Втрачала сон, бо в кожному шерхоті вчувалися убивці, підіслані ним, всемогутнім царем, улюбленцем богів. Все-державне гульбище на чолі з самим царем не втихало кілька днів і ночей. А на сторожі царства, як завжди, в подібних випадках залишався постійно тверезий ворог її Антіпатр, найдосвідченіший і найвпливовіший радник Філіппа, його тверда права рука. А з батьком на тих гульках і син був. Причарував його Філіпп за час походу до Олінфа та його штурму, перетягнув Александра на свій бік. І син вже до неї забігав лише зрідка, на мить-другу, аби відбути своє. Засмаглий, якийсь чужий, ніби геть уже дорослий. До всього ж став нестерпно впертим. Вже не слухав її покірно, як раніше, бо — подумати тільки! — вже уявляв себе царем. І навіть з нею, матір'ю і царицею, не збирався ділитися майбутньою своєю монаршою владою. Це вона бачила по його холодних очах. Гм... Не чекала такого від рідного сина. А втім, влада є влада, і нею ніхто не хоче ділитися. Навіть рідні з рідними. Бо за владу навіть рідні знищують рідних. Хоча... ні, ні, на рідну матір свою Александр руки не підніме. Це вона теж відчула. Хоч і холодний він, і жорстокий, але рідну матір захистить. Проте ще один-два таких походи — і Александр остаточно перейде на бік батька. Бо що вона йому дасть? А Філіпп все може дати. Ні, Філіппу треба щезнути з цього світу. Хай не гніваються на неї боги за помисли її лихі й недобрі, але доти, доки Філіпп у цьому світі,— не матиме вона ані царства, ані спокою, ані, можливо, й самого життя. Як не міркуй, як не крути, а буде таки краще, якщо він щезне з цього світу раніше, аніж вона. Буде краще, якщо не він її, а вона його... Ну, скажімо, випередить... Ось тільки хто їй допоможе, на кого, надійного, обіпертися? У руках Філіппа вся Македонія і добра половина Греції. Це сьогодні. А завтра він може захопити увесь світ. Вже сьогодні його прибічники орудують у всіх грецьких містах. Бо Філіпп ніколи не шкодував для них золота — тож найманці служать йому вірно. Але Демосфена, великого грека і найбільшого, найзатятішого противника Македонії, Філіппу так і не вдалося купити. Виходить, і царське золото не всесильне? Слава богам, що є такі люди, як Демосфен. Але чи зуміє він підняти Афіни проти Македонії? Як доходили до неї вісті, в Афінах після взяття Філіппом Олінфа загострилася боротьба тих, хто був за Філіппа, і тих, хто виступав проти нього. Поки що боротьба не принесла переваги ні тим, ні тим. Оскільки скарбниця була порожньою, Афіни вирішили запропонувати Філіппу мир — бодай недовгий, але перепочинок, щоб з урахуванням минулих помилок підготуватися до нових битв.
Все зваживши, Філіпп прийняв афінських послів, lt;вимо-лювачів миру. В основному то були прихильники Македонії, багатьох з них Філіпп і раніше щедро нагороджував за вірну службу — не поскупився й цього разу. А що вже наобіцяв їм! Посли повернулися в березні 346 року в Афіни, зачаровані македонським царем. Виступаючи в Народному Зібранні, вони навперебій прикрашували свої промови захопленими словами то про чарівну буцімто силу Філіппа, то про його мужню зовнішність, лагідність, сердечність та дотепність в розмові, щирість і навіть.богобоязли-вістьі Не македонський цар, тиран і варвар, руйнівник еллінської демократії і волі, а рідний батько усіх греків! І дарма Демосфен дорікав послам та їхнім довірливим слухачам, що вони займаються казочками і не хочуть бачити справжнього стану речей, дарма. До нього не прислухались, йому не повірили.
Особливо старався у вихвалянні тирана відомий оратор Есхін. Як послухаєш його, то виходить, що Філіпп і не ворог, і не загарбник, а ясне сонечко для Греції. За Есхіном стояла сильна промакедонська партія — цим він, на глибоке переконання Демосфена, був особливо небезпечним для Греції. Есхін та його прихильники, переконував афінян Демосфен, хочуть за допомогою Філіппа знищити (щоб покращити своє хистке становище) демократичний устрій Греції з його грошовою допомогою неімущим, податками на багатих тощо. І Демосфен невтомно переконував афінян: промакедонська партія хоче "обдурити і звести своїх власних співгромадян", бо кожний з тієї партії вже "завдав великої шкоди своїй батьківщині". Самого ж Есхіна Демосфен в пориві праведного гніву ким тільки привселюдно не називав: і безсовісним, і крохобором, і майданним крикуном, і жалюгідним писакою, і негідником від природи, і поганою та злостивою людиною. До того ж Есхін у Демосфена це — лисиця, справжня мавпа, що веде життя зайця, він також справжній злодюга, та ще й бого-ненависна людина.
Не залишався в боргу й Есхін. Віддячуючи Демосфену тією ж монетою, він називав його (точніше, обзивав) підступним створінням, рабською натурою, розпусником, иуетомелею, неповноправним громадянином,, сикофантом (донощиком) " з усіх греків найнегіднішою людиною, безсоромником, невдячним, брехуном' і негідником.
