Коли б грецькі міста, і зокрема Афіни, по-справжньому допомогли Олінфу, Філіпп навряд чи зумів би Його взяти. Але, на його щастя, Афіни не прислухались до палких закликів Демосфена і виділили Олінфу більш ніж скромну допомогу, яка не могла його захистити. Олінфяни відчайдушно боронилися. Але Філіпп був упертішим від них. І щасливішим, і обачливішим. Доки він штурмував Олінф, його посланці, а також прихильники промакедонської партії Ісократа діяли у всіх халкідських містах не без успіху. Македонське золото, щедрі обіцянки брали своє — халкід-ські міста переходили на бік Філіппа.
Штурмові загони, змінюючи один одного, не давали спокою оточеним ні вдень ні вночі. Станкові луки, встановлені під захистом дубових, окованих металом щитів на відстані ста з чимось кроків від оборонних стін, відчутно спустошували ряди захисників на міських мурах, бо пробивали навіть найміцніші щити. Крім того, їхні стріли, що зливою сипались на місто,, несли вогонь—і в місті не затихали пожежі...
Так довго тривати не могло, і олінфяни вдруге запропонували переговори — Філіпп, як і першеє навідріз відмовився з ними говорити. Повна здача міста і все — такою була його відповідь.
Македонці посилили натиск, до кидальних апаратів, онагрів та балістівг приєдналися "скорпіони", невеликі машини для кидання ядер. Але кидали вони глиняні ядра, що всередині були наповнені запалювальною сумішшю. Розбиваючись, вони вихлюпували з себе вогонь, і пожежі не затихали в оточеному місті. Збільшилась кількість і воронів, з допомогою їхніх гаків македонці на очах у олінфян руйнували стіни, трощили їх ядрами, і ось-ось у проломи могли увірватись загони. І все ж олінфяни найбільшу надію покладали на міцність стін (попри все вони булн-таки й справді міцними), на допомогу грецьких полісів і на власну кінноту. Але сусідні міста поки що не поспішали з допомогою, тому Олінф тримався на власній кінноті, яка часто і завжди несподівано для македонців робила сміливі вилазки. Відчинялися міські ворота, вершники з гиком і свистом та бойовими кличами "алала" та "елелеу", як ті вихори, вихоплювались за мури і значно спустошували ряди македонських штурмових загонів та груп. Тому Філіпп щодня був змушений тримати напохваті свою кінноту, це нервувало, відволікало сили від штурму впертого міста. Та й олінфяни, здавалось, і не думали занепадати духом,— все так же спокійно і впевнено відбивали натиски, і кіннота їхня, як завжди, була на висоті. Здавалось, надійнішого захисника міста як кіннота тоді було й шукати.
Так думали і самі македонці. Але несподівано Антіпатр нагадав царю його ж власну приказку: "Немає такої фортеці, у яку б не увійшов осел, навантажений золотом".
— З твого дозволу, царю,— сказав Антіпатр, коли він лишився удвох з Філіппом,— я велю варті відійти подалі від твого намету.
Філіпп розуміюче глянув на радника і кивнув головою. Антіпатр, неквапливо звівшись, вийшов. По хвилі повернувся і, взявши стілець, сів ближче до царя, заговорив пошепки:
— Мої таємні люди попрацювали добре, аби підготувати стежку для осла, котрий із золотом зміг би увійти в Олінф. З усіх впливових осіб Олінфа нашими можуть стати — якщо їм добре заплатити — лише двоє. Але їх цілком вистачить для задуманого. Для нас вони справді на вагу золота. Це — Ласфен і Евфікрат. У їхніх руках кіннота Олінфа. Потрібне золото. Названі мною особи — командири олінфської кінноти, що так нам заважає, готові продатися, але за пристойну ціну.
— Ми й купуємо лише тих, хто продається за пристойну ціну,— гмикнув Філіпп.— Бо ті, хто продається дешево, ненадійні. А ось щодо названих тобою осіб, ти певний? Це не хитрість олінфян?
