— Іг-ра покарає тебе! — застогнала Мі-а, в розпачі простягаючи руки до зрадника.
Очі Нура освітилися мстивим полум’ям. Він радісно засміявся.
— Чудово! Ти сказала — Іг-ра! Як добре, ще нагадала мені! Треба знищити прокляте сховище Іг-ри! Де воно?
— Я не знаю! — крикнула Мі-а з гнівом. — Що ти хочеш від мене?
— Тільки правди! Старий вождь говорив, що ти знаєш таємницю сховища. Де воно?
— Не скажу!
— Скажеш! — загрозливо прошепотів Нур, насуваючись на Мі-а. Чорні очі його, випромінюючи потоки енергії ло-ла, прикували Мі-а до підлоги. Руки її опустилися, голова безсило схилилася, очі погасли. Почувся безвільний голос:
— Що бажає Тайя-Бог?
— Отак краще. Де сховище Іг-ри? Де вхід до нього?
— В ущелині Ус. Між великими Тьо. Вхід під кам’яними ма-ура…
— Чудово. Я поспішаю туди. Вже більше ніхто не скористається спадщиною Сі. А ти — чекай мене. Ти моя. Розумієш?
— Я твоя, Тайя-Бог, — покірно згодилася Мі-а. — Я буду ждати тебе…
Він зник. Дівчина, схлипуючи від страшного болю 8 голові, лежала на підлозі житла. Вона забула про Ріо, про батька, про долю острова і Таіни. Вона думала про одне: зараз повернеться Тайя-Бог. Вона любить його. Вона полетить з ним у небо. Вона матиме велике блаженство…
Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи йо-го міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…
Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:
— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..
— Що з тобою, доню?
Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:
— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Ріо. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?
— Ти кажеш… я зачарована,—шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Ріо нема…
— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.
— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Таіна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…
— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.
— Я…
— Ти зрадила велику таємницю?..
— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…
Він дивився на мене страшно. І я сказала все…
Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рі-шучістю.
— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Ріо, якщо він живий. Веди мене в підземелля…
ЄДИНИЙ ШАНС
Ріо колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття не-безпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання грунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Ріо не знав.
Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.
Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.
Ріо падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не мож-на.
Могутній вихор налітає на скелю, рве на Ріо вбрання, намагається скинути його в безодню. Руки учено-го поступово слабнуть. Ще кілька хвилин, і все — падіння на гострі скелі внизу, а тоді — в безодню, на їжу хи-жим пті-та.
Та ось серед хмар, серед спалахів блискавиць з’являється голубий я-лу. Він сміливо бореться з бурею, він гордо летить серед страшних вихорів, йому ніхто не причинить лиха. Все нижче і нижче гордий я-лу. Тьмяно-сірі хмари закривають його, знову відкривають. Нарешті, він опускається нижче і сідає на скелі, біля Ріо. Вче-ний дивиться на я-лу і не вірить своїм очам.
Це ж Мі-а. Це ж донька старого вождя Маото. Блакитне обличчя ЇЇ оточене ореолом натхнення, очі — ніби вогні блискавиць.
Вона простягає руки Ріо і кричить, намагаючись заглушити гуркіт грому:
— Швидше, коханий! Полетимо звідси!
— Куди, люба Мі-а?
— В небо! Туди, де не страшна жодна буря!
— Я не маю сили, — стогне Ріо. — Я не полечу…
— Я понесу тебе! — запевняє Мі-а. — Чуєш? Я сильна, я люблю тебе! А хіба є сила, могутніша від сили кохання?..
Ріо з надією простягає руки Мі-а… Та зненацька в небі з’являється похмуре обличчя Нура. Він люто ди-виться на свого Вчителя, і небо відлунює його сміхом. Від тих звуків дрижить скеля і каміння падає в океан.
— Ні, ти не втечеш від мене! — гримить Нур, замахуючись на Вчителя. Спалахує сліпуче проміння, світ конає в передсмертних муках, і океан вогню затоплює Ріо, Мі-а, весь Космос…
— Де ти, Учителю?
Що таке? Звідки ця думка?
— Де ти, Учителю? Я кличу тебе!
Ріо отямився від непритомності, напругою волі повернув ясну свідомість. Застогнавши від болю, випро-стався, піднявся в повітря. Де він?
