Тому нові шукачі повинні розпалювати на новому місці.
Майже банальний закон. Але це правило багаття ігнорується майже всіма шукачами правди. Нам жаль, нам страшно покидати ті вмістилища, де колись наші серця й розуми утверджували Древо Істини… і ми знову оживотворюємо вогнища, де запанували вороги. Це те, що казав Христос: "Коли побачите мерзоту запустіння, пануючу на місці святому…"
Матінко! Здається, я починаю звільняти свою Першосуть від павутини псевдонауки. Треба хутчіше оду-жувати, кликати співробітників. Бо хто скаже, чи діждуться мене Космократори в Лабіринті Хроноса?
Сон втікає. Тяма клекоче ураганами осмислень.
Знову думаю про фундамент майбутніх досліджень. Досить працювати й мислити методом "тику". Так можна уподібнитися мавпам, які, безладно тикаючи пальцями в клавіатуру друкарської машинки, сподіваються "випадково" створити геніальну поему чи роман. Треба мати чіткий ментальний орієнтир. Всесвіт — це своєрі-дний континуальний матеріал: якщо відсутнє знання про його характеристики (саме фундаментальне знання), то марні всі наші заміри і мрії. Можуть бути окремі вражаючі "досягнення" (політ до інших планет, створення ядерної топки чи бомби, формування швидкодіючих обчислювальних пристроїв, генноінженерні експерименти), але вони хутко вичерпують своє призначення, стають тривіальними або навіть шкідливими, а "наука" й далі морочиться з інерцією впливу, породженого цими "відкриттями". Наприклад, теорія відносності. Посту-лат про обмеження швидкості світла, а отже — обмеження швидкості розповсюдження причинності. Теоретики в напівсні приймають абсурдні концепції, забуваючи трішечки поворушити мізками: як може існувати безмеж-ний Всесвіт з конечною швидкістю Променя, який, власне, повинен об’єднувати складові частки Космосу в ці-лісність?
Щось має бути в наявності, що "склеює" Світобудову в єдину оселю Буття. І це щось повинне мати миттєву швидкість. Бути всюдисущим. Це — характеристика Бога, Творця.
Що ж володіє такою динамікою?
У народній казці є запитання: що в світі найбистріше?
Відповідь: мисль, думка.
Пращури знали без зайвих "філософій" правду. Отже, знову й знову — проблема самосвідомості. Скорі-ше, проблема самоусвідомленого "Я".
Самоусвідомлення (поза всякими спекулятивними умовностями) — фундамент і основа Буття.
Ха-ха! Раніше ідеологи-теоретики одразу начепили б на мене ярличок "соліпсиста", "суб’єктивного ідеа-ліста". Проте геть всі безкрилі філософствування. Має значення лише правда про світ, про буття. Хіба дарма Христос казав: "Пізнайте правду, і правда звільнить вас"?
А ще далі — в глибині віків — прозвучала дивна заповідь: "Я — Господь Бог твій". Як банально збагну-ли цю заповідь! Буцімто Хтось, котрого бачив Аврам чи Мойсей, сказав це про себе. Що нібито це Він — "Господь Бог" наш. Але ж сама логіка речення свідчить, що Людині однозначно стверджується: твоїм Богом і володарем є "Я" — самосвідомість, самототожність. Тоді ясним є подальший імператив: "Хай не буде в тебе інших богів". "Не твори кумирів". Бо все — в тобі, в твоєму "Я". А хіба визначальна заповідь Христа інша? "Царство Небесне внутрі нас". Тобто — в твоєму "Я" і Космос, і Бог.
Чудово, чудово. Все лягає в єдиний ряд.
Отже, дорогенький Сергію, ти маніпулював з піною Хро-носа. Правдива суть часу лишилася в глибині. Тому й катастрофа, невдача. Як хлопчисько, заліз в лабораторію Природи і почав тикати пальчиком у клавіші таємничого пульту.
Жадаємо "пересунутися" з однієї місцини часу-простору в іншу, подолати "розділення", відстані, масш-таби. А що таке масштаб, що таке координати, величини, константи?
Усе це визначається лише свідомістю.
Що таке масштаб? Поза свідомістю? Квазари й метагалактики з їхніми вогняними вихорами — велетні чи пігмеї?
Якщо відсутня свідомість — їх можна віднести до категорії фантомів: щось існує, але це щось є лише при наявності того, хто приймає це щось.
Головний бій Всебуття — за свідомість. Боги, демони, володарі всіх рівнів — усі прагнуть оволодіти психоенергетикою свідомостей.
Що таке Бог без свідомості віруючих? Що таке монарх без підданих? Що таке творець, письменник без читача, без глядача? Без тих, котрі поклоняються їм? Що таке учитель без учня?
Стій, стій! Тут нитка, йдучи за якою, ми розглядаємо таємницю Ари, Арімана, всіх богів, демонів, віко-вих війн в Небесах і на Землі. Яка буде вражаюча інверсія всіх світоглядів, космогоній, теогоній та світогляд-них концепцій!
Самоусвідомлена душа — творець Всебуття.
Треба її визволити від будь-яких полонів — навіть найвишуканіших.
Братерство вільних душ — такий заповіт Матері Всебуття. Велика гра творчих сердець по закону радості — ось путь грядущої спільноти розумів Космосу.
