«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Читати онлайн комедію Марка Кропивницького «Супротивні течії»

A- A+ A A1 A2 A3

Комедія в 3 діях і 4 одмінах
ЛИЦЕДІЇ
Андрій Хилько, селянин.
Н а д е ж д а, його дочка.
Тиміш Дудар, селянин.
Л о г в и н, його пасинок.
Федір Жовтяк, селянин.
Демид, його син.
Василина, дочка.
Прохор Квокчій, селянин, соцький.
С о л о х а, його жінка.
Микифор (Микишка) Понирка, з двірських,
Текля, його жінка, з двірських.
Ольга, панна.
Микола, лакей.
Фенька, дочка Понирки.
Гаврило, селянин.
Писар.
Квасолиха, стара баба.
Діти-школярі, народ, дівчата і діти.

 

 

ДІЯ ПЕРША

Хата, переділена надвоє — на меншу і більшу; у більшій: піч, стіл, лави, скриня, піл, жердка з одежею і всяке хатнє збіжжє; у меншій — віконце, стіл, навкруги стола стільці і табурети, на стіні дешева лампа.

ЯВА 1

Гаврило і Андрій у більшій хаті сидять біля столу; Н а д е ж д а, Логвин і діти-школярі у меншій навкруги столу, у них книжки, зшитки і всяка примусія.

Надежда (держачи в руці зшиток, каже до хлопця). От сьогодня написав краще, ніж учора: але знов хапався і попропускав деякі букви. Замість "чобіт", написав "чбіт", замість "курка" — "кука"!..

Діти сміються.

Пиши ж сьогодня ще оці дві стрічки, та пиши з повагом, то й букв не пропускатимеш.

Хлопець сів.

Гаврило. Чого ж ти мовчиш? Чуєш, Андрію, віриш ти, що я тобі добра бажаю?

Андрій. Та чом же й не вірити? Я ж тобі ніколи нічого лихого не вчинив, за віщо б ти мені лиха мислив?

Надежда (до дівчинки). Знов кляксу зробила? Яка ж ти нечепурна, Оксанко!

Гаврило. Нема за віщо, це правда.

Андрій. Ніколи ми не сварилися з тобою і ніякої тяганини промеж нас не було.

Гаврило. Так от я й кажу тобі прямо, що оті книжки та бумажки, над котрими сидить твоя дочка,— дурниця. Навіщо їй ота морока з чужими дітьми? Нехай краще мерщій іде заміж та й воловозитиметься з своїми, коли така внадлива до читання.

Андрій. Та це вже її діло...

Гаврило. Ми ж з тобою не грамотні, та прожили, слава Господеві, вік...

Андрій. Звісно, прожили... Але, либонь, було б краще, коли б грамоту тямили...

Гаврило. Ні, не краще!.. Яке пуття з грамоти?

Андрій. Та якесь там є... Був би я добре грамотним, я б тобі висловив те пуття...

Гаврило. І не висловив би, бо то дурниця, баловство! Ні до чого вона нам, та грамота.

Андрій. Ні, не кажи так, не кажи...

Гаврило (загляда у вікно). Що воно йде мимо?

Надежда (до хлопця). Навіщо ти так грудьми притуляєшся до столу? Сядь трохи віддаля.

Гаврило. Щось чуже, чужостороннє... (Помовчав.) Так я оце до тебе й прийшов... А спитай, чого?

Андрій. Кажи, то й знатиму.

Надежда з повагом диктує Логвинові із повісті Гоголя "Тарас Бульба".

Гаврило. Чи знаєшти Хведорового Демида? Андрій. Ну?

Гаврило. Вже двічі Хведір посилав його до людей за рушниками — так що ж? Він ніби й послуха батька і вже дійде з старостами до хати молодої; але ж як тільки старости в хату, він зараз навтьоки!.. Вже двічі мав Хведір і тяганину з людьми за безчестя!.. Положим, що не я там старостував, ні, не я, а Матвій Кушнір та Йосип Бабенко. У мене не втік би.

Андрій. Невже?

Гаврило. Ні, не втік би! Бо треба уміти, як з кожною людиною поводитись, як до нього забалакати і з якого краю...

Андрій. Та ти на словах відомий митець, старостуєш вже, либонь, годів з тридцяток, так добре примадикувався заговорювати зуби.

Гаврило. Бо це навука, та ще й не легка! Еге ж. Так ото на тім тижневі Хведір почав знов вговорювати Демида, щоб таки оженився. Я, каже, вже старий, так як неначе і вдівець, бо жінка — мати ваша — вже два года лежить недвижима; а вас у мене четверо... Василину, цебто старшу дочку, не сьогодня-завтра, каже, віддамо заміж,— хто нас обмиє;, хто обшиє, хто їсти наваре, хто пай порядок дасть у хаті?.. Демид слухав-слухав, а далі мах з хати, а Хведір за ним, догнав його надворі та за чуба, та як уволік його в сіни, та як почав батогом хворостити... На превелику силу вирвався Демид, та з хати, та на вулицю, та як дремене уподовж села, аж закуріло.... Аж смерком вже вернувся п'яний та й не йде в хату. Ждав-ждав його Хведір, а далі й каже: "Чорт з ним, гасіть світло!.." А так як опівночі Хведір вийшов з хати, а ніч була місячна, видко як удень. Глянув сюди-туди, нема Демида — ні під хатою, ні в подвір'ї, ні в току. Доходе до повітки, аж чує, щось хропе! Він мерщій в повітку. А дах у повітці продертий, так воно видко, неначе надворі. Зирк, аж Демид висить на бантині і землю ногами скородить. Хведір виліз раптово на бантину — "Та вже,— каже,— й не тямлю, як я його розв'язав і спустив додолу..." Почав гукати, вибігла з хати дівка, принесла двоє відер води і почали вдвох поливати Демка і ледве-ледве парубка відволали... Отаке! Мало не пропав парубок ні за цапову душу!..

