«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Читати онлайн комедію Марка Кропивницького «Супротивні течії»

A- A+ A A1 A2 A3

Логвин. Як яка книжка. (Пішов.)

Надежда (увійшла в більшу хату). Здрастуйте, дядьку.

Гаврило. Здорова, дівко-чорнобривко! Навіщо ти того гарнадера вчиш?

Надежда. Я всіх вчу, хто забажа. Може, й ви, дядьку, хочете повчитись?

Гаврило. Я не маю часу на дурощі.

Надежда. Тобто у шиньок не поспієте? Гаврило. Ач, яка балакуча!.. А скільки ж тобі Логвин платить?

Надежда. Він допомага нам іноді в роботі: на току, або в полі, чи в леваді...

Гаврило. І багато вже проковтнув?

Надежда. Уміє читати й писати, зна вже трохи арифметику... Багато вже й молитов повиучував.

Гаврило. Молитов? Невже він молитов не вмів? От дурбило!..

Надежда. Я не про ті молитви кажу, яких і ви знаєте, і всі наші селяне, а про ті, що в книзі.

Гаврило. А в книзі хіба інші молитви?

Надежда. Є і інші, є і ті, котрих вас змалку навчено. Тільки у тих молитвах, яких вчать не з книг, а з переказу, багато помилок є... На мою думку, годилося б всіх селян перевчити молитись по книжці.

Гаврило. Та невже? Це щось таке нечуване!..

Надежда. Я вже багатьох дівчат попереучувала. І ваших дочок — Євгенію і Докію, як ми говіли разом, теж перевчила.

Гаврило. Хіба? Оцього то вже не слід було робити... Як молились наші батьки та матері, то так і нам належить...

Н а д е ж д а. Помилки скрізь годиться поправлять, і в молитвах також.

Гаврило. Та ти вже у нас відома книжниця. Мудра та премудра!..

Надежда. Вам я здаюся мудрою, а навспражки я цілком заурядна... Я, дядьку, дещо чула з тії хати.

Гаврило. Чула? Оце гаразд, що чула!.. Стало бить, буде куценька і розмова промеж нас. Я вже бачу, що з тобою я швидш розговорюсь!..

Надежда. Куценька буде розмова, вже така куценька, що куціш заячого хвостика. Отакісінька! (Показує кінчик пальця ) А що вам татко відповіли, то цього я не дочула.

Андрій. А те одповів, що в тебе своя голова на плечах і свій розум, а до того ще й серце у тебе своє.

Гаврило. А ти ж яку даси мені відповідь?

Надежда. Ніякісінької!

Гаврило. Що-о? Подумай краще та скажи розумніш... Парняга бравий, шкода, як пропаде. І прямо каже: "Як не Надежду, так я ніякої другої не хочу!.."

Надежда. Як і Василь Дудей посватав Варку Лущькову, і тоді Демид теж хотів утопитись. Або як Луцька Григорашова подавала рушники за Бовкуненка, то Демид почепився був на бантині... Сп'яну та з дурощів парубок скаженіє!..

Почув, що вночі батько вийшов з хати, він схопив з себе пояса та й почепився на бантині, а ногами уперся в землю; а як батько увійшов в повітку, він давай тоді човгати ногами та харчать...

Гаврило. Як ожениться, не дурітиме.

Андрій. Ні, вже з п'яниці добра не сподівайся.

Надежда. Демидові, дядьку, треба б сидіти у больниці, а вам скортіло його оженити. Може, й знайдеться яка, котру силою віддадуть. А по своїй волі то навряд чи згодиться котра за такого п'янюгу.

Гаврило. І красивий парняга, і зріст, і постать — хоч малюй!..

Надежда. І горілку, як віл брагу, дме...

Гаврило. Але до якого ж зросту ти їстимеш батьків хліб? Ти ж уже дівка на порі.

Надежда. Гарна порада. Щоб не переїла батькового хліба, іди за першого п'яницю...

