Хто це сказав? Хіба не звучить з прадавності: "Царство Небесне внутрі вас". Як можна сказати точніше, ясніше, зрозуміліше?
Проте вимагатимуть, щоб ця геніальна мисль була трансформована у квазінаукові термінологічні лахи. Наші "мудреці" скоріше загорнуться у ганчірки вчорашніх канонів, аніж вийдуть під сліпуче сонце правди.
Свідомість — сонце тілесної системи. Хіба так важко збагнути?
Тіло "обертається" довкола сонця свідомості, а не свідомість довкола тіла. (Древній Птолемеїв забо-бон). Свідомість — ядро, зоря. "Планета" чуттєвості (тіло) освітлюється світлом свідомості. Чуттєвість має цикл обертання, певний ритм, сприймаючи промені сонця свідомості (Духу). Як тільки сонце захо-дить за обрій тілесності, настає цикл "сновиду" — відкривається "тіньова" смуга буттєвості.
Дуже цікава модель Антропосистеми — із сонцем свідомості в центрі.
Гм. А Сократ, Христос, Будда, Платон, Сковорода давно збагнули це. Та біда — практична наука потра-пила в полон до "прагматиків", тобто — до найгрубіших очевидістів. Жорстокі "пахани" світової антиду-ховної банди загнуздали менталітет людства на всіх рівнях життєвої динаміки для задоволення найпримітивні-ших потреб та почуттів.
Треба рвати, рвати будь-яку павутину. Навіть найбарвистішу…
Уночі спробую знову порозмовляти з Чорним Папірусом. Добре, що Горіор та Гледіс залишили його ме-ні. Як їм вдалося взяти його в моїй квартирі? Невже вони всюдипроникаючі?
— Чорна Грамото! Ти чуєш мене?
— Всесвіт завжди чатує. А я — Всесвіт.
— Але ж Всесвіт і Людина?
— Якщо вона — Людина.
— Тоді я не повністю Людина, бо падаю в дрімоту, сплю, втрачаю свідомість.
— Свідомість не втрачається. Просто фізичний розум Сергія Горениці безсилий обняти могутній стрибок вектора уваги з орбіти на орбіту. Коли оволодієш таким всеохопленням, такою повнотою — тоді станеш Все-світом.
— Може, тут наша біда, що люди утвердили свій примат, свою "першість", ще перебуваючи далеко від стану осягнення навіть масштабів Сонячної Системи, вже не кажучи про Галактичні величини.
— Суть хіба в масштабах? Які можуть бути "масштаби" в Надмірності? Великість чи малість тчуться у дзеркалах мари, ілюзії. Давай поміркуємо про те, що ти згадав. Про ідею "примату", "першості" людини. Це дозволить тобі краще збагнути стежку до оволодіння стрибками з орбіти на орбіту атома Світобудови.
— О Папірусе! Я починаю розуміти.
— Зажди. Скажеш "гоп", як перескочиш! Здається, так гумористично кажуть у твоїх земляків? Чудовий афоризм! Там, де мене сформували, в Системі Ара, поняття "гоп" відсутнє. А жаль! Слухай же… Що сформу-вало Людину Мислячу? Спробуй сформулювати коротко, в одній фразі.
— Гм. Якщо коротко, то вся сукупність сил Всесвіту — Макрокосмосу і Мікрокосмосу. Власне, це гово-рили ще древні елліни: все сотворено любов’ю Геї та Урана, Землі й Неба.
— Гарно мислиш. Ти ще повернешся до проблеми Урана як животворящої сили Буття. В ній рішення су-ті прориву.
— Он як! Поясни.
— Подумаєш на самоті. Маємо завершити роздуми про примат Людини. Ти сказав, що вона зачата і ви-рощена синтезом усіх космічних потенцій. І це — правда. А відтак — Людина має (повинна мати) ключі від цих сил, тримає в руках важелі планетарного і метагалактичного впливу. Запитую далі: в єдиному потоці Біосфери що є визначальною життєдайною силою? Найближчою до Людини?
— Я певен, що флора, рослинний світ.
— Безумовно. Тоді й ідея "примату" має розглядатися вельми обережно. Бо якщо "лідерство" — то для чого, навіщо? Хіба лише для самого "лідера"? Для його насичення та амбіції? Чи можливо, щоб Космос — Ура-нічне Дивоколо, творячи Людину, ждав, щоб вона знехтувала такі могутні життєдайні фундаменти, як флора, фауна, замінивши їх штучними (штучна їжа, штучне вбрання тощо)?
— Я зрозумів тебе, Папірусе. Очевидно, саморозкриття космічних потенцій повинне йти в напрямку суб-лімації, одухотворення, Преображення всього сущого, а не самозбереження Людини ціною деградації інших стихій та сил.
— Ти знову мислиш, як Горикорінь — твій першотип із Системи Ара. Спробуємо уявити образно. Лідер блискавиці прориває канал для небесного вогню, в цьому розряді об’єднуються Земля й Небо. Так і Людина — лідер життя, прокладаючи космічні шляхи, робить це для того, щоб зелена блискавиця Біосфери, дух квітки могли об’єднати розділені часом і простором світи спільною ниткою Матері Природи. Хіба є завдання велич-ніше, аніж допомогти Матері в цій праці — сотворити вселенський Едем і доглядати його? Хіба таке завдання не синтезує в собі всі можливі потенції і задуми?
