Відповідно до закону про зрадників трупи страчених були кинуті без поховання — за межами Афін.
Це сталося у квітні 318 року.
...Звістка про смерть Антіпатра стала найрадіснішою звісткою і для македонської цариці Еврідіки. Аррідею було все одно, він, як завжди, тихо й безневинно сам до себе посміхався. А для Еврідіки той день став святом, вона нарешті вирвалася з-під опіки намісника. Всесильного наглядача царської сім'ї більше не було. І Еврідіка для своїх наближених влаштувала бенкет, який пройшов гамірно, радісно і весело. Тепер Еврідіка вважала, що руки у неї розв'язані і тільки нині вона по-справжньому почне царювати. Тепер головним було — підняти авторитет Аррідея, завоювати авторитет та повагу собі і заходитися наводити порядок у Македонії.
Але не так сталося, як гадалося і сподівалося. Надії на самостійне царювання не збулися: новим регентом при Ар-рідеї військо вибрало Полісперхонта. Не порадившись навіть з царицею, новий регент першим своїм декретом запросив на царство Олімпіаду, і та приїхала в Пеллу восени 317 року разом з невісткою Роксаною та онуком, маленьким Александром. Війська урочисто зустріли в Македонії матір свого знаменитого імператора, і Олімпіада відчувала себе на недосяжній височині. Але від однієї лише згадки, що в македонській столиці є ще одна цариця — Еврідіка,— Олімпіада темніла на виду. Була занадто честолюбивою, щоб ділитися владою з якоюсь там онукою Філіппа від незаконної дружини. Еврідіка теж виявилася занадто честолюбивою, щоб уступати матері її дядька бодай половину влади.
Швидко і стрімко почав назрівати конфлікт, що не міг привести до добра: Олімпіада заявляла, що царство належить тільки їй, а Еврідіка — що тільки їй. Стало ясно: дві цариці в однім царстві, як і два коти в одному мішку, не вживуться. Обидві цариці посилили охорону своїх палаців і, не криючись, почали готуватися до війни.
Три стріли трьох фракійців
А тим часом політична ситуація в Елладі різко погіршилась. Після страти в Афінах македонських прибічників Фо-кіона та його спільників демократи відсвяткували перемогу. Політична боротьба двох угруповань закінчилася на користь демократичних сил — прихильники Македонії нарешті потерпіли повний крах. Хвиля повстань пронеслася Елладою — то там, то там повставали міста, і македонські полководці, облишивши затяжну війну між собою, ледве встигали придушувати повсталих. І хоч антимакедонська боротьба досягла широкого розмаху, але в греків не було єдності й згуртованості. Міста виступали поодинці, здебільшого не підтримуючи одне одного, і це було на руку македонцям. Греки не могли перемогти, хоча й добряче шкодили полководцям покійного імператора. А тут ще почали повставати фракійці й гети. Першим навіть вдалося створити антимакедонський фронт. Найзагрозливішим для македонців стало повстання мешканців Мегаполя і Спарти. Мегапольці об'єднали всі прошарки грецького населення і почали готуватися до відсічі — зміцнили оборонні стіни, закликали до зброї рабів та іноземців, котрі перебували в місті, всі добре озброїлись.
Регент Полісперхонт підійшов до бунтівного міста з великим військом та слонами і з ходу кинувся на штурм: Йому вдалося пробити тараном пролом у стіні, але захопити місто він не зміг. Доки одні відчайдушно відбивали атаки, інші встановлювали палісади в проломі і всі разом відкинули нападників. Розлючений Полісперхонт велів підтягнути до стін дерев'яну башту, повну воїнів, але праш-ники та лучники їх перебили.
Бій, у якому македонці зазнавали значних втрат, клекотів до вечора. Не домігшись успіху, Полісперхонт велів на ніч відвести війська у табір. Вранці він знову розпочав штурм пролому і пустив туди слонів. Але мегапольці, передбачивши це, за ніч накидали всюди дощок із цвяхами, засипавши їх землею. Коли погоничі кинули на штурм слонів, тварини попробивали ноги, почали шкутильгати і падати. З флангів на них напали лучники і списоносці, спрямовуючи слонів на штурм пролому. Але тварини з пробитими ногами й боками, у яких стирчали стріли й списи, роз'ярівши від болю, кинулись на македонців і багатьох потоптали на смерть.
Понісши значні втрати, Полісперхонт змушений був зняти облогу і відійти від Мегаполя. Вістка, що греки перемогли, швидко рознеслася по країні, викликавши нову хвилю антимакедонської боротьби. Дійшла вістка про поразку Полісперхонта і до Пелли. Еврідіка вирішила скористатися невдачею під Мегаполісом, щоб розквитатися з прихильником Олімпіади Полісперхонтом. Вона переконала Аррідея, що Полісперхонт зганьбив Македонію, що він бездара, невдаха і взагалі готує проти нього, Аррідея, змову, щоб владу передати Олімпіаді. Аррідей дивився на неї довірливо, наївно-дитинними синіми очима і покірно кивав: так, мовляв, треба відібрати регентство в Полісперхонта, а в Кассандра, непримиренного ворога Олімпіади, запросити допомоги. Кассандр вижене з Македонії Олімпіаду і допоможе йому, Аррідею, укріпитися на троні.
