«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Читати онлайн комедію Марка Кропивницького «Супротивні течії»

A- A+ A A1 A2 A3

Надежда. Який нехороший чоловік Тиміш!

С о л о х а. Нехороший? Звір то, а не чоловік. Я не знаю, чи й є на світі клятіші вітчими, як оцей Тиміш. А що він вимучив сердешну Марту, Логвинову матір!.. Як нап'ється та як почне її катувать!.. А п'є мало не щодня. Нема, мабуть, у миру проклятішої долі від покритчиної...

Прохор (за вікном). Селямидо! Чуєш-бо, Селямидо! Неси мерщій ключі від скрині, бо мені треба вичитувати невкос-нительні папери та лепорти!..

С о л о х а. Зараз-зараз, іду! Чуєш, це він з учорашнього дня, як повернувсь від станового, перехрестив мене у Селемиду. Певно, десь там почув таке імня. Чи воно ж є й справді людське імня Селемида?

Надежда. Є, Соломонида!

С о л о х а. А він: Селемида та й Селемида. Слухай, Надю! Скажи мені, будь ласка, ось що. Чи можливо вивчитись читати самому з себе?

Надежда. Ні! Треба, щоб спершу хто-небудь скільки разів проказав.

С о л о х а. Отже мій Прохор певен, що домадикується читати сам з себе!.. Як візьме папірець в руки, та як сяде, та як почне вдивлятись: вдивляється та й вдивляється, та все щось бубонить нишком та мимрить... А може, таки що-небудь і видивить?.. Відтоді як настановили його начальником, то він ніби зовсім перелицювався, ну, зовсім став не схожий на себе: і постать цілком не та, і погляд, і хода... І розмова якась переплутана... І не розберу його — чи він порозумнішав, чи подурнішав... Учора сів у хліві, в холодному, та як устромив очі у папір, мухи йому обсіли вид, лізуть у ніс, у рот, у вуха, а він ніби й не баче... Підійшла я крадькома, дивилася-дивилася на нього, а далі не витерпіла і озвалася: попрохав би ти, кажу, чоловіче, краще Надежду, щоб вона тобі допомогла у читанні. А він як скоче, немов що його вкусило, та як гримне: "Що твоя Надежда поніма? Хіба вона зможе прочитати усякі ляпорти від станового чи від урадника?"

Надежда (сміється). Велика яка мудрість прочитати!

С о л о х а. Невже? Певно, хто вчений, то усячину прочита. Ой, коли б ти його на путь навела... Гордий він, дуже гордий, не схоче, щоб ти повчила його.

Надежда. То не гордощі, а дурощі.

С о л о х а. Ні, не кажи так, голубко!.. Гордий! Охотніш прітиме цілий день, устромивши очі у бумажку, ніж зважиться обернутись за допомогою, щоб спитати кого, як воно, куди воно і що...

Надежда. Ну, то це вже болість така.

Солоха (з ляком). Болість? Невже? Як же вона зветься та болість?

Надежда. Божевіллє.

Солоха. Ой!.. Чи ти це правду кажеш? Може, й справді оті клейноди та началникуваннє його спантеличили?.. Так, певно, божевіллє!.. Бо навіщо б він нап'яв якусь нелюдську одіж?.. Так-так, певно, болість!.. Бруки купив, такі вузькі, що ледве налазять на халяви, біля жальотки почепив ланцюжок та якісь брязкальця... "Ще,— каже,— куплю сердута або палто"... Збожеволів!..

Прохор (на порозі). Селямидо! Чи я тебе діждусь? Што ето за сторія? Іди мерщій, бо мені невкоснительно!.. (Пішов.)

Солоха. Розтовкуй мені, Надю, що воно ото за слово: невкуснительно.

Прохор (гука у вікно). Чуєш ти, розносна книга, штахвета! (Пішов.)

Надежда (сміється). Ото все божевільні слова!

