— Ніхто не міг передбачити, що в нашій системі є антизірки. Це сліпа випадковість. Тим більше, що на відстані виявити анти-зірку неможливо. її проміння складається із звичайних фотонів… Ну, пора!..
Джон-Ей виключив антиподе. За ілюмінаторами загорілося зоряне небо, попереду, на екрані, перелива-лася рожевими барвами велетенська зірка "Чужа". Гравіметри показали, що "Думка" потрапила в сферу тяжін-ня антисистеми. На екрані телескопічної установки виростав диск крайньої планети, де загинули товариші з "Вогню".
— Друзі! — тихо звернувся Георгій у мікрофон. — Ми беремо напрямок до планети!..
— Ми спокійні, Георгію! Давай!.. — почувся низький, оксамитний голос Вано у динаміку.
І ось за ілюмінаторами спалахнули яскраві зірочки.
Вони оточили корпус "Думки" сліпучо-блакитним феєрверком. Корабель зустрів потоки мікрометеорів з антиречовини.
Автомати, по команді штурмана, миттю включили електромагнітне захисне поле. Корона вогню зникла.
Георгій витер піт з поблідлого лиця, слабо усміхнувся.
— Витримало поле!..
— Зачекай! — заперечив Джон-Ей. — Попереду — зустріч з масою антиматерії, яка в мільярди разів бі-льша за масу метеорів!..
— Витримає! — весело озвався командир, не відриваючи погляду від екрана.
Планета наближалась. Вона аж надто була схожою до рідної Землі. Над її поверхнею пливли в блакитній атмосфері білосніжні хмари. Крізь розриви у хмарах вгадувалися обриси материків, в деяких місцях під проме-нями рожевого сонця блищали іскорками води океану.
Космонавти не могли надивитися на чудесну картину. Просто не вірилося, що все навколо: рожеве сонце, планета, хмари над нею — складається з іншої речовини, ніж у рідній системі.
Автомати відзначили послаблення захисного поля. Очевидно, корабель ввійшов у атмосферу планети. Обличчя Георгія мов закам’яніло. Кожен нерв напружився до краю. З цієї секунди життя космонавтів залежало тільки від роботи реактора. Захисне поле буде вести безперервну боротьбу з океанами антиматерії, яка оточує посланців іншого світу звідусіль.
Зовні посилювалось сяйво вогняного вихору. Реакція взаємного знищення антиречовини і потужних ква-нтів захисного поля відбувалася на відстані десяти метрів навколо "Думки". Ось мимо промайнули хмари — в ілюмінаторах поповзли туманні тіні й обірвалися. Крізь сліпучу корону, що оточувала зореліт, відкрилася без-межна панорама невідомої планети. "Думка", підкоряючись волі людей, все сповільнюючи політ, опускалася на березі океану. Зліва тягнулися масиви хащів, танули вдалині гірські піки, а праворуч котилися за обрій зеленку-ваті хвилі океану…
Ніби велетенський болід, сяючи нестерпним блиском, корабель Землі повільно опустився недалеко від води і непорушно повис у повітрі. Гарячі вихори повалили гігантські дерева густого лісу.
Низьке потужне гудіння понеслося над океаном, завмираючи вдалині.
Космонавти прибули в антисвіт…
Антисвіт
Джон-Ей передав наказ Георгія — всім зібратися у центральній каюті. Через півхвилини з’явився коман-дир. Весь екіпаж чекав його.
— Поздоровляю вас, друзі! — радісно сказав Георгій. — Ми в антисвіті! Пророкування скептиків прова-лилися!..
Довго стримуване напруження вилилося в бурхливі вигуки, але Георгій різким рухом руки зупинив това-ришів.
— У нас нема жодної зайвої хвилини. Антисвіт — це колосальний океан ворожої нам матерії. Треба яко-мога швидше вилетіти звідси. Джар! Симон! Ден!..
— Я! Я! Я! — чітко пролунала відповідь.
— Вам я доручаю взяти запаси антиречовини, — сказав Георгій. — Ми на березі океану… Тут є багато великих брил каменю. Трьох шматків буде досить для нас. Одягайте захисні скафандри, беріть контейнери!..
Джар, Симон і Ден з готовністю, не кажучи й слова, підійшли до ніш з одягом. Інші хутко допомагали їм натягнути на себе громіздку апаратуру захисту.
— Уявляю, який феєрверк з нас вийшов би, якби потрапити в цей світ без захисту, — пожартував Ден.
— Дивись, не напророкуй собі! — похмуро кинув Джон-Ей.
— Досить! — різко обірвав Георгій. — Друзі!.. Енергії для захисту в ваших костюмах вистачить лише на десять хвилин. Отже…
— Отже, за цей час ми мусимо взяти антиречовину і вскочити назад, в корабель! — засміявся Джар. — Якщо ж ні, то…
Він зробив виразний жест рукою і свиснув.
За хвилину всі троє посланців в антисвіт були споряджені. Внутрішнім ліфтом вони спустилися вниз, до шлюзу.
