Демид. Чому? А я так думаю, що з нашим!..
Л о г в и н. Думай собі. Пам'ятаєш, як ще ми малими пасли телят біля великого шляху і проїздив якийсь пан, зупинився він, зліз з каляси і почав до нас балакати, та ще й по-нашому, а ми від нього як пужнули, мов вівці від вовка?..
Демид. Малі були, звісно, дурні були.
Л о г в и н. І тепер не геть-то розумні!..
Демид. Не, я не дурак!.. Знов богомол почав розказувати, що з Пехеньбурху три онорали везуть людям п'ять милийонів грошей... А тут якраз мій борозний бик мотнув головою, зламав заноза, а був не налиганий, як задрочиться, як дремене!.. Доки я його перейняв та пригнав до плуга, а богомол вже й пішов далі!.. Може, то нам везуть гроші?
Логвин. А чи ти знаєш, скільки людей у нашім царстві?
Д е м ЇЇ д. А скільки ж?
Логвин. Більш як на сто милийонів.
Демид (здивувався). Ой-ой-ой!.. Та невже?
Л о г в и н. То розділи ті п'ять милийонів, що везуть генерали, промеж усіма людьми, чи достанеться тобі хоч четвертак?..
Надежда (у вікні). Логвине!
Л о г в и н. Ось я зараз! (Хутко пішов, а через хвилину вертається з мішком на плечах.) Я два таких мішка за раз понесу. Нехай, Демиде, ми колись з тобою ще про це побалакаєм! (Пішов.)
Демид. А хіба мені цікаво? Не мав з ким у патьоки заходити та зайду з тобою?.. Сто милийонів?.. Це брехня!..
ЯВА 9
Федір і Демид.
Федір. Бач, про вовка помовка!.. Де це ти вискіпкався? Демид. Та ось поламалося чересло. Ф е д і р. Чересло? А чорт його побери! Демид. Коваль сьогодня не зварить, бо ніколи. Федір. І не треба! Чорт його побери! Демид. А Володька погнав волів додому, каже: "Морока з такою супрягою!.."
Федір. Чорт його побери і Володьку, і його супрягу! Демид. Отакої!
Федір. А ти думав, якої? Ти скажи мені, так як оце стоїш, тільки скажи по-моєму, з одного слова: хочеш, щоб я тебе оженив?
Демид. Ви знов своє? (Показує на хату Надежди.) Вже не хочу!
Федір. Ге, ти, хамуло!.. Триста п'ятдесят карбованців грошей, опріч одежі і скотини!
Демид. Ого-го! Та ну?
Федір. Кажи з одного слова, жалаєш?
Демид. Єжели што триста п'ятдесят карбованців — жалаю!
Федір. От люблю, маладець! Уклонися ж батькові, сучий сину, що він об тобі побивається денно і нощно.
Демид. Я можу. (Кланяється.) Аж тричі уклонюся!.. (Кланяється.) Хто за триста п'ятдесят не вклонився б не тільки батькові, а й кому завгодно?
Федір. Корись батькові, а не дурій! (Бере його за чуба.) Дурню, вішатись задумав? Краще я тебе оженю, візьмемо приданого триста п'ятдесят карбованців, одежу і худобу і станемо першими хазяїнами!..
Демид. Оце так ловко!..
Федір. Бачиш, що батько від тебе розумніший?.. (Знову скубе його за чуба.)
Демид. Ой-ой! Та ви не в шутки, аж сльози потекли з очей, так скубонули!..
Федір. Завтра тебе і звінчаю, нічого і відкладати надалі!..
Демид. Як завтра? А коли ж коровай поспіє, а шишки, а дарунки, а страва?.. Хіба по-модньому весіллє справлятимем: без співів, без шишок?..
Федір. Весіллє через тиждень відгуляємо, головне діло повінчати. А про страву на весіллє нема чого пеклуватись, аби була горілка!.. Скільки не настановляй страви, а як не частуватимем після кожної ложки локшини та після кожного шматочка мняса, скажуть: сумне було весіллє!..
Демид. Це ваша правда. Я й сам, сказать, до страви не такий охочий, як до питва!..
Федір. А догадайся, на кому я хочу тебе оженити?
Демид. Та воно все рівно!.. О, у вас пляшка стирчить у кишені, невже порожня?
Федір. Ласий до питва, каналія!.. На, хильни, я нарочито чарок зо дві зоставив. (Дає йому пляшку, але з рук не випуска.) Годі-годі! Ти всю вижлуктиш! (Одійма пляшку.) Ну, сину, нехай тобі Господь допомага у щасті та в добрі вік звікувати!.. (П'є нахильці.) О! Ондечки вже йдуть твої свекор і свекруха.
Демид. Микишка йде, з жінкою! То це ви хочете мене на Хвеньці оженити?
Федір. Угадав, як у око вліпив.
Демид. Що ж?.. Якщо на Хвеньці, так і на Хвеньці! Тільки, тату, ви купіть мені небезпременно сердука і дзигета на весіллє!
Федір. Купимо, купимо!.. Триста п'ятдесят карбованців своїми очима бачив! Це вони до нас ідуть, треба б горілки... У тебе нема якого там семигривенного?
Демид. У мене якраз заваляється, таківський я.. (Рего-чучи, пішов.)
Федір. А все ж таки якось треба прийняти сватів. (Пішов, пеклуючись.)
Текля (співа за лаштунками).
Ой умер мій хороший Та й покинув копу грошей, Щоб я пила та гуляла, Його душку споминала!..
Ой умер мій Данилко,
Поховали — ноги видко,
Вже й до ями волочуть —
В мене сльози не течуть!..
ЯВА 10
Текля, Ми кишка і Гаврило.