Солоха. Невже? Чуєш, вже я якась штакета? (До вікна.) Чую-чую! (До Надежди.) Допік він мене своїм невкуснительством!.. (Іде хутко до дверей.) Певно, збожеволів!..

ЯВА 5

Ті ж і Василина.

Василина. Здрастуйте-прощайте!

С о л о х а. Здрастуйте — не застуйте, прощайте — вибачайте!.. Ніколи, чоловік кличе... (Побігла.)

Василина. І куди вона попленталась? От капосна, не держиться двора, хоч ти їй голову відкрути, бодай вже вона луснула!..

Надежда. Кого це ти так шануєш?

Василина. Здорова була, сестро!.. Тільки-тільки що вскочила на хвилину в хату, виходжу з хати, аж вже її і слід простиг. А щоб тобі ноги покорчило!

Надежда. Це ти чи не за гускою знов клопочешся?

Василина. Та за нею ж. Боюсь, щоб гави не похапали гусят або щоб діти не повбивали... Не бачила ти її?

Надежда. Ні. Які у вас пізні гусята.

Василина. Скажи спасибі, що хоч такі є!

Надежда. Що це у вас у дворі раз у раз якийсь розгардіяш? Коли не гуска забреде кудись, то теля у проваллє втелющиться або корова у багнюці зав'язне...

Василина. Ти ж кажи. Або брат повіситься... (Регоче.) Чула?

Надежда. Та чула ж. Божевільний Демид!..

Василина. А батько кажуть, що то йому пороблено. Чи знаєш, що він закоханий у тобі?

Надежда. Нехай він з тим коханням іде до другої.

Василина. А ти не хочеш за нього? Ну, як собі знаєш. Чи ти чула, що нашій матері щоночі ввижаються у сні цигане? Кажуть: "Як обступлять мене, та як вишкиряться, та як почнуть зубами клацать!.." І, Господи! Як вже вимучились наші мати!.. Коли б вони швидше померли, абощо!.. Батько кажуть, що цигане ввижаються проти голодного года.

Надежда. Голодного года сподіваються, а горілку не кидають пити?

Василина. Либонь, ще більш п'ють! А що наші мати хворіють, то батько кажуть, що то їм так пороблено відьмами. Демидові теж пороблено... І батькові, мабуть, чи не пороблено. Де ж, щодня п'ють та й п'ють!.. Ну, і що мені робить з отією капосною гускою?

Надежда. Не що більш, як прив'язати у дворі, біля корита з водою.

Василина. А що ти думаєш, сестричко? Єй-богу, так! Прив'яжу анахтему! Чи чула, Хвенька Микишкина позавчора приїхала з города, приїхала у хваєтонові, троє коней і дзвоник?.. Одежі модньої навезла, аж дві скрині! А скрині в неї модні, виплетені з лози, курзинками звуться. Пальмаштром такий довгий-довгий, аж з двома комірами — один стирчить догори, а другий розчепірений і облямований сухозліткою... Волоссє на голові закручене стовбуром, а шовкова хустка поверх волосся рясна-рясна!..

Надежда. Тебе вже й завидки беруть?

Василина. Ще б не брали... Балака по-модньому, якось так, що дечого й не розберу. Навезла блискучого намиста силу!.. І двох годів не вчилася у мадистках, а вже й модів набралася, і одежі здобула — от щаслива!.. А я сьогодня знайшла злотого!.. Коли б швидш ярмарок, куплю собі сережки блискучі-блискучі, куплю .намиста!.. Хвенька на батька каже папаша, а на матір мамаша!..

ЯВА б Ті ж і. С о л о х а.

С о л о х а (входе). А на сестру б то вже сестраша? Привезла Хвенька таких модів, що хто його зна, як воно діло це й розплутається.

Василина (цікаво). Що-що?.. Кажіть-бо, що таке?

Надежда. Певно, якесь лихо з Хвенькою вчинилось?