Темне, глухе приміщення. За його стінами глухе дрижання.
Як він сюди потрапив?
Пам’ять відновила останні події. Підступний удар Нура і непритомність. Що? Для чого? Чию волю вико-нував Нур?
— Де ти, Учителю?
В просторі звучала слабенька думка, але вона чітко відбилася в свідомості Ріо. Він ввімкнув ро-да, який завжди носив на голові, сконцентрував думку.
Імпульси прозвучали сильніше.
— Це ти, Мі-а?
— Я, Учителю, — долинула радісна думка.
— Де ти?
— Я шукаю тебе! Зі мною батько.
— Де Нур?
— Він хоче знищити сховище Іг-ри. Він щось зробив у Керівному Центрі. Установки Сі почали працюва-ти сильніше. Над Маото урагани. Важко вийти назовні.
— Це лихо, Мі-а. Велика катастрофа.
— Що ми зможемо зробити, Учителю? Як визволити тебе?
— Збирайте Тайя. Зберіться в тому самому залі Ло-ла, коли я вилітав до Вищих Сфер. Мені потрібна енергія для перебудови простору.
— Ми туди не пройдемо, Учителю. Нур знищив прохід.
Ріо напружено думав, у душі його бродили сумнів і розпач. Зрештою, він зважився.
— Мі-а.
— Я слухаю тебе, Учителю. Поспішай. Що нам робити? Батько вже веде своїх Тайя.
— Спустіться в підземелля. До повороту. Я закритий в приміщенні, яке знаходиться праворуч. Ви всі ві-зьметесь за руки, Мі-а Міцно. Ти розумієш? Я спробую піти на риск. Іншого виходу нема.
— Я зрозуміла, Учителю. Ми прямуємо до тебе…
Ріо наблизився до стіни, де були металеві двері, ждав. Не міг думати, а тим більше розуміти того, що сталося. Всю психічну силу треба було зібрати в єдиний імпульс для того, щоб вирватись. Там, на волі, він ви-рішить!
— Учителю! Ми тут…
— Приготуйтесь. Візьміться за руки…
— Ми готові…
Ріо заплющив очі. Зосередився. Врівноважив, ритм серця. Розслабив все тіло. Відігнав зграї небажаних думок, очистив психіку для могутнього пориву.
Що таке простір? Це лише поле в абсолютній порожнечі Безмежжя, в безконечному ніщо Космосу. І во-но орієнтоване певним чином, певними, несхитними законами, які обов’язкові для кожного, хто не піднявся над ними, хто не зрозумів їх! Сі відкрив ті закони! А Ріо вивчив їх! І він може використати просторовий ефект на-віть без бьо. Аби лише вистачило психічної енергії Тайя, що ждуть там, за стіною. Якщо ні — тоді тіло Ріо за-лишиться навіки в камені, поглинуте німою Аф.
Вибору нема! Є лише один напрям — найстрашніший!
Ріо рішуче простягнув руку вперед. Конденсований імпульс його енергії вузьким променем полинув пе-ред ним. В стіні виник туманний отвір. Ріо блискавично просунув туди руку.
Він відчув, як до нього доторкнулася ніжна гаряча рука Мі-а, сильно стисла. Свіжий струмінь енергії ло-ла сповнив мозок, дав йому могутню силу. Будь що буде!
Ріо рвонувся вперед, прямо на стіну. Аф розступалася, ніби в’язка, тягуча рідина. Кілька хвилин — і вчений вже був назовні, в обіймах друзів. Ось тривожне обличчя Ро-а, дружні посмішки Тайя, змучене лице коханої Мі-а.
— Скоріше вниз, друзі мої. До пульта.
Ріо помчав коридором в підземелля. Але дорогу перегородила невидима стіна. Вчений простягнув руку вперед, спробував. Твердість перепони перевищувала твердість Аф.
— Проклятий зрадник! Він поставив просторовий заслон. До Керівного Центру не добратися. Треба по-спішати в сховище Іг-ри. Там є лі-а, які можуть проникнути до пульта через грунт…
— Учителю! — схвильовано сказала Мі-а. — Нур тепер там, в сховищі Іг-ри!.. Він змусив мене сказа-ти… Я не мала сили противитися!..
— Скоріше туди!..
(Продовження на наступній сторінці)