятаєш, що я відповів Пилипу, коли той попросив показати Вітця?
— "Хто бачив мене — той бачив Вітця".
— Який же ти висновок робиш з цієї відповіді? Чому цей закон бачиться страшним?
— Смерть Бога? Це жахливе припущення. Хіба що символічне розуміння прояснить суть?
— Навіщо символи? Настала пора говорити все, як воно є направду. Люди в полоні грубої очевидності. Навіть Голгофа їх не навчила розуміти своє значення і призначення. Сентиментальна й трагічна історія: наро-дилося від непорочної Діви Боже Дитя, батьки зберегли його від люті земних володарів, воно виросло й збагну-ло свою спорідненість з Духом Небесного Вітця. Сповнившись Мудрості, Учитель проголосив добу Царства Небесного. Ти розумієш, що це значить?
— Тепер почав розуміти. Людина, виплекана в земному лоні, має стати птахом зоряної Безмірності. Проте хіба могли люди тієї примітивної соціальної формації зрозуміти символ "Царства Небесного"? Прості рибалки, митарі, бродяги, гулящі дівчата?
(Продовження на наступній сторінці)