Невдовзі в Афіни: прибули високопоставлені македонські посли (Антіпатр; Парменіон та інші), в Народному Зібранні за їхньою1 участю1 були обговорені пропозиції мирного договору. Свого часу афінські поели;,, прибувши в Пеллу, просили Філіппа повернути їм Амфіполь та інші прибережні міста, але всемогутній! македонець відповів твердою відмовою-. На тім стояли і; його посли. Дві основні умови мирного договору були такими: обидві сторони повинні зашиміатися! при. своїх володіннях, а укладаючи союз^ зобов'язувалися допомагати одна одній на випадок нападу на: них чи на їхніх союзників.
Такий мир* був невигідний Афінам, адже перший, пункт договору позбавляв їх надії на повернення втрачених, міст у Фракії, а другий пункт міг зробити їх знаряддям у руках Філіппа для здійснення ним загарбницьких планів. Це й загострило боротьбу на афінському Народному Зібранні між антимакедонською партією, котра вважала, що краще продовжувати! війну з Філіппом, якою: б вона не була тяжкою,, аніж погодитись на такі принизливі умови миру. Проти запропонованого миру різко виступив і Демосфен.. Але його протест справі не зарадив: афіняни прийняли мир, запропонований Філіппом.,. і міська влада виголосила клятву перед македонськими послами— у всьому дотримуватись договору про мир.
Ще цілих три роки афінське Народне Зібрання вірилоне Демосфену, а його*затятому ворогу Еохіну, аж доки не переконалося, що мав все ж таки рацію Демосфен. Але таке прозріння прийшло, занадто пізно. Розсипаючи на всі боки обіцянки, та клятви у вірності, Філіпп на той час ухитрився захопити всю Середню Грецію. Ось коли афіняни занепали духом. І підняти його не змогли ні македонська партія з її запевненнями, що все буде добре, ні заспокійливо-утішні листи, що їх слав афінянам хитрий Філіпп. Афіняни вже не вірили нікому і вимагали негайно оголосити Македонії війну.
І тоді Демосфен взявся: за здійснення свого основного плану: створення антимакедонського союзу еллінів на чолі з Афінами. У всі грецькі міста він розіслав людей, щоб ті проводили серед греків роз'яснювальну роботу. Восени
344 року він виступив у Народному Зібранні, де переконливо викривав підступні дії Філіппа. А далі прямо закликав афінян піднятися на війну з царем, який, не звертаючи уваги на існування миру, завдає удар за ударом грецьким містам, всюди сіючи лихо і горе. Час для війни з Філіппом настав! Ще і ще наголошував Демосфен на негайному створенні антимакедонського грецького союзу на чолі з Афінами. Це були роки найвищого злету Демосфена як громадського діяча, оратора й політика. Цього разу він досягнув мети — навколо Афін вже почав створюватись антимакедонський союз.
Тоді ж до Афін прибули посли перського царя Артаксеркса III Оха. Перський владика запропонував допомогу і фінансову підтримку — Артаксеркс теж остерігався агресивних дій Македонії і хотів за допомогою союзу з Афінами захистити свої кордони від зазіхань Філіппа. Демосфену перський цар значно допоміг грошима. (З цього приводу Плутарх напише, що "хоча Демосфен не був куплений золотом, що йшло з Македонії і від Філіппа, але не уникав того, що текло із Суз і Екбатана". В свою чергу перський цар наполегливо радив своїм сатрапам постійно шукати зв'язку з Демосфеном: адже він "може хвилювати греків і таким чином відволікає македонців від Азії").
Але Афіни так і не зважились на союз з персами, які попри все тримали в рабстві малоазіатських греків. Дізнавшись, що Афіни не схвалили союзу з персами, Філіпп відразу ж розпочав війну з греками. Вона хоч і не оголошувалась, але велася повсюди. Цар витіснив афінян з фракійських земель, потім кинув свої війська до берегів Понта Евксінського і розпочав війну за протоки — щоб перерізати шляхи, якими у Грецію йшов хліб, а також захопити багаті, вигідно розташовані міста Перінф та Візантій.
У ті роки громадська й політична діяльність Демосфена досягла найвищого злету, успіхів, слави та визнання співвітчизників. Завдяки його неймовірним зусиллям у березні 340 року союз проти македонської агресії був нарешті створений і перша половина програми Демосфена здійснена. Це була велика перемога не лише Демосфена, а й також Його партії. Оратор був на вершині слави, його всенародно було визнано як державного керівника еллінського союзу проти варварів. Використовуючи свою популярність, Демосфен зміг провести деякі важливі внутрішні реформи, а будучи вибраним ще й "комісаром флоту", провів і реформу флоту, всіляко зміцнював та гуртував міста для майбутньої війни проти зазіхань північного варвара.
Але й македонська партія не дрімала, вона докладала всіх зусиль, щоб підготувати Філіппу шлях у Грецію. Допомогла македонському цареві та його грецьким прихильникам і нова Священна війна, що виникла так своєчасно і так доречно між містами Амфіса і Кріси. Ось тоді Філіпп і вирішив виступити проти греків силами самих же греків. У здійсненні цього задуму йому допомагали його прихильники серед греків — щедро ним обдаровані. Особливо старався Есхін.
(Продовження на наступній сторінці)