«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Василина (біжить з відрами). Мусила знов бігати по воду аж на чужу вулицю, бо з нашої криниці знов воду витягали... Може, й справді батько правду кажуть, що то відьми зменшують воду у нашій криниці?.. Певно, воно так-таки й є!.. От кляті відьми!..

Надежда (відсунула у вікні кватирку). Василино! До вас Микишки пішли.

Василина. Вже? Треба ж швидш бігти додому. Сьогодня знов у нашій криниці, замість води тільки грязюка!..

Надежда. Наносила б води зарання, удосвіта, як я раз у раз роблю, то й не довелося б бігати на чужий куток по воду.

Василина. Добре тобі, що ти можеш удосвіта прокинутись, а я завжди просипаю.

Надежда. І я іноді заспала б, так батько будять.

Василина. А наші батько й самі так сплять, що аж!.. Батько кажуть, що то відьми воду зменшають у нашій криниці!..

Надежда. Які там відьми? Тепер воду вибирають з криниць не тільки задля варева та питва, а й на всяку роботу; і скотину поять з криниць, бо ставків же нема, весною всі греблі повиривало.

Василина. Ставки ставками, а криниці... Ні, певно-таки це відьомські витівки. (Побігла.)

ЯВА із

Логвин. От і справився! За яку ж тепер роботу прийнятись? Вчора хотів води наносити, так Надежда не дозволила, каже: "Це моя робота". Піду, спитаю дядька Андрія. (Пішов за хату.)

ЯВА 14

Демид (гука). Логвине, а йди сюди!

Л о г в и н вертається.

А мене, брат ти мій, женять! Л о г в и н. Коли?

Демид (показує пляшки). Ось і могорич вже будем пить!.. Завтра, брат ти мій, і до вінця! Бачиш на мені хустку? Це від молодої. Ну вже ж і хустка, хто гляне, аж губами зачмока!..

Логвин, Коли береш дружину до любові та до мислі, то це гаразд.

Демид (регоче). До любові? Ні, триста п'ятдесят карбованців приданого!.. Логвин. Що-о?

Д е м й д. Верно! А хустку шинкар як помацав у руці, та й каже: "Вона стоїть не менш, як два з половиною!"

Федір (гука). Демиде, чого ти теревені розводиш? Неси мерщій горілку!..

Демид. Слухаєм, господин папашо! Раді стараться! (Побіг.)

Логвин. На кому ж це він жениться? Каже, триста п'ятдесят карбованців. Ого-го! (Пішов.)

ЯВА 15

Прохор (ідучи під повітку, оглядається). Либонь, Солоха заснула? Зараз у сні приверзлось мені, що я так ловко вичитував. (Сіда і вийма папір.) Ану, чи цригадаю, як мені воно виснилось? (Ніби чита.) "Предписаніє, которе... как єжели воно приказаніє, щоб как недзя, штоб не сповнено, то буде наказаніе... Скоропостижно і невкоснительно, посилаю єтую бамагу, становой пристав..."

Надежда (підкралась). І оце все там списано?

Прохор. Знов тебе приперло? (Побачив Надежду.) Чи це не Солоха?..

Надежда. І нащо б я отак себе обдурювала та мучила? Дайте я подивлюсь у бамагу, чи так же воно там написано?

Прохор. Та що ти тям... Ні, той, я забув!.. Ти... ти по-німаєш...

Надежда. Давайте, я вам поможу прочитать.

Прохор. Невже ти зможеш мене навчити?

Надежда. Чому ж ні? Якщо ви вже домізкувались до того, що грамота — розумові очі, то навчу.

Прохор. Мабуть, що воно так-таки й є.

Надежда. Авжеж, що так. Хто чита, той і розумом зроста. Он ви держите в руці бумагу, а чи ви знаєте, з чого вона зроблена?

Прохор. Аз чого ж, з бамаги?

Надежда. Як з бумаги? Цебто бумага росте де чи як? Прохор. А може, й так...

Надежда. Ні, не так. Як навчитесь грамоти, то тоді і вичитаєте з книг, як її роблять.

Прохор. А воно любопитно...

Надежда. Умітимете читати, тоді на що не глянете, про все у книзі вичитаєте: і з чого що робиться, і як... ї не доведеться вам за кожною малечою обертатись з питанием до грамотного чоловіка, а самі візьмете книгу і вичитаєте.

Прохор. Воно неначе так і справді?..

Надежда. Давайте ж бумагу, я вам прочитаю.

Прохор. Це туж-туж приніс десятник, від урядника... (Дає.) Тільки, якщо я не так, то ти... не глузуй, чуєш?

Надежда (чита). "Сотскому села Шумихи. Предписывается тебе немедленно выслать для исправления дороги, между Гороховаткой и Сеньково, семь человек с лопатами и прочими принадлежностями, при двух конных подводах. Урядник Григорьев". (Віддає.)

Прохор. Он вона про віщої А покажи мені: де тут лопати, а де принаглежності?

Надежда. Осьдечки.

Прохор. Диви!.. Зовсім не похоже на лопати.

Надежда (сміється). Ходімте, доки у мене є зайвий час та нікого нема в хаті, я вам прокажу азбуку, і ви побачите, як швидко у нас піде грамота.

Прохор. Та я той... Ну, а як дізнаються та вхоплють на зубки? Знаєш, який у нас народ!..

