Повільно осідала пилюка, піднята загонами, що вже ген-ген тільки мріли на рівнині...
Херонейська битва
Настало 1 вересня 3.38 року.
Об'єднана армія греків і війська Македонії зійшлися для вирішальної битви на рівнині неподалік міста Херо-неї — північно-західна Беотія. Сили були приблизно рівні. У Філіппа набралося ЗО тисяч піхотинців і 2 тисячі кіннотників. Стільки ж нарахували і греки. Але давно відомо, щр військо сильне не так своєю кількістю, як умінням, досвідом, військовою кметою. З цього боку македонські війська були на недосяжній висоті. Крім самого царя, ним командували такі досвідчені, посивілі* в боях полководці, як Антіпатр і Парменіон. Тож з військової підготовки, організації і дисципліни македонське військо стояло значно вище, ніж грецькі загони, які, крім найманців, складалися в основному з. молодих, не звиклих ще до походів і воєн громадян. В цілому ж афінське військо не мало ані досвіду, ані досвідчених полководців.
Як завжди, штаб Філіппа — шкіряний намет — лопотів на узвишші, що його з усіх боків щільно оточували гетайри. На списах маяли кінські хвости. Далі вишикувалась кіннота, сяючи наконечниками довжелезних саріс, ставали в стрій фалангісти в шоломах з гребенями.
Був ранній ранок, противники вже вишикувалися в бойових порядках. Філіпп у супроводі Парменіона та сина
Александра об'їздив війська ні світ ні зоря, благословляв їх на подвиг, підбадьорював де треба, наводив лад. Закінчивши огляд, як уже здійнялося сонце, спішились на узвишші біля намету. Цар і Парменіон присіли на похідних стільцях, царевич Александр, як наймолодший, залишився стояти на ногах,, ледь спираючись на древко списа.
— Сьогодні мені, як ніколи, потрібна перемога,— замислено говорив Філіпп.— Перемога завжди потрібна, але сьогодні особливо. Одне з двох відбудеться сьогодні: або ми візьмемо гору і утвердимо своє панування в Греції, або нам доведеться залишити Грецію.— Повернувся до Пар-меніона: — Що ти пропонуєш, друже мій і раднику?
— Афіняни у бою мужні, цього у них не відбереш,— неквапливо почав полководець.— Але тримаються вони не на військовій хитрості, а на голому патріотизмові. Один невірний крок — і все для них обернеться крахом. Патріотизм хороший., але ще потрібний військовий талант, вміння, досвід. Всього цього у них немає, а їхнє військо наспіх зібране. Тому переможеш ти, царю. І досить швидко. Наше завдання: відірвати афінян від решти союзників і розбити їх у першу чергу. А потім нищити поодинці й інших. Але зверни увагу, царю, на "священний" загін фівин-ців — ці битимуться до останнього.
— "Священнийж-загін фівинців я беру на себе,— рвійно вигукнув Александр.— Коли противник достойний, з ним і битися почесно!
— Гм...— цар лагідно поглянув на сина, примружився.— Чого-чого, а достойних противників у твоєму житті буде пребагато.
Звівся.
— Кіннота діятиме на обох флангах. На правому крилі буду я, це навпроти афінян, на лівому ти, сину мій. Стежитимеш за фівинцями. Парменіон буде навпроти беотійців. І хай допомагають нам і нашій зброї всемилостив! і всемогутні боги.
Демосфен спостерігав за Філіппом, який в оточенні ге-тайрїв мчав на ліве крило, аби бути навпроти афінян, і не без задоволення думав, що македонський цар таки цінує афінян, коли сам бажає змагатися з ними як найнебезпеч-нішими своїми противниками. І вголос вигукнув:
^ Покажемо, що ми гідні високої ціни, друзі!
Хтось із вишикуваних гогаїітів буркнув:
— Нам ціна відома — два оболи в день!
— Скарбниці ми й справді обходимось по два оболи на день,' але для батьківщини ми найдорожчі,— вигукував Демосфен.— І не вина нашої батьківщини, що вона не може нам більше платити, а біда. Наша батьківщина бідна, а де бідність, там і мізерна плата. І все ж вище голови, друзі мої і співгромадяни. На нас зараз дивляться Афіни, наші матері, дружини, діти, на нас зараз дивиться вся Греція. На нас дивиться сама історія!
Оратор обходив стрій фівино-афінських військ, підбадьорював гоплітів та вершників, веселив їх, розважав, гомонів щиро й просто, посміхався, І на обличчях воїнів теж теплилися лосмішки. І невдовзі Демосфен так захопив гоплітів, що ті попрохали, аби він написав на щиті: "З добрим щастям" на знак перемоги.
Демосфена супроводжував стратег Стратокл.
— Я не полководець і то бачу, що ми не зовсім вдало вибрали позицію,— говорив йому Демосфен м'яко і тактовно, аби Стратокл не сприйняв те як втручання у йото справи.— Перед нами занадто рівна місцина. Така рівна, хоч котись. Македонській фаланзі, а вона для нас дуже й дуже небезпечна, це на руку, бо допомагає фалангістам витримувати стрій, а значить, і свою ударну силу. Треба було вибирати таку позицію, щоб попереду наших військ була нерівність, щоб на ній розсипався стрій фалангістів — тільки тоді з ними можна успішно боротися.