Андрій. Я її годуватиму, доки схоче мій хліб їсти.

Гаврило. Та вона ж у тебе не мизиночка, є ж ще син і дочка?

Андрій. Є-є. Якщо й ті, менші, вдадуться натурою у неї, то у мене ніколи голова не болітиме.

Гаврило. Гм. Не сподівавсь я такої розмови!..

Надежда. Ви, певно, думали, що мене можна як козу або телицю взяти за роги та й повести на торга? Помилились. А про те, що ви отутечки бовкали про мою матір, то скажу вам, дядьку: сором, сором і гріх плескати казна-що на ту людину, котра не може встати з домовини і заціпити вам рота! Але доки я жива, то ще зумію постановити вам перед очі ваш наклеп!..

Гаврило. Чого ж ти вже й розгнівалась? Хіба то я з себе?

Надежда. О, я певна, що більш з себе!.. А хоч і не з себе, а з чужого голосу переказувати дурні вигадки, та ще й на мертвого — великий гріх! (Пішла.)

Гаврило. Он яким вона духом дише!.. Бач, яка вона в тебе... Чи вона часто переганя тебе на гречку? (Регоче навмисне.)

Андрій. Зо мною не траплялось, а що тебе, то загнала на слизьке!

Гаврило. Але я не то, щоб... Байдуже! Та я на неї не гніваюсь... Скільки літ старостую, а ні разу без рушника не вертався; а тут мало не пимфу піднесли, та ще й під самісінький ніс.

Андрій. Бо ти собі забрав у голову таке, що й купи не держиться!..

ЯВА З

Ті ж, Логвин і Тиміш.

Логвин (вбігає). Це ж таки справжній грабіж, та ще й б'єтесь? За віщо ж це?

Тиміш. Ти з мене будеш допроси здіймати та опити брати, куди я гроші подів? Ах ти ж!.. (Хоче вдарити палицею.)

Андрій (xaпa за палицю). Ні, в моїй хаті цур не битись, не дозволю!

Гаврило. А по-моєму, кожного слід бить на тім самім місцеві, де провинив! Повчи-повчи, Тимоше, пасинка, як почитувати вітчима: нехай книжечкою не бавиться, а краще молотить та рови копає... Гарненько його! (Пішов.)

Тиміш. Пусти палицю!

Андрій. Моя хата зроду колотнечі не бачила. (Вирива палицю і викида в сіни.)

Тимі ш. Тепер я з голими руками, то він кинеться мене ще й бити?

Андрій. І йому бійки не дозволю.

Логвин. Не гнівіть Бога. Зроду-віку я на вас руки не підійму, у мене і думки такої ніколи нема. А що ви забрали зароблені мої гроші в якономії, то це ж хіба по правді?

З'являється Н а д е ж д а.

Тиміш. Ну, забрав!

Логвин. Осінь вже надворі, скоро й зима, а в мене ні кожушини, ні свитини путящої... За віщо я тепер справлю собі одежу? Взяли мої гроші і пропили!..

Тиміш. Пропив, ну, пропив!.. Так що ж? Але, йолопе ти, бузувіре, хто я тобі такий? Чи я тобі не замість батька?

Логвин. Пізно заходжуєтесь батькувати.

Тиміш. Мало я об тобі клопотався, мало годував тебе моїм хлібом?

Логвин. Ніколи ви об мені не клопотались, і завжди я свій хліб їв. Раніш я всі заслужені гроші віддавав матері до рук, ви й тоді їх у матері завжди одіймали та пропивали... А тепер годі вже вам так робити! Я увесь вік ходив у латках та у дранті, пора вже мені й себе пошкодувати!..

Тиміш. Так отака мені подяка?.. Ах ти ж сатанаідол!.. Дать би тобі по мордяці так, щоб аж пику звернуло набік! Щоб ти до моєї хати і дорогу забув, щоб не знав, як і двері в ній відчиняються. Тьфу! (Плює на нього і виходе.)