— Ти вже мені показував колись, Папірусе, Планету Квітів, я пам’ятаю їхню апологію краси і все-об’єднання. Проте невже вселенський Розум — лише апологет Квітки?
— Тобі страшно стати чиїмсь апологетом? — Іронічно запитав Чорний Папірус. — Спробуй знайти в квітах ущербність, злочинність, шкідливість. Навіть звірі (і птахи, й риби) своїми статевими, святковими бар-вами наслідують квітам. Можна сформулювати закон квітки, при здійсненні якого звір сублімується в квіт-ку, тобто — стає високодуховною Людиною.
— Який же це закон?
— Закон всевіддавання. Закон краси. Закон мовчання. Закон всеохопності. Закон жертовності. Закон лю-бові. Закон довершеності.
— О, ти наділяєш квітку атрибутами Абсолюта?
— А раптом флора і є Абсолют?
— Тобто — Бог? Вітець Небесний?
— Ти сам промовив древнє слово вітець, тобто — віта, життя. Пращури, безумовно, знали про втаємничену суть Зеленого Дива планети. Проте це — один бік проблеми. Спробую висловити протилежну думку. А ти зумій об’єднати ці антиномії, або відкинь і те й інше.
— Про що ти?
— Слухай. Упродовж віків, окрім апологічної думки про флору, виникала й протилежна, антагоністична.
— Ти згадуєш про Драконоборців? Про фітофобів?
— Так.
— Я чув. Читав про них.
— Нагадую їхню концепцію. Флору, рослинний світ вони звуть Зеленим Драконом. Він у сукупності во-лодіє колосальним правічним розумом (інтелектом), моделює будь-який психостан, проникає в найглибші лабі-ринти людських душ. Тим більше що саме він тче наші життєві тканини, м’язи, нейрони, шкіру, серце, легені, внутрішні органи. Ми лікуємося його квітами, корінням, листям, п’ємо його розчини. Вино з нього, харчі з ньо-го, тілесна тканина тваринного живлення — з нього, мед з нього, запахи з нього. При народженні — квіти. При смерті — квіти. Весілля, кохання, вишивки, орнаменти, естетичні критерії, поетичні образи, сільське господар-ство, краєвидне оточення — всюди квіти, їхній гіпнотичний погляд. Квіти заворожують нас з правіку. Хто скаже, яка глибина такої естетичної одержимості?
— Безумовно, в цій страшній думці є якийсь зловісний сенс. Проте яка мета Зеленого Дракона?
— Скажімо, він прагне розсіяння, як і всяке життя. Космічна епоха — його ініціатива. Це видно по тому, що шлях до неї — жорстокий і безжальний: війни, зло, вимушене озброєння, техноген, якого людині не потрібно.
— Хіба квітка потребує такого жаху? Адже вона сама гине під пресом техногену.
— У цьому й хитрість Дракона. Він ховається за машкару парадоксу. Людина — підманута Духоістота з Едему, де вона була раніше. Потім, приваблена блискітками Зеленого Дракона, впала на Землю й обросла плот-тю. Піднятися можна, лише збагнувши правду і повністю відмовившись від дарунків Дракона — їжа, плоть, обманні ідеали естетики. Десь у правдивості ваші предки знали істину, склавши казку про Кощія Безсмертного. Кощій, який викрадає дів людських (тобто експлуатує ваші генотипи), — є Кошієм, Кущієм, Древодраконом, у якого замість однієї голови виростають десятки, сотні. Смерть Кощія — в яйці, яйце в зайці, в качці, в скрині, що під дубом. Вся ієрархія Життя, а всередині — яйце-ген. Хто може здолати Кощія? Згадуєш? Іван-дурник, тобто людина, позбавлена стереотипів мислення, а з ним — Булат-молодець. Булат — сталь, символ технології, науки, гострого пізнання. Ось тобі інформація древніх для роздуму.
— Страшні твої антитези. Як їх об’єднати?
— Думай. Лише безжальне зривання всіх елегійних покривал допоможе віднайти правду. А може, й правда — двосічна, як Меч Логоса, котрий сидить на білому коні Апокаліптичного Вершника?
Химерна розмова з Чорним Папірусом кинула мене у вихор тяжких роздумів. Якось несподівано я почав розуміти причину фіаско свого експерименту з часом… та й взагалі причини гносеологічного абсурду віків. Ми завжди потрапляли у заздалегідь підготовлені пастки інтелекту. Творець мозкового комп’ютера Аріман-Люцифер так сформував його алгоритми, що ми вічно ганяємося за власним хвостом, як окультний змій древніх герметиків. Сьогодні вночі мені приснився своєрідний закон багаття, який багато чого пояснює. Я записав де-які тези. Ось вони:
Розпалене багаття кличе вогняні душі, але до нього насамперед лине найшаленіша пітьма, як, напри-клад, нічні метелики до ліхтаря.
Коли полум’я згасає — що залишається на тому місці?
Скопище лютого мороку, чорних метеликів, войовничої пітьми… тобто — зола Духу.
(Продовження на наступній сторінці)