М и к и ш к а. Текле, перестань-бо!..
Гаврило. Ні, нічого, нехай покуражиться!..
М и к и ш к а. Ненавиджу! Стривай-бо!
Текля (танцюючи). Стрибай вже ти, Микихфорочку, коли ти молодший, а я вже своє відстрибала!.. Хіба я з радощів танцюю, з радощів співаю? З досади, з превеликої досади, моя ти бородата мачуло, мій ти зозуле, мій ти одуде!.. Ні, ти скажи мені, за віщо отой кирпатий бакалійщик обидив мою Хвенічку, мою красу?.. Я ж скільки разів наїздила в город, у гості до Хвенічки, так він мене мамашечкою величав. "Я,— каже,— мамашечко, оженюсь на Хвенічці, бо ужасть улюбльон! Видите, яку кватирю їй наняв — первосортню?.. Як тільки,— каже,— Хве-нічка довчиться у мадистки усякі плаття шити, так я зараз встрою їй майстерську і повінчаюсь з нею"... Вийшов він, я й кажу: "Хвенічко, душко, красо моя писана, не верь йому, кирпатому, обманить!.." А вона мені: "Мамашо! Він клявся-при-сягався, цілував окону і сиру землю кушав!.." А тепер обманив. Ах ти ж гильдейський бакалійщик, шкарпійон курносий!.. Виряджаючи мене, кожен раз давав на дорогу булочку, асальодочку або маслинок і бутильку пива!.. Бувало, як посадовить Хвенічку на коліна та як почне цілувать та милувать її... "Видите,— каже,— мамашо, как я улюбльон?.." Ах ти, падлець кирпатий!.. Щоб тобі губи поприщило, щоб тобі живіт обдуло з тії землі, що ти кушав!.. Ох, бедная моя мадисточка!..
Гаврило. Ну, годі вже, годі!
М и к и ш к а. Люде почують, зараз почнуть лихословити... На глум підіймуть... Ходім, Бога ради, ходім вже!.. Коли б Господь поміг хутчій повінчати їх, щоб сорому того позбутись!..
Гаврило. Про сором не турбуйтесь, то пустякове діло. Я більш тридцятка годів старостую, так...
Текля. Ах ти марзавець, адійот! Осоромив на всю губер-ню! А за віщо? За верну любов... "Я,— каже,— мамашечко, улюбльон!.." Ах ти хвараон курносий!.. Ну, попаду я тебе в городі, я тобі твого кирпатого носа одгризу, єй-єй, одгризу!..
Гаврило. І не слід цього робити, нехай краще грошенят дає...
М и к и ш к а. Ондечки й сват.
ЯВА н
Федір (ідучи назустріч). Просимо в хату. М и к и ш к а. Ходімо швидш... Що ж, Хведір Семенович, перебалакали з синочком?..
Федір. Я сказав слово і вже як шапкою накрив!
Гаврило. Я ж казав, що у Хведора діло кипить!..
Текля. О, він такий! У, пам'ятаю я його ще парубком, забісований був!.. Простягся був до мене за рушниками, пам'ятаєш?
Федір. Ні, я... вже забув!
Текля. Забув? Почула я, що він до мене лагодиться з старостами, як упаду батькові в ноги, як заголосю: не віддавайте мене, таточку, за Хведора, бо він мені віка вкоротає!.. (Погрожує па нього рукою.) У, катюго, сибірний!.. Ач, очі як у гада, ач, як іскряться!..
М и к и ш к а. Та годі!.. От наказаніє!..
Гаврило. Іменно: згадала баба дівера, що добрий був!..
Текля (співа і пританцьовує).
Ой дід ходе по току, Баба по городу, Ой дід носе чаплію, Баба — сковороду.
Ой дід бабу товче-товче,
Що невдало млинці пече,
Цить, діду, не бісись,
Як напечу — наїсись!..
М и к и ш к а. Отже, я вернусь додому!..
Текля. А я тебе за мачулу та назад!..
Микишка (сміючись). Скажена баба!
Текля. Хоч і скажена, та любиш! (Почина співати.)
Ой на мене мій муж бурчить...
Федір. Свахо! Затули лиш на хвилину писка!
Текля (показує на нього). У-у, як визвірився!.. Чортячі очі, єй-богу, чортячі!.. Бузувіре, кате!.. Жінку прибив, замучив, що лежить вже два роки!..
Входить Демид.
Оце мій і зять?
Демид (підходе). Та я ж він і є!
Текля. Цілуй же мене в ручку, бо я твоя теща.
Демид. Скільки завгодно! (Цілує її в руку.)
Текля. Красун!.. Куди ж тому кирпатому гильдейщику до тебе? (Здійма з своєї шиї хустку.) На ж тобі від молодої хустку. Стій! Я почеплю сама тобі на шию, нехай у твоїх товаришів з заздрощів очі рогом повилазять! (Зав'язує.) А ти мою Хвенічку жалуй, не бий мою красавицю, бо вона у мене ніжна!..
Демид (регоче). Та там як прийдеться...
Федір. На ж, сину, грошей та збігай по горілку, візьми півкварти. (Шука в кишенях.) Оказія!.. Загубив десь два злотих!..
Микишка. Та не шукайте, свате. На, зятю, ось карбованця та принеси кварту.
Текля. А я кажу, півтори! Демид. Я живо справлюсь. (Побіг.) Федір. Ходімте ж у хату!
Текля. Ох, бедная моя Хвенічка! Будуть тебе бить, ох, чує моє серце, що будуть!.. (Пішла, співаючи.)
Ой на мене мій муж бурчить... ЯВА 12
(Продовження на наступній сторінці)