— Ні. Названі мною особи нашої, македонської, орієнтації і переконані, що тільки сильна Македонія об'єднає Грецію і греки разом з нами підуть завойовувати Персію.
— Золото буде. Готуй своїх людей і того осла, котрий із скарбом на спині увійде в Олінф.
Ні, недарма Філіпп казав про осла... Увійшов він і в добре захищений Олінф, який до того не могло взяти все воїнство Філіппа. Золото зробило своє. А зрада — докінчила.
Начальники олінфійської кінноти Ласфен та Евфікрат не встояли. Підкуплені людьми Філіппа, вони під час однієї з вилазок перейшли з своєю кіннотою на бік македонців і відкрили міські ворота. Через них у місто лава за лавою увірвалося озвіріле воїнство царя Філіппа...
Олінф. був не просто захоплений, а вщент пограбований, знищений і спалений дотла. Це було зроблено з наказу Філіппа — щоб настрахати інші непокірні грецькі міста. Ті, хто вцілів при грабунках і нищенні міста, був відданий у рабство і відправлений на рудники. На загибель. Лише декому з олінфян пощастило врятуватися, втікши до Афін,
Мілета та Потідеї. Були захоплені в полон і брати Філіппа Аррідей та Менелай. їх привезли в Македонію і там за наказом царя привселюдно стратили — на страх всім македонським вельможам. Як цар вчинив за зраду із своїми братами, так на випадок чого буде вчинено з кожним із знатних і можних.
Повернувшись до Пелли, Філіпп гучно відсвяткував перемогу над Олінфом — небезпечний противник Македонії перестав існувати. Віднині ніхто не міг протистояти Македонії — після взяття Олінфа про політичну незалежність халкідських міст не могло бути й мови. За велінням Філіппа частину мешканців Халкідіки переселили до Фракії, де й було засновано кілька колоній. На звільнені місця в Хал-кідіку Філіпп велів поселити македонських колоністів, щоб зменшити вплив греків на морському березі. В результаті перемоги Македонія збагатилася десятками тисяч рабів, яких відправили в македонські господарства, а сам Філіпп міцно утвердився в Греції.
І все ж для повної перемоги ще потрібно було взяти Афіни.
Третя філіппіка Демосфена
Для Олімпіади настали чорні дні. А як вона просила богів — щодень і щоночі,— аби проклятий македонець навіки щез під Олінфом!
"Під Мефоною зрадливець втратив око, хай під Олінфом втратить голову,— прохала цариця богів у якомусь тремтливому і гарячому маренні-збудженні.— Тільки зі смертю Філіппа запанує у світі справедливість і буде мені добре із сином моїм царювати... О боги, пошліть Олій фу побіду, бо надто вознісся невірний Філіпп! Хай щезне він, як щезає учорашній сніг!"
Не щез... Боги не прислухалися до її палких молитов — під Олінфом Філіпп не втратив голови і додому повернувся в ореолі ще однієї перемоги. Кілька днів і ночей Пелла гучно святкувала та славословила свого царя, якому як раніше, так і тепер незмінно покровительствували боги — і македонські, і грецькі. Коли Олімпіада прохала небожителів, щоб чоловік не повернувся з поля битви, то відчувала: з'явиться! Попри все з'явиться. Бо щасливець! Повернеться, як до того повертався з усіх своїх походів і битв, чим і отруїть її подальше життя. Якщо й зовсім його не погубить. Бо вона йому, здається, почала заважати. Особливо своїми докорами та звинуваченнями у зраді. Ось він і повернувся, щоб укоротити їй віку,— в цьому вона не сумнівалася й на мить. То, може, краще буде, якщо вона йому вкоротить віку? Своє життя завжди дорожче. Навіть за життя чоловіка. Крім того, він стає просто небезпечним для неї. Аби здихатись її, нелюбої своєї епірської дружини, Філіпп ладен на все...
(Продовження на наступній сторінці)