«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Читати онлайн комедію Марка Кропивницького «Супротивні течії»

A- A+ A A1 A2 A3

Квасолиха. Еге, нема у мене ні роду, ні плоду... Онука є, за солдатом... Дітвори, як черви, а він каліка, на милиці... Яка з його робота? Псалтиря по мертвих чита. Так мало ж людей вмира, все більш діти мруть, а над дітьми не читають псалтиря, то й нема заробітку... Були й сини у мене, були й дочки... Було і хазяйствечко... А де воно все тепер?.. Нема... Куди поділось — не скажу, не знаю!.. (Зітхає.) Все від Бога, все!.. Коли б було що, то я б попоїла, Михайловичу.

Андрій. Та ось ми скоро полуднуватимем.

Квасолиха. Полудень полуднем, а я б підполуднувала...

Андрій. Чого ж вам, хіба хліба?

Квасолиха. Хліб — найсмачніше їство... Дай хліба та солі. Під'їм, водички нап'юсь та й задовольнюсь на який час... їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить...

Андрій (зняв з полиці хліб і дає). Одріжте собі та й погодуйтесь.

Квасолиха. Е, ні, візьму скибочку тільки з хазяйських рук, а сама нізащо не різатиму, бо то не годиться.

Андрій (ріже хліб). Якщо*так, то нате вам.

Квасолиха (їсть). Гарний хліб, не гливкий. У вас завжди хліб гарно випечений... Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб. Інша й діжу вимісить як слід, і дасть тістові зійти до ладу, і посаде виору, а вийме з печі, розломе, замість випеченого — гливтяк!.. Що то за книга у вас?.. Чи не вчитесь і ви' читати? У нас там на хуторах чутка пішла, що вже подекуди старі люде починають грамоти вчитись...

Андрій. Ні, я... я не вчусь... Навіщо б я? Це так книга. (Кладе псалтиря на полицю.)

Квасолиха. А чутка йде іменно про вас. "Здурів,— кажуть,— чоловік, на старості літ почав у дочки вчитись"... Кінець світові!.. Яйця починають курей вчити!..

ЯВА 10

Надежда (побачивши бабу). О, здрастуйте, бабусю! Давно прийшли до нас?

Квасолиха. Оце свіжо придибала... (Встає і кланяється до образів.) Спасибі Богові і вам! От і підживилась... А коли б оце чарочку горілочки, то я зразу і заспівала б... (Сміється.)

Надежда. Та я вже дам вам і дві.

К в а с о л и х а. Е, ні, двох заразом не подужаю. Надежда шука пляшку.

Андрій (проходячи мимо Надежди). Вже пішла помовка про мене по хуторах, що.., нібито я вчусь читати.

Надежда. От і справдилася поговірка, що не тільки худа слава біжить, а й добра не лежить...

Андрій (тихо). Ц-с, не треба... Навіщо? (Показує очима на Квасолиху.)

Надежда (здвигує плечима). Дивно! Пора б уже вам, тату...

Андрій (перебива). Ну я не буду вам заважать, піду на тік!

Надежда. Там і діти обполюють городину, вже небагато зісталось.

Андрій. Піду подивлюсь, як там вони. (Пішов.) Квасолиха. З чого ж почнемо: з пісень чи з казок?

Надежда частує бабу.

Я тобі принесла того добра цілий оберемок. А сама хіба не вип'єш? (Бере чарку.)

Надежда. Ні, мені щось не хочеться...

Квасолиха. А мене кортить!.. Доброго здоровлячка! (Випива.) І замолоду не цуралася чарки, і тепер, аби частували!.. (Сміється.)

Надежда. Стривайте ж, я візьму книжечку. (Бере записну книжку і олівець.)

Квасолиха. Так з пісень почнемо чи з казок?

Надежда. А вам як?..

Квасолиха. Як?.. Ось націди ще чарочку, то я й заспіваю!..

Надежда її частує.

Дай, Боже, помершим у труні лежати, а живим мед-вино кружати! (Випива.) 1-і який у мене був колись голосочок, як дзвіночок!.. Було, покійні пан, Харлак Лимонович,— давно це було, ще за кріпацтва, еге ж, за кріпацтва ще!.. Було покличуть перед ясні очі та й кажуть: "Ну, шельмо, Хросько! Пой пєсньов, хоч трєсньов, а їсти не проси!.." Було як тільки що не по-їхньому, зараз за коси та по морді!.. Чудак були покійні пан, царство їм небесне, вічний покій!.. (Підперлась рукою.) Еге, каже (почина співать):

Над моїми воротами Чорна хмара...

Надежда. Е, ця вже у мене записана!

Квасолиха. Хіба? Ну, то ось ції. (Співа.)

Тече вода з-під города З-під кореня дуба, Не зазнала відрадості Від свого нелюба...

Завіса. ДІЯ ДРУГА

Збоку хата Хилькова; насупротив повітка, котра належить до двору Квок-

чійового.

ЯВА 1

Прохор (сидить у повітці і дивиться у папір). Коли б мені намацати очима, де воно стоїть: "предписаніє"? Чи оце зверху, чи оце знизу? Тільки б домацатись до предписанія, то усю оцю бамагу промовив би з копита... Неначе оце воно: "предписаніє". А що, як оце? Бо й тут закрутка над паличками і осьдечки... (Ніби чита.) Предписаніє, которе... описаніє... как єжели несогласно справності... Ні, либонь це не воно. Морока, та й годі!.. Через що ж Надежда, ось Андрійова дочка, так вона може читати, а я не можу? Хіба вона розумніша за мене, чи як? Що вона зросла при горницях, як мати її була мамкою при панночці, так хіба її там хто навчив? Тадже ж і Халимон був у дворі за лакея скільки годів або й Микишка, а Артем був за кучеря... А хіба вони грамотні, хіба їх там навчено? Мабуть, Надежда чи не сама з себе додлубалась?.. Інші ж вчаться самі з себе ковалювати або чоботи шити... € такі, що й машини видумують. Розказують же, що тут десь біля нас недалечко якийсь чоловік так видумав машину: як видумав, зараз сів і поїхав. (Знову дивиться в папір.) Предписаніє, которе воно... как єжели штоб непослуханіє, так недзя... Надобно штоб сповнено...

