«Талісман далай-лами» Валентин Чемерис

Читати онлайн твір Валентина Чемериса «Талісман далай-лами»

A- A+ A A1 A2 A3

Коли озброєний двома пістолетами терорист-одиночка 21 січня 1969 року вирішив пристрелити А. І. Брежнєва під час зустрічі в Кремлі космонавтів, він, звичайно, ж не знав про те, що в Заріччі, на дачі в генсека вже другий тиждень жив кіт Лама — не простий представник котячих, а майже легендарний, в існування якого ще сьогодні багато хто не вірить, містика то, мовляв, в крайньому разі, красива побрехенька, себто легенда.

"Ну, замах… Зрозуміло… Але… при чім тут якийсь… кіт? Бодай із далекого, незнаного нам Тібету?" — можливо запитаєте ви.

А при тім. Та дивовижа прожила в Генерального секретаря ЦК КПРС під Москвою на заміській дачі в Заріччі тринадцять років і не раз рятувала свого хазяїна від вірної загибелі — принаймні, двічі, то вже точно. Ви думаєте, то був такий собі котик-вуркотик, якийсь там патріархально-сільський мурчик, що інтимно треться об ноги господарів і муркоче свою безконечну котячу пісеньку? І при цьому, як писав колись поет, "кіт-воркіт біля воріт чеше лапкою живіт"?

Га-гай! Ви навіть уявити не можете, що то був за воістину доленосний для його господаря кіт! Диво незбагненне! Ні в кого більше з кремлівських небожителів, бодай і членів політбюро, тодішніх живих богів СРСР не було такого незбагненно-незвичайного кота! Як точніше — містичного! Та ще й за зовнішніми параметрами то був не якийсь там котятко, а цілий, даруйте, котяра! Здоровенний, кілограмів під двадцять! А від того, що був пухнастим, то здавався ще більшим. Сам чорнющий, аж вороний, з такими проникливо-пронизливими жовтими і до всього ж ще й розумними очима, що як гляне, бувало, на кого, так у того одразу ж мороз по спині!.. Прямо котюга, якого ще треба пошукати! Не тільки в Кремлі більше ні в кого подібних котів не водилося, а й у всій Москві! Ба, навіть, у всьому тодішньому есересері! Тільки у генсека керівної та спрямовуючої і був.

А вже якої породи, того в Москві ніхто — та й сам генсек — не знав.

Довідку ж йому дали загальну, яка мало що прояснила: кіт належить до ряду хижих ссавців родини котячих. Рід включає 25 сучасних видів, серед них: лісовий, бенгальський, лівійський, якого вважають одним з предків кота свійського, хаус, рись, каракал та ін. У Єгипті коти свійські існували близько 4000 років тому, в Європі — 2000 років. Поширений скрізь, де живе людина. Проте легко дичавіє…

Ні, ні, кіт генсека не був ні лісовим, ні риссю і, як на мене, то й теж не був свійським. Сказано ж бо: диво-кіт. А радше фантастичний і взагалі неземний, хоч такої породи і не зафіксовано. Тож у пояснювальній записці спеціалістів-котознавців поданій генсеку, жодного слова не було про тібетських котів і тому справи та довідка не прояснила.

З’явилося те диво в Леоніда Ілліча року 1969-го. (Взагалі, А. І. ніколи не відзначався любов’ю до братів наших менших, за винятком славного жіноцтва, та й то коли був молодим і мав для тієї любові потрібні силу, снагу та звагу (хоча й охоче, правда вже наприкінці життя, дивився "мультики про звірят", сентиментів до них теж не мав, а котів чи собак так взагалі вдома не тримав (не було потреби). В січні того року він поїхав до Індії — то був його перший офіційний візит в країну Індіри Ганді, яка неодноразово відвідувала СРСР та все запрошувала А. І. нанести візит-відповідь. І він нарешті-таки зважився і був просто зворушений виявленим йому прийомом. В палаці Індіри Ганді й представили радянському партлідеру первосвященика ламаїстської церкви Тібету Далай-ламу, що його у вигнанні прихистила Індія.

Ламаїзм — один із основних напрямів махояністського буддизму, панівної релігії Тібету, що поділяється на ряд сект і шкіл.

Лама з монг. букв. — найвищий, буддійський чернець у країнах, де поширений ламаїзм (Тибет, Монголія, Бурятія). Далай-лама (монг. букв, море-лама, лама, що має безмежну, як море владу) — титул глави ламаїстської церкви, який у Тібеті поєднував церковну і світську владу.

