Страшна звістка про нищівну поразку союзних військ під Херонеєю сколихнула Афіни від малого до великого. Коли гонець, загнавши не одного коня, з'явився на агорі, місто вже все знало. Голосили жінки, плакали діти. Народ, хоч його ніхто й не згукував, у відчаї збігався на агору. Жінки з дітьми на руках кричали:
— А мій живий?..
— А мій... мій... мій...
Прихильники македонського царя поховалися, щоб їх, бува, під гарячу руку не повбивали співгромадяни. Пронеслися чутки, що Філіпп, наступаючи на п'яти розбитим афінським військам, рухається прямцем на Афіни з наміром їх захопити, а всіх мешканців ненависного йому міста обернути на рабів. Війська, здатного протистояти македонцю, афіняни не мали. Тож було спішно скликано Народні Збори. Стратегам доручили оборону та захист міста — будь-якими засобами, якими ті визнають за краще скористатися.
* Метеки — "ті, хто живе разом" — всі, хто переселився в Афіни з інших міст. На відміну від рабів, метеки були вільними, але не мали в Афінах громадянських прав. Позбавлені змоги купувати землю чи будинки, метеки займалися ремеслами в торгівлею.
Також була прийнята особлива постанова: рабам надати права метеків *, а метекам — права громадян. Хто в такий час покине місто; той підлягає смертній карі', як зрадник.
Тривога-, посилюючись, переростала в паніку. Раби раділи, що нарешті вони здобули волю,— всі інші бул" чорні від тривоги, що їла їх поїдом. Невдовзі почали повертатися до Афін вцілілі рештки розгромлених біля Херонеї загонів — піші й кінні. їм було не краще, ніж тим, хто поліг на полі бою чи потрапив у полон. Воїни брели звісивши голови від ганьби, закривавлені, запилені, морально і фізично пригнічені,—■ ніхто їм уже не платив за службу, і вони— не знали, за що поїсти. Охлялі й знесилені, ледве дісталися до рідного міста. Демосфен був єдиною людиною, яка' про них не забула. Неподалік Діпіліонських воріт міста у великих казанах варили юшку (за кошти Демосфена), там же були поставлені— курені для відпочинку, у великих бочках стояла свіжа питна вода. Тих, хто повертався з нещасливого поля бою, особисто зустрічав Демосфен, лагідно говорив до них, як до малих дітей:
— Поїжте, відпочиньте, отямтесь і надайте собі належного вигляду — ви все ж таки воїни, а не стадо, що, втративши пастуха, розбрелося по всіх усюдах. Вище голови, друзі мої, життя— є життя, і в ньому все може трапитись, у тім числі й поразка. Люд" не тільки сміються, а й частенько гогачут Затямте:, ми програли всього лише одну битву. Але не всю війну, бо війна ще буде попереду. Биті стануть тямковитішими. Ось тоді нас попереду чекатимуть перемоги.
А сам добре знав, що після жахливого розгрому біля Херонеї в Афін вже немає ані сили, ані необхідних грошей, щоб протистояти північному варвару. Але вголос про те не говорив, хай спершу отямляться люди.
Смертельна небезпека нависла й над самими Фівами. А втім, у руках македонського царя опинилася вся Греція, тож біда нависла над усіма. Історики згодом скажуть: день херонейської битви для всієї Греції стане "кінцем її славного панування і її свободи, що існувала здавна". Доля Греції була вирішена, вона надовго втратила волю і незалежність. Хоч Афіни й не були знищені, але і їхній демократії надійшов кінець. Повсюди влада переходила до македонців та їхніх прихильників. Тяжка доля чекала Фіви, яким випало першим зазнати на собі лють переможця. Філіпп всіх фівинців вважав зрадниками, адже вони, будучи його союзниками, перейшли на бік Афін. Розбивши союзні війська біля Херонеї, македонський цар знищив Бео-тійський союз. Захопивши беззахисні, перелякані і вже приречені Фіви, Філіпп поставив біля керма влади своїх прихильників, а в фортеці Фів Кадамеє — македонський гарнізон. Потім почалися страти. Тих мешканців Фів, які виступали проти Філіппа та його політики, було схоплено, одним відрубали голови, інших, "щасливців", відправили у довічне вигнання, але і в тих, і в тих цар відібрав усе майно.
Звістка про криваві дії македонського царя у Фівах викликала в Афінах нову хвилю відчаю і горя. Афіняни були певні, що і їх чекає така ж доля, як і нещасні Фіви. Багато хто почав пакувати речі, але куди втечеш, де подінешся, коли вся Греція в руках македонського тирана.
Не втікати, а перетворити місто на неприступну фортецю — так вирішили керівники міста'держави на чолі з Демосфеном. І — захищатися до останнього. Демосфен, бувало, по кілька разів на день виступав перед народом з полум'яними промовами, щоб підняти занепалий дух, розбудити в людей почуття мужності, діяльності, закликав співгромадян все зробити, аби визволити полонених і з честю поховати загиблих. Народ підтримав популярного оратора й ухвалив: краще померти на полі бою, аніж здатися на милість переможця.