Логвин. Он як, люде добрі! Увесь вік вітчим поневірявся надо мною, тепер двадцять три цілкових взяв з якономії, пропив і сказав, щоб я й до хати не йавертався, а на придачу ще й плюнув межи очі!..

Андрій. Як же це ти таку газу упіймав, що не забрав з якономії своїх грошей?

Логвин. Бачте, думка була попоробити ще з місяць, щоб зібралось усіх тридцять цілкових; міркував одежу собі справити та пару бичків купить... От і одягся, от і купив бичків... Ще треба десь шукати й притулку!.. (Втира сльозу.) Не журись, козаче, ще наша доля поскаче!.. (Хоче йти.)

Надежда. Якого тобі ще треба притулку? Хіба ти у кас пересидиш чи перележиш місце в хаті?

Логвин. Та ви ж це як?

Андрій. А так. Не рипайся з хати доки що, а згодом обміркуємо діло. Чи так, доню? Надежда. Авжеж!

Логвин. Дядьку!.. Ви це... Та ви й справді добряча людина... Надеждо! За віщо мені отаке?

Надежда. За те, що в тебе чиста душа, що ти мученик!..

Андрій. І не журись, хлопче, якось воно буде!

Логвин. Та я ніби й не вмію журитись — чи від того, що за злиднями ніколи було, чи така у мене вдача?..

Андрій. І грошенят на одежу знайдемо.

Логвин. Та невже? Та я вам відроблю і відслужу якнайкраще!

Андрій. Авжеж, що відслужиш та відробиш. Даром не позичу.

Логвин (уклоняючись). Спасибі вам, навіки спасибі! Спасибі і вам, Надеждо!

Н а д е ж д а. Мене не дякуй. Коли б не батькова воля, то що б я змогла?.. А правда, Логвине, що у мене батько гарний? (Кидається до батька і цілує і милує його.)

Андрій. А хіба дочка у мене погана?

Логвин. І батько, і дочка янгольські душі...

Андрій. Ну, це вже занадто. Люде собі, та. й годі.

Логвин. Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку.) Хіба ж моя доля вже не скаче? Піду на тік та зіб'ю вам зараз снопів з тридцяток проса. Я чув, як ви казали, що вже мало пшона, що треба змолотити проса. Буде пшоно, буде й каша!.. (Весело сміється.)

Андрій. Піди, піди та змолоти. От і заробиш пополуднувати і повечеряти. А увечері порадимось про гроші... Треба буде тобі, парубче, опріч теплої одежі, і сорочок хоч зо дві купити, а то у цій сорочці, що на тобі, дуже вже багато продухвин.

Логвин. Та у мене є одна сорочка путяща, я її у празник надіваю.

Андрій. Щось я не бачив.

Л о г в и н. Ось тут тільки латка, та отут латочка. Тільки дві латки. (Пішов пританцьовуючи.)

Гей, козаче, не журись, не журись, З лихом день і ніч борись, Лихо-злидні як здолаєш, Свій талан за хвіст впіймаєш!

Андрій (сміється). Ач, яку пісню десь переняв! Надежда. Думаєте, переняв, певно, сам вигадав. Андрій. Та ну?

Надежда. А який він, тату, впадливий до вчення та як зразу розумом обсяга усе, про що йому розкажеш!

Андрій. Еге!.. Бач, який він!.. То як же такого не-пожаліть?

ЯВА 4

Ті ж і Солоха.

С о л о х а. Здрастуйте!.. Знов вітчим Логвина ограбував, чи чули? Скільки хлопча змалку служило по наймах, завжди всі його зароблені гроші Тиміш пропивав!..

Андрій. А піду я на тік та подивлюсь, якого там Логвин хоче почати стіжка? (Пішов.)

(Продовження на наступній сторінці)