Надежда. Горенько тяжке! І як воно у людей неграмотних під впливом віковічної темряви перекручується у розумові все шиворіт-навиворіт. З такого, котрий п'є горілку, а напившись, лається та б'ється або десь валяється в калюжі, годилося б щодня глузовати, соромити його та пекти йому раз у раз очі тим соромом,— так ні, не глузують, а ще почитують і шанують!.. У свято нап'ється, прийде додому озвірений, б'є жінку, поперелякує і порозгонить дітей, ламає все, нівечить — і мовчать такому, не зупиняють його, не забороняють йому знущатись над сем'єю... Як можна, він хазяїн, має волю навіть і всіх покалічити, і хату спалити!..

Прохор. Ну, щоб хату спалити, так недзя... бо то вже провзошествиє, і зразу треба скоропостижну штахвету — до станового чи до урядника...

Надежда (не слухаючи його). А хто почне у свято, помолившись Богові, роботу яку, того зразу затюкають: гріх, великий гріх!.. А п'янствовать, а битись, а лаятись — не гріх?..

Свято на те, щоб чоловік мав право на відпочивок, котрому ж скортить робити, той може сміливо робити і в свято!..

Прохор. Як же то не гріх робити у свято?

Н а д е ж д а. А так. Бо п'янство та бійка — то чортове діло; а праця — Боже!

Прохор. А може?

Надежда. Ходімте вже скорій!..

Прохор (озираючись). Чи ти й справді вчиш батька свого грамоти?

Надежда. Справді. (Оглядається.) Тільки ви не кажіть їм, бо й вони так точнісінько заполохані темрявою, як і ви.

Прохор. Якщо так, то ходім. (Ідуть.) Ц-с... Либонь, хтось іде. (Оглядається.) Ні, нікого нема. Ради Бога, ти нікому поки що...

Надежда (усміхається). Ні, ось зараз так і піду славити по всьому селу!..

Прохор. Та я так... Ти, звісно, вумниця, у тебе не така натура, як у наших бабів. Я певен, що Селямида перша почне язичити, там така язичниця!..

Пішли в хату Андрійову.

ЯВА 16

Демид (вибіга на причілок і гука на тік). Дядьку Андрію, а йдіть до нас водку пить! У нас і староста, і писар!.. У писаря вже аж пара йде з лисини, а він ще не подається. Прийдете? Га? Чому ж не хочете? Батько гніватимуться!.. Як не хочете, так наплювать!.. Треба бігти ще за четвертиною. Ну, й щедрий же у мене тесть, а теща ще й тестя переважить! (Побіг.)

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ ПЕРША ОДМІНА Та ж декорація.

ЯВА 1

Надежда, Логвин і школярі.

Надежда (до дівчинки). Не забудь же, Маринко, у ярмарку нагадати таткові про книгу "Родноє слово" , щоб неодмінно купив. Я казала вже йому, а ти таки нагадай. Та ще скажеш, щоб зараз після ярмарку прийшов до нас посадовити дерева в садку.

Дівчина. Скажу. А якого вам гостинця з ярмарку привезти?

Надежда, Ніякого.

Дівчина. Я привезу бублика або медяника. Логвин (регоче). А мені привези дірку з бублика!.. Дівчина. Як... Хіба можна?..

Логвин (сміється). А як не можна, то й не треба.

Дівчина пішла.

Надежда. Ну, їдь з Богом. А ти, Мокрино, проси татка, щоб купив тобі черевички, щоб хоч до церкви не босоніж ходила.

Дівчинка побігла.

А тобі, Василю, замість ярмарку, радила б піти до хвершала, бач, як знов увесь підбородок вогником обкидало!.. Щоб не було лиха!

Хлопчик. Татко велять їхать у ярмарок, бо нікому буде воза постерегти...

Надежда. Та вже коли велять, то їдь. Хоч хусткою зав'яжи, а то обвітрить тебе в дорозі... Все-таки навідався б до хвершала.

Хлопчик. Та воно нічого!.. (Пішов.) Надежда. От і вся моя школа роз'їхалась на ярмарок!.. Логвин. Я вже завтра присяду до когось на воза. Надежда. їхав би з батьком.

Логвин. У них і так тісно буде на возі. Тітка ваша, Пріська, прохали, щоб їх взяли в ярмарок та ще й з дівкою, з Галькою; і знов двоє підсвинків, чотири мішки ячменю... Але ж і розгнівався Хведір Жовтяк, що дядько Андрій ні вчора, ні позавчора не пішли могоричу пить!.. Лаявся на всю губу, упирем —славив дядька!.. Репетував на всю вулицю: "Я йому докажу, я його упечу!"

Надежда. Сп'яну варняка казна-що. А тут ще й грамота моя йому в горлянці кісткою стала. Сумно жити серед такого люду... Прямо хоч тікай з села!..

Логвин. От тобі й на! Як же це так? А хто ще недавно читав, що хто хоче темному людові освічувати шлях до розумного і правдивого життя, той мусить уміцнити свої сили заздалегідь, бо його шлях буде тяжким, тернистим, колючим?..

Надежда. Я й читала. Хіба про себе?.. Я ж чую, що мої сили не уміцнені!.. Гидкий поклеп та образливе пащекуваннє боляче щодня, щочасу вислухувати!..

Логвин. Коли б мені осягнути розумом хоч частину навуки, щоб упевнився я, що колись зможу бути у пригоді людям не тільки моїм самотужжєм та міццю своїх жил, а й освітою, я не сказав би так, як ви... Я такий, що як треба, то й голову під колесо підкладу!..

ЯВА 2

Ті ж і Микола.

(Продовження на наступній сторінці)