Аррідей, звісно, нічого не тямив у політичній ситуації, але повірив дружині-цариці і влітку 317 року царським декретом зняв Полісперхонта з посади регента, а війська велів передати Кассандру, котрого він і призначив регентом свого царства.
Олімпіада з невісткою та онуком поспішно втекла в Епір — кого-кого, а Кассандра, сина ненависного їй Антіпатра, вона боялася.
Еврідіка раділа, не підозрюючи, як жорстоко вона прорахувалася. Полісперхонт і справді був прихильником Олімпіади, але він одночасно захищав і Аррідея. І захищав його силою зброї не від кого-небудь, а саме від Кассандра, який не визнавав і Олімпіаду, і Аррідея. Вийшов парадокс. З підказки Еврідіки, яка в поспіху не розібралася в ситуації, Аррідей зняв з посади регента свого захисника Полісперхонта, а його владу і військо велів передати своєму ворогу Кассандру, від якого його захищав Полісперхонт. Коли ж Еврідіка збагнула свою помилку (для неї важливо було, що Кассандр ворог Олімпіади, а про те, що він ще й Аррідеїв ворог, якось не подумала), було вже пізно: відмовившись здати війська Кассандру, Полісперхонт кинув їх проти Аррідея та Еврідіки. Лютував:
— Цей недоумок, який тримається на троні завдяки мені, мене ж і виганяє! Зовсім з глузду з'їхав Філіппів син!
Хто напоумив до цього Аррідея, він здогадався — Еврідіка. Дорогою до Пелли дізнався, що Олімпіада втекла, тож повернув до Епіру, щоб забрати матір-царицю і привезти її назад у столицю.
Дізнавшись про це, Еврідіка заметалась, як у пастці.
Кассандр з військом десь забарився, а Полісперхонт гнав на неї нахвалки. Тож цариця не стала чекати кінця, а на чолі свого війська, прихопивши царя як прапор, рушила до кордону Македонії з Епіром. Навстріч їй уже йшла Олімпіада, теж із своїм військом, що складалося в основному із загонів Полісперхонта.
Війська зіткнулися на кордоні.
Після незначної підготовки Еврідіка й Олімпіада самі повели їх у бій.
Війська з бойовими кличами кинулись одне на одного і швидко зупинилися. Ні ті, ні ті не схотіли рухатися з місця. Еврідіка металася попереду своїх загонів, запально вигукуючи:
— Вперед, вперед!.. Покажіть епірській відьмі, на що ви здатні!
І тут до неї підійшли три воїни і сказали, що військо ніколи не буде воювати проти матері свого царя.
— Але ж я ваша цариця, я! — отетер/ло закричала Еврідіка.
— Ти цариця, а Олімпіада — мати-цариця,— відказали їй.
— Ви зрадили свого законного царя Аррідея! — задихалася від гніву Еврідіка.— Ви зганьбили честь македонського війська!
— Ось ми якраз і не хочемо, щоб македонці проливали македонську кров,— неквапливо відказали їй воїни.— Ось так ми розуміємо збереження македонської честі.
І військо Еврідіки на її очах перейшло на бік Олімпіади.
Отямившись від такої негаданої зради війська, Еврідіка хотіла було пробитися до царського шатра, але воїни, оточивши його, вже виводили Аррідея.
Скориставшись загальним сум'яттям і тим, що її воїни браталися з воїнами Олімпіади, Еврідіка та її наближений Поліклом кинулися в ліс і зникли в хащах.
Олімпіада спохопилась, як Еврідіки й слід охолов.
— Ловіть ту зміюку! — знетямлено кричала.— Евріді-ку, самозванну царицю, шукайте! Узурпаторку влади.
Воїни кинулися шукати утікачку в лісі, але невдовзі повернулися ні з чим. Олімпіада не могла знайти собі місця. В ту мить вона ладна була власними руками розтерзати суперницю, котра посміла захопити македонський престол. Але від думки, що й Аррідея спіймано, було трохи легше.
— Приведіть до мене того дурня! — веліла.
Воїни притягли до її шатра Аррідея. Цар не був ані зляканим, ані враженим, бо так і не збагнув, що ж тільки-но сталося. Стояв, високий, худий, з ріденькою кучерявою борідкою, і дивився на всіх невинними синіми, трохи дитинними очима. І посміхався.
— Ну що, сину мерзенної фессалійської танцівниці, походив у царях? — розтягуючи від задоволення слова, поспитала Олімпіада.— Відцарював ти своє, дурнику божий.
Аррідей безтямно посміхався, воїни теж посміхалися — від незручності, що доводиться їм, македонцям, так безцеремонно тягати македонського царя.
— Відповідай, дурню! — тупнула Олімпіада.— Відцарював ти своє?
Цар озвався тихим, м'яким голосом:
— Я не хотів бути царем. Я казав: коли є достойніші за мене, то хай вони і царюють. Достойніші.
— Є! Є достойніші за тебе, коронований телепню! — викрикувала Олімпіада, і лице її поволі ставало чорним, злим і негарним, а очі горіли безтямним вогнем помсти.
(Продовження на наступній сторінці)