ЯВА 2

С о л о х а (із-за вугла). Знов над папером пріє. Ой, коли б він справді не спантеличився та не звар'ював!..

Прохор (ніби чита). Несповненіє начальство не по-зволя... Надобно сповнять невкоснительно...

С о л о х а. Прохоре!

Прохор. Тю! Підкралася, аж неначе злякала мене!. Чого притьопалась?

С о л о х а. Послухай, чоловіче, моєї поради.

Прохор. Селямидо!.. Не чепай ти мене, бо як почну я тебе радити!.. Ну, й чого лізеш, чого втискаєшся туди, куди твоя голова не влізе?

С о л о х а. Боже мій, Боже мій! За віщо таке лишенько на мене? Чим я провинила, чим прогрішила?.. (Плаче.)

Прохор. Скажена баба! Я її ще й пальцем не торкнув, а вона вже й реви підняла!..

С о л о х а. Чи мене мати проплакала, чи лиха людина шлях мені перейшла?

Прохор. Зґвалтує чисто усіх сусідів, подумають, що я й справді завів бійку!..

С о л о х а. Господи Боже мій! Вже, здається, так йому догоджаю, так потрапляю, навіть всі думки його наважаюся відгадати!..

Прохор. Підняла справжні реви! Тьфу!..

С о л о х а. Удар мене, удар краще, тільки залиши, Бога ради, оте невкуснительство! (Показує на папір.)

Прохор, Слухай, Селямидо! Іди ти у кватирю і не без-копой меня!..

С о л о х а. Як же мені не тривожитись, що вчора, як розказала я Надежді, як ти прієш над паперами, так вона каже, що так може і стерятись людина!..

Прохор (тривожно). Що-о?..

С о л о х а. Надежда вичитала у книзі, що, каже, як тільки людина почне сама з себе витівати грамоту, то зараз світ замакітриться їй і вона божеволіє.

Прохор. Що ти брешеш?

С о л о х а. Ні, не брешу. Я цілісіньку ніч не спала, все жахалася!.. Тільки що заплющу очі, так мені і почне ввижатись, що ти вже збожеволів і так страшенно витріщаєшся на мене, звіришся та плямкаєш губами!..

Прохор, Тяме твоя Надежда з носа та в рот.

Тим часом Надежда вийшла з хати і наслуха. ЯВА З

Надежда. Дядьку Прохоре! А гляньте на себе, від чого це, як тільки вимовили ви оті розумні слова: "з носа та в рот",— раптом підвело вам голову догори, мов той порожній колосок, з котрого випало останнє зернятко?

Прохор. Як?

Надежда. Не розжуєте? Посилкуйтесь. С о л о х а. А що? Це тобі не зо мною заїдатись! Прохор (регочучи). Надежда, так вона мудра та ще й премудра, бо щодня їсть карандаші, а чорнилом запива!..

Надежда. Гляньте, гляньте, господин соцький. Тепер вас ще більш потягло догори... Ой-ой, які ж ви високі стали, аж до неба!..

Солоха. А дурний, як треба.

Прохор. Селямидо, прикуси язика! Бо кому-кому скрутиться, а тобі змелеться!

Надежда. О, у кулачній розправі ви не звихнете розуму!.. Іншим людям годилося б до лоба, замість розуму, роги при-становити, а до ніг ратиці — вони раптом світ перевернули б. 7

Прохор. Та ти... Ов-ва, яка розу... З тобою товкувать не стоїть!.. (Хоче йти з хати.)

Надежда. Звісно. Бо ви хвалили кулачну розмову, цебто чортову навуку, а Божу розмову та розум занехаяли, а я завжди користаюсь тільки Божим.

Прохор (набік). Либонь, з цією не зговориш...

Солоха. Закуси, Прохоре, чим Бог послав.

Прохор. Ой, морсну я тебе!.. (До Надежди.) А ти... той... Хіба я разлі тебе возом чи хургоном зачепив?..

Надежда. Возом зачепили б за одежу, а словом гидким ви уразили в душу.

Прохор (не зна, що сказать). Це ти все з книжок?

Надежда. Аби не з хворої голови.

Прохор. У кого ж то хвора голова?

Надежда. У кого мозок болить.

Прохор. А в книжках би то багато розуму?

Надежда. А вам здається, що в книжках тільки дурницю провадять?

Прохор. Як можна? Нє, книжки так той... Адже і в началства є книжки, і багато книжок: журнал обходящий і виходящий, розносна книга, протоколи, справки... Так там ніко-торої дурниці. Знов і в церкві з книжок вичитують...

ЯВА 4

Андрій (на порозі хати гука). Надеждо! А йди на хвилину в хату, діло є. (Пішов.) Надежда. Зараз, тату, іду.

Прохор. Ну, в тебе, Надеждо, на плечах голова, хоч би й станового жінці таку голову або вурядниці Селямиді Івановні.

Надежда, Невже, по-вашому, я більше тямлю, ніж з носа та в рот? (Пішла.)

Прохор. О, яка ти... Причепилася з носом та з ротом!.. Ач, яка, той...

(Продовження на наступній сторінці)