Тут — корінь, вузол всіх тайн: у свідомості людини чи будь-якої істоти. Які ми далекі від цих механіз-мів! Силам опору вдалося спрямувати розум на розв’язання тривіальних завдань буденності.
Розімкнути Тартари душ. Розімкнути ментальний Тартар Землі, щоб знову Уран окропив своєю любов’ю замучену, зґвалтовану Планету. Бач, Горіор правду казав: я вертаюся до таємничого поняття Урана як об’єдна-ного духу всіх зоряних Еволюцій. Чи не пора розгадати Уранічний міф прадавніх еллінів?
Уран і Гея.
Їхня любов породжує перші форми Життя. Багатоликі, дивовижні, часто потворні.
Нарешті народжуються титани. Вільні, безстрашні, прекрасні. Смерть для них відсутня. Чому? Бо іс-нує повна тотожність батьків (Урана й Геї) і дітей (Титанів).
Кажучи сучасною мовою, інформаційна ріка Всесвіту породила на Землі динамічний феномен життя. На рівні титанів (тобто високорозвинутих богоподібних істот) цей феномен став тотожний Всесвітові. Кожна істота мала в собі відображення Зоряного Вітця і Земної Матері. Все у Всьому. Звідки ж тоді підкралося лихо?
Дисгармонійні первісні форми життя Ураном були замкнені в Тартарі. Очевидно, вони були відтиснуті у глибини генетики тих істот, котрі йшли за ними. Навіть титани стали спадкоємцями страшного кипіння Першостихій. Ось чому в наймолодшого з них — у Крона (Хроноса), володаря Часу, з’явилася злобна думка: усунути Урана від влади і очолити подальшу Еволюцію.
Міф розповідає, що так і сталося. Гея подарувала синові Крону серпа, і ним він оскопив Батька Урана, одрізав йому дітородні органи. Боячись такої ж долі, новий володар почав поїдати власних дітей. Символ про-зорий: час поглинає все, що народжується в його потоці, в його лоні.
З’явилася смерть. Очевидно, тоді ж виник механізм метемпсихозу як необхідність передати комплекс свідомої інформації далі, по течії Часу. Закон перевтілення почав діяти, душа стала жити багато разів, проте не вільно, а у чреві Часу, у темному лабіринті хронального абсурду, де самосвідомість уже не могла обирати шлях розвою, а, народжуючись у випадкових обставинах, засвоювала від випадкових же батьків чужі для себе ідеї, традиції, звичаї, мову, вірування.
Довкола ядра самосвідомого "Я" нав’язувалися такі абсурдні й хаотичні вузли, що покоління за поколін-ням розумні істоти втрачали інформацію свого Уранічного походження, деградували і перетворилися в хворих монстрів, котрі генерували у ноосферу, у психосферу і навіть у духосферу потік злоби, жорстокості, відчаю, приреченості.
Ось тут — стоп!
Тут десь відбулася диверсія Арімана. Тут Ара взяла на себе тяжкий гріх опанування психодинамічним потоком Землі.
Як це трансформувати в образи сучасних космогонічних понять?
Крон — Еволюція, яка є піком Поступу (остання в поколіннях титанів). Вона піднялася так високо, що може замахуватись на закон Урана, втручатися у динаміку життєтворєння. Безумовно, це — Ара. Адже ми відчули, що вищої фази, ніж наша, нема. І тоді Головний Координатор вчинив злочин: оволодів психопото-ком нижчої еволюції, щоб добувати з нього перли стихійних першовартостей. Коротше, Ара стала канібалом, божественним людоїдом. Саме так і змалювали древні Крона.
Як практично це зроблено?
Серп — це, безумовно, Місяць. Його Аріман привів до Землі в передісторичну пору, замкнувши мате-ринську планету в ізоляційне коло. Життєтворчий вплив Урана (інформаційного поля зоряних Еволюцій) було оскоплено, відрізано. Земля почала жити у місячному лабіринті. Це і є Лабіринт Мінотавра. Мін — Місяць. Щорічні жертви найкращих юнаків та дівчат потворі, — хіба можна ясніше сказати про закон ритмічного пере-втілення душ і вічного блукання у спіралях Часу?!
Це — індуський потік Сансари. Заповіт Будди: вийти з нього в Нірвану. Вернутися до Уранічного поля. Ми збожеволіли у місячній шкаралупі. Перетворилися в зграю хворих істот, котрі нагромадили клубок історич-ного безглуздя. Так просто все пояснюється: колишні титани, теперішні обкрадені Часом люди, задихаються у планетарній в’язниці, самопоїдаючись, бо безсилі припасти до зоряних дійок небесної кормилиці корови. Саме це мав на увазі Апостол Іван, коли бачив у грандіозному видінні образи Нової Оселі людської, яку дару-вав Бог своїм дітям: дванадцять самоцвітних брам — це дванадцять знаків Зодіака, що ведуть у зоряне Дивоко-ло. Божий Агнець закликає: ось ваша Нова Оселя, де відсутні рукотворні храми, де Бог живе з людьми, де все воєдино, де смерть відсутня, бо туди принесено честь і славу народів, тобто все найкраще, що є в Духові.
(Продовження на наступній сторінці)