Стратокл, як завжди, був упевнений у собі.
— Ми розженемо фалангу і на рівному!
Така хвальковитість не сподобалась Демосфену, але він промовчав, аби перед битвою не псувати настрій ні собі, ні стратегу, ні гоплітам, нерви яких і так вже були на межі.
Піднявшись на підгірок, Демосфен ще раз оглянув союзні війська. Як і задумувалось, фівинці зайняли праве крило, афіняни ліве, союзні міста — центр. За своїх Демосфен був спокійний, а ось за інших хвилювався, особливо за беотійців. Чи витримають? За фівинців же був спокійний. Але фівинці якраз першими і не витримали. Бій розпочався раптово, хоч обидві сторони й готувалися до нього з самого ранку. Довго не можна було збагнути, на чиєму боці перевага. Згодом стало ясно, що першим успіху домігся вісімнадцятирічний македонський царевич Александр. Його кіннота несподівано нанесла нищівний удар по "священному" загону фівинців, і ті, розпорошені й розгублені, з поріділими рядами, почали задкувати. Справу на якийсь час порятував правий край грецького війська, де стояли афіняни. Вони дружним та завзятим натиском прорвали стрій македонців, що перебували під командою самого царя, і почали тіснити противника, тим самим зводячи нанівець досягнений успіх Александра.
— Вперед'. Вперед! За мною! — вигукував афінський полководець Лісікл і сам вихопився наперед.— Перемога вже наша! Ще один натиск! Ще один... Будемо гнати македонців. У саму Македонію! За мною!
Здавалось, що так воно й буде. Тим більше що македонці завагалися й почали потроху відступати.
Окрилені першим успіхом, афіняни погналися за противником і незчулися, як розладнали свої ряди.
— Це — початок їхнього кінця,— спостерігаючи з узвишшя, задоволено вигукнув цар Філіпп.— Афіняни не вміють перемагати. Вони біжать як стадо овець. А македонський вовк завжди перегризе горло грецькій вівці!
І велів пустити на афінян кінноту, а фаланзі негайно перегрупуватися і перейти в наступ. Тим часом лівий фланг греків на чолі із стратегом Стратоклом надто вихопився вперед і відірвався від свого центра. Ще раніше вихопився і теж відірвався від свого центра стратег Лісікл. На обох флангах греків з'явилися щілини, у які почали проникати македонці і зсередини розладнувати ряди противника.
Македонці ще завзятіше натиснули, відчувши, що ось-ось перемога схилиться на їхній бік. Потім ще і грецький центр, де були в основному союзні війська, не витримавши удару гетайрів царевича Александра, кидаючи зброю, побіг з поля бою. Це було несподівано. І — ганебно. Кіннотники царевича гналися за втікаючими зі свистом та улюлюканням, як на заячих ловах. Кого доганяли, знищували на місці... За центром побігло й ліве крило. Катастрофа чорними крилами накрила афінське військо. Тисячі афінян або полягли на полі бою, або потрапили в полон. За афінянами відходив і Демосфен із невеликим загоном гоплітів, що з останніх сил намагалися зберегти витримку і не кинутись наосліп. Та, коли македонці надто натисли й виникла загроза оточення, Демосфен із своїми гоплітами побіг — тим і врятувалися од полону чи й смерті. Згодом прихильники Македонії звинуватять оратора в боягузтві, але Афіни стануть на його захист — Демосфен і далі користуватиметься в місті довір'ям і повагою.
— Коли б Демосфен не побіг, то він або загинув би, або потрапив би у полон,— казали афіняни.— І в тому випадку погано, і в тому, бо Демосфен потрібний нам живий.
Найдовше трималися фівинські піхотинці. Спершу трохи відступивши під натиском македонців, вони швидко отямились і вирішили стояти на смерть. Так воно й сталося. Оточені з усіх боків, відрізані від головних сил, вони були майже всі знищені... Згодом фівинці на полі бою біля Херонеї поставлять пам'ятник — поранений лев величезних розмірів — на знак мужності й відваги, проявлених їхніми воїнами в тій нещасливій і трагічній для греків битві біля Херонеї.
Залишки розбитого грецького війська відходили до Ле-бадеї, і македонці їх не переслідували.
— З них досить того, що вони отримали,— ухвалив Філіпп.— А ганятися за втікаючими — замало честі!
Коли запилений і закривавлений Демосфен з чорним лицем оглянувся назад — на недавньому полі бою біля Херонеї вже горіли вогнища — то переможці спалювали тіла загиблих. Криваві багаття виростали в багатьох місцях, і чорні дими німо й зловісно вставали до неба...
— І все одно це не кінець,— прохрипів Демосфен, випльовуючи згусток крові.— Ми програли всього лише одну битву. І Філіпп виграв всього лише одну битву — не більше.
Корінфський конгрес
(Продовження на наступній сторінці)