Георгій і Джон-Ей піднялися в керівну каюту і включили систему кругового огляду. Все залишалося, як раніше. Спокійно хлюпотіла, переливалася на сонці вода океану та від вихорів гарячого повітря гнулися донизу гігантські дерева заростів.
Джон-Ей зв’язався з товаришами. На екрані з’явилося зображення шлюзу. Біля виходу стояли три чудер-нацькі постаті. Навколо скафандрів обвивався химерний ребристий каркас. Це була складова частина захисту.
— Ви готові? — запитав Георгій.
— Так! — почувся голос Дена.
— Контейнери перевірені?
— Все гаразд!..
— Включити захист!
Навколо космонавтів попливли блакитні струмені енергії. Вони стали схожі на казкових привидів.
— Включити компресори! — наказав Георгій.
Джон-Ей натиснув кнопку. Ураган стиснутого повітря завихрився біля входу в корабель. Масивний люк поволі відкрився. З нього назовні вдарив бурхливий потік газу, не допускаючи всередину корабля атмосфери антииланети. Навколо "Думки", за межами кола захисту, заклубилася хмара вогню. То анігілював газ Землі з повітрям чужого світу.
— Вперед! — крикнув Симон. Він стрімголов кинувся прямо в огняний вихор. За ним з люка хутко ви-скочили товариші. Вхід в корабель знову зачинився, компресори зупинились. Три сміливці опинилися одні у ворожому антисвіті.
Дев’ять пар очей тривожно спостерігали за ними. Георгій бачив, як Джар, Симон і Ден підняли величез-ні, по півтора метри в діаметрі, контейнери і вийшли за коло захисту. Всі троє спалахнули, ніби факели. Джон-Ей закрив рукою очі від сліпучого сяйва, потім, швидко одягнувши захисні окуляри, знову подивився на екран.
— Захист витримує, — прошепотів Георгій. — Скоріше, друзі, скоріше!..
Три палаючі факели кинулися на берег океану. Великі брили каменю були поряд. Сміливці підійшли до них. Ось щось показує Ден. Він підіймає контейнер, накриває ним камінь. Те саме роблять два товариші.
Георгій від напруження закусив губу. Правильно! Все йде гаразд. Контейнер невагомий, антиречовина буде триматися посередині, в потужному полі, не взаємодіючи зі стінками! Добре! Чудесно!
Ось контейнери уже закриті, товариші легко підіймають їх і несуть до корабля. Перемога!
— Перемога!!! — кричить Георгій, і його голос запалює радістю серця друзів у центральній каюті.
Та що це?
Вигук завмер па вустах командира. Боляче стислося серце.
— Георгію! Люди!.. — скрикнув Джон-Ей. Справді, з хащів дерев бігли юрби людей чи людиноподібних істот. Вони були високого зросту, тіла їх покривало золотисте волосся, на стегнах були маленькі пов’язки з не-відомого матеріалу. Істоти вимахували руками, очевидно, щось вигукуючи. Вони оточили трьох космонавтів широким колом і впали ниць, кланяючись і простягаючи руки.
— Вони вважають їх за богів! — вигукнув Джон-Ей. — Товариші в безпеці!..
— Прокляття! — крикнув Георгій. — Ти забуваєш, що зараз у них кінчиться енергія захисту! Вони зго-рять, і ми не одержимо антиречовини!!!
А ззовні корабля невблаганно розігрувалася страшна трагедія. Три космонавти намагалися пробратись через юрбу істот до космольота, а ті чіплялися за руки й ноги "богів", очевидно, благаючи у них милості.
Георгій ламав собі пальці. Де вихід? Знищити цих істот? Але ж вони люди, хоч і низької організації… Люди? А може, ні? Адже їх тіла складаються з ворожої матерії, вони живуть в антисвіті! Ніколи, ніколи не вда-сться говорити з ними, єднатися з ними!.. Це зовсім чужий світ, чужі істоти! І все-таки рука Георгія не підні-меться, щоб убивати цих істот. Що ж робити?
А стрілка годинника дійшла до фатальної риски. Три космонавти проривалися через густу юрбу істот і не могли пройти.
Ось, зрозумівши, що їх чекає смерть, махнув рукою Ден.
— Все! — простогнав Георгій. — Кінець!..
В ту ж мить блакитні яскраві промені осліпили членів екіпажу "Думки". Гігантські стовпи вогню знялися на тому місці, де стояли сміливці. Неймовірної потужності вибухи змели з берега все — каміння, людиноподіб-них істот, хащі дерев на кілька кілометрів, "Думка" була зірвана з місця, на вихорі розпеченого повітря вона піднялася вгору і почала падати в океан.
Георгій судорожно включив двигуни. Космольот загримів, переборюючи тяжіння планети, майнув над водою і, пробивши хмари, вийшов у простір. Страшний світ залишився внизу, диск планети поволі зменшував-ся па екрані. Георгій передав управління автоматам і втомлено схилився на пульт. Плечі його затремтіли від ридання.
— Не треба, Георгію! — прошепотів Джон-Ей, який сам ледве стримував сльози. — Товариші чекають твого слова.
Георгій опанував себе, витер вологі очі і включив зв’язок з центральною каютою.
(Продовження на наступній сторінці)