Для ламаїзму, як і для всього буддизму характерні постулати про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання "вічного переродження". Але найвизначальніше місце в культі належить шануванню лам і хубілганів — тобто "живих богів", яким вважається Далай-лама, оголошений найважливішим фактором спасіння. Населений тібетцями (самоназва пьоба) Тібет — автономний район на Південному Заході піднебесної, був захоплений китайськими імператорами ще у 18 сторіччі. У 1949 році Тібет повстав проти ханського панування, коли Великі народні збори Тібету офіційно проголосили незалежність своєї батьківщини. Але давно помічено, що панівна нація країни, яка бореться за свою незалежність, стає досвідченим душителем тієї ж незалежності, але вже стосовно інших, менш численних народів, що віками проживають на її території. Тож народно-демократичний Китай, виборовши свою незалежність, кинув свої вишколені війська на придушення тібетців. Народно— визвольна армія Китаю швидко "визволила" тібетців від бажання стати незалежними та самостійними. Пізніше тібетці повстануть ще й у 1959 році. І знову будуть придушені збройною силою комуністичного Китаю, який звичайно ж виступав за братерство різних народів та самовизначення ними їхнього подальшого шляху розвитку й життя. 14-й Далай-лама — керівник Тібетської держави — змушений був емігрувати з батьківщини і звідтоді вже десять років його резиденція знаходилася в Індії. Тамтешній уряд ставився до нього з належною повагою, запрошуючи Далай-ламу на різні офіційні заходи — в тім числі і на зустріч з Генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим.

А. І. спершу на нього й особливої уваги не звернув — йому представили якогось непоказного, невизначеного віку чоловічка. Проте в Південно-Східній Азії про нього говорили, як про феномен — мовляв, він може за кілька сеансів вилікувати хворого і взагалі врятувати його від будь-якого лиха, читати книги із зав’язаними очима, а під час вправ йоги, він буцімто відривається від землі і на якусь мить зависає в повітрі без будь-якого опертя. Справді, містика! А. І. будучи любителем всіляких забобонів та різних чудасій, що їх комуніст № 1 старанно приховував від оточуючих, з цікавістю слухав чарівника з далекого і загадкового Тібету. (А втім, А. І. завжди любив слухати розповіді про незвичайні, феноменальні здібності людей, що виходили за рамки узвичаєного, потай їм вірив, як і різним байкам про них, вигадкам— витребенькам, взагалі, в Кремлі і, навіть у штаті генсека, окультисти були своїми — ще й за часів М. С. Хрущова — як консультанти. Теж було й за Брежнєва. У А. І. навіть був "двірцевий" пара— консультант, учений Спірін, член-кор АН СРСР. Він набрав в кремлівський штат цілу армаду віщунів, ясновидців, народних цілителів, екстрасенсів — як для генсека, так і для вищого урядового та партійного керівництва і без їхніх порад у Кремлі й пальцем не ворушили). Тож і розповідь про Далай-ламу теж прийняв за чисту монету — як покаже час, не помилився у своїй вірі. До всього ж про Далай-ламу йому такого понарозказували! І про його незвичайний божественний талант ясновидця. Тож до далай-лами (хоч, і непоказний з себе чоловічок та ще в порівнянні з ним, вдатним із себе) він проникся вірою. Не пронира ж він якийсь. Особливо після того, як знайомлячись, первосвященик затримав на мить руку А. І. в своїй, сухенькій, але на диво міцнющій руці й раптом сказав через перекладача, що "тарга" — велика людина СРСР — тринадцять років тому переніс інфаркт. А. І. Й пригадувати таку подію з власного життя не було потреби: у 1956 році під час перебування на посаді другого секретаря Казахстану, він і справді переніс інфаркт. І трапилось це 13 років тому! Звідтоді він і справді має деякі проблеми з серцем, що ні, ні, та й пустує… А коли той непоказний чоловічок, глава Тібетської держави у вигнанні подивився на лінії долоні "тарги", то застеріг, аби "тарга" був уважнішим — у житті й діяльності своїй, адже дні його життя не завжди будуть ясними. Порадив остерігатися небезпек, які ще чигатимуть на "таргу"… Хоча, це не просто, вберегтися від небезпек, але для "тарги" з СРСР він, Далай-лама, подарує вірного друга, який і буде його попереджати про лихі загрози. Ось він…

При цих словах Далай-ламі подали чималу клітку з котом — чорним, пухнастим, здоровенним, з пронизливо-жовтими очищами, а вже він підніс її високому гостеві — "тарзі": ось тобі вірний друг, наш тібетський кіт, який наділений хистом провидіння, передбачення, цей живий талісман і застереже "таргу" СРСР від різних непередбачених ексцесів, що можуть трапитись на його життєвому шляху, адже зловорожі люди, на жаль, ще не перевелися у світі білому.

Високому гостю (Індіра Ганді поруч аж сяяла, що догодила дорогому Леоніду Іллічу таким знайомством) кіт— провидець сподобався з першого погляду.

(Продовження на наступній сторінці)