С о л о х а. Та ще й яке лихо!..

ЯВА 7 Ті ж і Ф е д і р.

Федір (до Василини). Чуєш ти, шпандьорка! Це ти вже у мене злотого вкрала?

Василина. Я?.. Що це ви, тату!.. З якої речі? Федір. Віддай зараз!

Василина. Та нехай мені руки покорчить, коли я його брала; нехай мені засліпить, коли я його бачила!

Федір. Ну, анахтемо, як тільки ж довідаюсь! (Хоче йти з хати )

Надежда. Василино! Ти ж хвалилася мені, що знайшла злотого...

Федір (з криком до Василини). Бач, бач!..

Василина. Я ж знайшла, єй-богу, знайшла!..

Федір. Знайшла? У моїй кишені, у жалетці знайшла? Ах ти ж!.. (Наступа на неї.)

Василина (вибігаючи з хати). Ой, ґвалт!..

Федір. Ах ти ж злодійка, бузувірка!.. Я ж тобі!.. (Хутко пішов за нею.)

Надежда. Яка ж брехлива Василина: і божиться, і кленеться!

С о л о х а. Хотіла тобі розказати про Хвеньку...

На порозі з'являється Андрій.

Ц-с!..

ЯВА 8

Андрій. Доню! А винеси гиндичатам води, там так пить хотять, що аж роти пороззявляли.

Надежда. Ось я зараз. Я їм недавно наливала води в корито! (Бере кухоль води.)

Солоха. Стривай, Надеждо, піду і я з тобою. (До Андрія.) Прощавайте! (Пішла.)

Андрій (сам). Про віщось шепочуться. У бабів завади своя кумерція! Ну, й чоловіки інші то теж люблять молотити язиком! Хоч би й Гаврило, вже такий брехун, такий брехун... Тьфу! (Помовчав.) Та й добрячий же робітник з Логвина, прямо за двох молотить!.. Та щоб такого не зарятувати, щоб такому та не допомогти? Це вже було б і гріх! (Шука чогось.) Коли б ніхто не перешкодив почитати. (Взяв псалтиря 2 і сів край столу).

ЯВА 9

Баба Квасолиха і Андрій.

Квасолиха. Здрастуйте! З суботою будьте здорові.

Андрій (хутко хова за спину книгу). Отакої! Спасибі, будьте і ви здорові... Сідайте у нас.

Квасолиха. Авжеж, сяду, бо втомилася; а ноги вже не молоденькі... Вже й лік забула, скільки годів вони мене носять... Еге! (Сіда.) А де ж це Надежда, може, нема дома?

Андрій. Вона дома, ось скоро увійде в хату.

Квасолиха. Гарна у тебе дочка, добряча душа!.. Тепер такі вже переводяться, а колись було у кожній хаті тебе і пошанують, і погодують...

Андрій. Не турбуйтеся, і ми вас пошануємо. Це ви, певно, з тим же крамом?

Квасолиха. Та з тим же. Кортить твоїй дочці знати старосвітських пісень та казок; та...

Андрій. її й хлібом не годуй, а дай тільки пісню про старовину...

Квасолиха. Еге, вона цікава, дуже цікава!.. Я вже переказала їй десятків зо три. Вона мені, спасибі їй, віддячила, еге ж, віддячила: дала мисочку пшона, дві мисочки пшеничного борошенця, дала і сальця... "Як ще,— каже,— нагадаєте пісень чи казок, то знов приходьте"... Так я оце і прийшла. Коли б дала вона мені яку дракочку-сорочку, а то у мене їх дві, та й ті вже, як павутинне... Еге, як павутинне! А воно таки далеченько від нашого хутора до вашого села. Думаю, піду зарання, щоб не стемніло в дорозі... Я вже у тебе й переночую, га? Михайловичу, чи чуєш?

Андрій. Та чую-чую, ночуйте.

(Продовження на наступній сторінці)