Почали спішно зміцнювати оборонні стіни міста і навіть афінської гавані Пірей. Храми перетворювали на зброярські майстерні, де безперервно виготовляли списи, мечі, ножі, щити. Всі, афіняни і метеки, у віці до шістдесяти років були зобов'язані негайно взятися за зброю. Права громадянства на пропозицію Гіперіда, крім метеків і союзників, які боролися за Афіни, вирішили також надати боржникам і засудженим. Пообіцяли звільнити — небувале явище! — рабів, але за умови, що вони погодяться нести військову службу.
Стратегом запропонували вибрати Харідема — непримиренного ворога Філіппа. Всі ці заходи, і особливо рішучість афінян битися до останнього і до останнього захищати свою незалежність, дещо насторожили Філіппа. І він, завжди розважливий, обережний і від того мудрий, вирішив бути й тут обережним і не перегнути палицю. До всього ж Афіни мали ще досить відчутну морську силу, якої не мала Македонія, а в самому місті всі — від юнаків до дідів— озброїлись, і Філіпп, повагавшись, передумав штурмувати місто. Але, оскільки він ще раніше оголосив про похід на Афіни, треба було якось викручуватись з цієї історії. Не зізнається ж він, що просто остерігається зараз іти на Афіни, знаючи, з якою впертістю захищатимуться її мешканці. І тоді він передав своїм прихильникам у грецьких містах, аби ті виступили з ініціативою прохати миру у Філіппа. Гуманний і добрий Філіпп у такому проханні не відмовить — тому й похід на Афіни буде негайно відмінено.
Агітація подіяла. Стратегом замість Харідема, противника Філіппа, вибрали члена македонської партії Фокіо-на. Зі свого боку "добрий і чуйний" Філіпп відпустив з афінського полону афінського оратора Демада, який потрапив у неволю біля Херонеї, щоб той, повернувшись до рідного міста, повідомив своїх співгромадян: македонський цар готовий прийняти запропонований йому мир. Він також пообіцяв надати волю полоненим афінським громадянам, навіть без викупу.
До Філіппа відрядили послів для переговорів про мир, у відповідь на афінське посольство Філіпп прислав своє. Очолював його молодий царевич Александр, з ним був і Антіпатр. В'їхав Філіппів син в Афіни як у переможене місто, гордо сидячи на лев'ячій шкурі, що була накинута на спину його Буцефала. За царевичем та послами розтяглася довга-довга процесія — йшли полонені афіняни, числом дві тисячі, яких Філіпп відпустив додому. А вже за ними несли урни з прахом тих афінян, які загинули під Херо-неєю.
Люд вибігав на вулиці, якими рухався кортеж, і, загле-дівши полонених, а особливо урни з прахом, злякано вмовкав. Раділи жінки тих чоловіків, які бодай і в колоні полонених, але повернулися додому живими, а ті, чиї чоловіки поверталися до міста прахом в урнах, голосили й побивалися... Службові особи зустріли посольство на агорі, де вже зібралося багато люду. З другого боку площі вишикувались полонені на чолі з македонськими послами. Бранці стояли опустивши голови, але в очах, якщо вони на мить зиркали на афінян, буяла радість: уціліли, повернулися. Не в урні тліном, а на своїх двох...
Царевич Александр говорив голосно і різко, наче когось у чомусь звинувачував:
— Ми принесли вам мир. Той мир, який ви, афіняни, довго вимолювали в царя Філіппа. Але мир запанує в Елладі лише в тому разі, якщо ви приймете умови царя Філіппа! Цар Філіпп пропонує вам самостійність. Але ви повинні відмовитись від своїх володінь на Геллеспонті, тобто від проток, нагляд за якими віднині перейде до Македонії. А за це владика Філіпп пропонує вам дружбу і свій захист. Він простягує руку допомоги вам, афіняни. І на знак своєї доброти та щирості і незлих намірів повертає вам дві тисячі ваших людей, які були у нього в полоні.
За умовами миру, про які далі говорив Антіпатр, Афіни зберігали незалежність і свою територію та зовнішні володіння (за винятком фракійського Херсонеса), але Афін-ський союз розпускався. Самі ж Афіни зобов'язувалися вступити в новий союз, який засновує Філіпп, і надалі діяти лише під рукою Македонії.
Народне Зібрання прийняло умови миру з Філіппом. І з того дня в місті почала правити і задавати всьому тон македонська партія, всі інші партії Філіпп заборонив. На знак "вічного миру" між Афінами і Македонією Народне Зібрання постановило спорудити в Афінах статую Філіппу, а сину його Александру надати права афінського громадянства.
І все ж Філіпп вирішив хоча б зовні зберігати видимість доброти, вдаючи, що він не тиран і не бажає панувати над Грецією. Володар Македонії навіть милостиво запропонував грекам об'єднатися (наперед знаючи, що його оберуть главою такого об'єднання і Греція попри все залишиться в його руках) в союз, а для підготовки союзної програми згукати всіх греків — грецьке зібрання — синедріон.
(Продовження на наступній сторінці)