Андрій. Чув я про це... Бач, до чого п'янство доводить?

Гаврило. П'янство? Отакої вигадай! Мало хто не п'є?.. Всі люде п'ють, але ж не всі вішаються.

Андрій. Бо не всі й напиваються до забуття...

Гаврило. Ні, на п'янство не звертай провини... Це, я тобі скажу, не інакше як починено!..

Андрій. Вже й починено?..

Гаврило. А хто й починив?

Андрій. А хто ж?

Гаврило. Хто? Завелись у нас на селі такі, що капость людям коять.

Андрій. Де ж вони такі, уперше чую?

Гаврило (усміхається хитро). Уперше чуєш?.. Невже?.. Гм! Спитай ти мене, а я тебе... Про одну плетуть так, а про другу інак. Та, кажуть, прирожденна відьма — з баби, з прабаби, а та вже вчена, тільки не на лихе... А про іншу таке верзуть, що й слухать страшно...

Андрій. Так-так... Вже що-що, а щоб язиками плескать, то сила є людей охочих до того.

Гаврило (підморгує). Тадже ж і про твою покійничку варнякають, що вона не проста людина.

Андрій (з жахом). Що це ти, Гавриле, перехрестись! Чи ти ж з розумом?

Гаврило. А пригадай, що якраз у той день, як ховали твою покійничку, так такий пороснув дощ, що всі люде, що були на кладовищі, перемокли на хлющ.

Андрій. Так що ж, що перемокли?

Гаврило. А раніш, либонь, з місяць дощів не було.

Андрій. А либонь таки не було... Так-так...

Гаврило. То-то, що так-так! А що воно означа?

Андрій. Ну-ну?

Гаврило. Всі люде тоді у один голос зашепотіли: "Ага, он воно що!.." А баба Хима так божилася, що у той мент, як піп увійшов в твою хату, бачила, як з димаря вилетіло щось, таке блискуче та чорне, і понесло в обіймах щось біленьке!..

Андрій. Слухай, Гавриле, це ти?.. Та тобі, я знаю, недорогого заходу коштує вигадати, що у петрівку і річка замерзла і на санках їздять... Тільки навіщо ж ти отаке плетеш про мою покійницю?

Гаврило. Я кажу те, що чув від людей, а що я сам бачив, то про те вже мовчу.

Андрій (жахається). Що ж ти бачив?

Гаврило (щурить очі). Що я бачив?.. А дочка твоя, думаєш, не теє?.. Ну, одначе, годі про це!..

Андрій. Як-то годі? Слухай! Ти навсправжки чи аби бовкати язиком? Кажеш щось про дочку!.. Та що це на тебе сьогодня найшло?

Гаврило. Ой-ой-ой, як розпалився! Як бачу, з тобою не можна і пожартувати... Та кажу ж, що пожартував. Ну, шабаш, годі!..

Андрій. Я ненавидю таких жартів.

Гаврило. Ой-ой-ой, який ти. Я й не знав!.. Я вже й не радий, що зачепив... Та плети ти, що хочеш, про мою живу жінку, так я тобі аніже не скажу, байдужісінько!.. (Регоче.)

Андрій. Белькотун ти, та й більш нічого!.. Старий чоловік, а таке варняка!..

Гаврило. Ще ж таки? Та годі вже тобі! Так ото сьогодня Хведір прийшов до мене і розказав про пригоду з Демидом... "Після того,— каже,— почав я вчора знов балакати з Демидом, тільки вже не грізно, а обережно..." Так Демко і одмовив: "Коли хочете,— каже,— оженити мене, так оженіть на Надежді..." Цебто на твоїй дочці.

Андрій. Та ти навмисне наважився сьогодня мене полохати та дратувати, чи як?

Гаврило. Ти не гарячись-бо! Звичайно, що ми закон сповнимо, як належить, стало бить, прийдемо за рушниками по хвормі... А спершу хотів би я дозідатись, як ти на це діло.

Андрій. Ні, ти таки, мабуть, п'яний! На такі речі та на такі питання я не вмію відповідать!..

Гаврило. Звісно, що й говорить, насухо не та розмова. То ходімо ми оце до шиньку, бо у тебе, мабуть, дома усі пляшки порожні? Там ми з тобою якнайкраще розбалакаємось.

Андрій. Ні, не розбалакаємось ми сьогодня з тобою: ні я тебе не втямлю, ні ти мене... Окрім того, я у будень не люблю ходить до шиньку... Та таки і ні об чім нам розмовляти.

Гаврило. Як ні об чім?

Андрій. Це все не діло... А ще пряміш скажу, що воно цілком тичеться до доччиного розуму.

Надежда тим часом кінча диктувать.

Гаврило. Ти ж хто своїй дочці, невже не батько? Андрій. Годі, ради Бога, годі!..

ЯВА 2

Надежда (ідучи до дверей). Ідіть же тепер обідать, а після обід приходьте та допоможете мені буряки полоти. Діти. Ми хутко пообідаємо.

Проходять через велику хату, за дітьми Л о г в и н.

Надежда. А завтра раненько зберетесь та підемо всі угурті у Бугаївку 1 до церкви.

Гаврило (дивлячись на Логвина). Невже і цей доробало вчиться?

Л о г в и н. Трохи пізно? Але ж, дядьку, кажуть, що краще пізно вчитись, чим ніколи.

Гаврило. Хто ж це тобі таку мудрацію сказав?

Логвин. Я і в книжці про це читав.

Гаврило. А книжка то й не бреше?

(Продовження на наступній сторінці)