«Натура й культура» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Натура й культура»

A- A+ A A1 A2 A3

пустім поки столі "Голови" починає дзвонити телефон. М а н ю р а — друкарка, гарненька дженджуриста дівчина, виходить із канцелярії і підбігає до телефону.

Манюра. Так... торговельно-виробничий комбінат. Що? Кого? Кучерявого? Бориса Михайловича? Ні, немає. А? Так, ще зовсім не було. А хто питає? А, це ви, Семене Васильовичу. Так, я. (Сміється.) А вам яке діло... От мені клопіт, можете розказувати. Що, що, жінці? То хіба в нього є жінка? (Слухає.) Да ну! Що, що? В селі? (Сміється.) Молочниця? Ат, ви все вигадуєте, не хочу з вами і балакати. (Вішає трубку і підходить до Прищепи.) Григорій Івановичу, а Григорій Івановичу, чи ви чули?

Прищепа (не одриваючись од паперу). Не мішайте, Манюро, треба протокол кінчати.

Манюра. Ат, що там протокол. Слухайте, невже правда, що каже цей Суспа по телефону, що Борис Михайлович жонатий. Та що нібито у нього жінка на селі, стара баба, молочниця. Уявіть собі: молочниця, що носить в місто молоко на спині в коробці. От тобі і мадам Кучерява! (Сміється.)

Прищепа. Так вам і треба — не залицяйтесь до чужих чоловіків.

Манюра. Подумаєш. Потрібний він мені дуже, ваш Кучерявий,— я таких товстих не люблю. (Ніжно.) Я люблю таких (дивиться на нього) худеньких, блідненьких, щоб очі були великі та сумні, а між бровей морщинка — от така (зсовує пальцями свої брови), тільки у мене ніяк не виходить. А то Кучерявий.

Прищепа. Зате він вас любить. Не дурно —ж вас і службовці замість Манюрочки прозвали Культурочкою, бо ота культура з язика в Кучерявого не сходить.

Манюра. Ат, вигадали. Я знаю, якої йому культури треба. (Сміється.)

Увіходять Анкетов, Футорянський і Макарон.

А н к е т о в. Начальства ще немає. (Дзвонить по телефону.) Прошу Держбанк. А? Що? Занято. (До Манюри.) Добридень, Культурочка, ви вже тут? (Дзвонить.) Це Держбанк? А? Що? Дайте одбой. Велів, щоб сьогодні ж, кров з носу, дістати дві тисячі,— треба, розумієте, завдаток за автомобіль платити, а грошей... (До телефону.) Це держбанк? Та якого ж біса ви не роз'єднуєте. Щось у мене сьогодні знов живіт чогось... (Тре живіт.)

Макарон. Який автомобіль? То хіба ж нашому комбінатові потрібний автомобіль?

Анкет о в (кидає трубку). Ні, мабуть, я сьогодні не додзвонюсь.

М а н ю р а. Автомобіль? Та що ви! От добре.

Макарон. Як? В мене майстерня стоїть, немає ні сукна, ні бязі, не можу замовлень виконувати, а він автомобіль. Мало ще про нього кажуть, що з дівчатами гуляє, буде тепер на машині возить. Тьфу!

А н к е т о в (затикаючи вуха). Що вони кажуть! Хіба ж можна так про начальство.

Бубнов (просовує голову в двері). Хто з дівчатами гуляє? Борис Михайлович? Го-го, та ще й як гуляє. Здоров, Макарон, ніколи тобі не догодиш, звісно, опозиція — правий ухил. Начальству (уклоняється Прищепі), секретареві — Манюрочко, Культурочко, моя сироїжечко! Головбухові — поваження. Так з дівчатами, кажете, гуляє? А ви бачили, на яких він вчора вороних катався увечері? Го-го! Змії, а не коні. Любить утнуть, що й казати. А головбух усе записує та записує, начальство катається, а він записує — чик-чик і готово — списати на щот правління, правда, товариш секретар?

Прищепа (сухо). Ви до мене? Вибачайте, мені нема часу. (До Манюри.) Зараз же надрукуйте цього протокола, чотири примірники, як завжди. Та скажіть, будь ласка, кур'єру, щоб зараз же порозносив ці повістки на завтрашню нараду.

Манюра. Добре, я зараз скажу. "(Виходить.)

Бубнов (підморгує). Сурйозний секретарщик, так і криє.

Увіходить Крушевська, молода, дуже гарна дама,' надзвичайно елегантно і до лиця вдягнена, зараз помітно схвильована.

Крушевська. Скажіть, будь ласка, Бориса Михайловича немає?

А н к е т о в. Ні, ще не було.

Крушевська. Ах, боже ж мій, мені ж його так конче треба бачити. Коли ж він буде? (Дивиться на стінний годинник.) Одинадцята година. Може, його не буде, може, він поїхав куди?

Бубнов. Ні, він, мабуть, зараз буде.

Крушевська (сідає і нервово обмахується хусткою, потім підводиться і нетерпляче ходить по кімнаті). Ні, я не можу ждати, скажіть, будь ласка, Борису Михайловичу, що приходила Крушевська по дуже важному ділу.

А н к е т о в. Добре. Я скажу.

Крушевська. Будь ласка. (Хутко виходить.)

А н к е т о в. Бачили? Хто це така? Ну, і красуня!

М а н ю р а (зараз же висовує свій ніс із-за двері). І зовсім не красуня, тільки що намазана. (Притуливши руку до рота, неначе рупор.) Це симпатія Бориса Михайловича. (Зникає.)

А н к е т о в. Да ну! А проте (затикає вуха), я не слухаю.

М'акарон. Спекулянтка відома. Чоловік її кілька разів в допрі сидів.

Увіходить Заноза, молодий чоловік, в одягу військового зразка. Тримається нервово, розмовляє гучно.

Заноза. Кучерявого немає? Ще не приходив? Прищепа. Ще не було.

Б у б н о в. Га, Заноза, начбульвар! Ще не зробили тебе начальником гарнізону?'

Заноза. На начгарнізону я не здався, але й на такого, як ти, шахрая та навуходонощика теж не годжусь. Можеш до мене не чіплятись.

Бубнов. Тю, дурний, ти думаєш, що тут бульвар?

М а н ю р а знов висовує носа із дверей..

З а н о з а. Ти тут хто? Ти думаєш, що як ти шофером був та бензин крав, та до Кучерявого без мила кудись вліз, то і кирпу гнеш?

Манюра зникає.

Ти думаєш, що— як мене Кучерявий звільнив, то— я на вас і управи не знайду? Я ваше все кубло на чисту воду виведу. Думаєш, Кучерявого твого злякався? Я більш за нього на фронті бився, у мене одинадцять ран. А він що? Пузо од'їв та ряжку на селі відпас, як у пристава. А тепер усівся за зелений стіл та й тягне— собі зі всього комбінату.

А н к е т о в (затикає одною рукою вухо, а другою маше на Занозу). Що він каже! Не слухаю. Товариш Заноза!

Манюра знов виглядає.

Заноза. А ти чого?. Теж бухгалтер. Що Кучерявий скаже, те й робиш. Шевська майстерня —дайош начальству дві пари чобіт та лакові ботинки — пиши на рахунок правління.— головбух запише «кравецька майстерня —чотири френчі та хромову куртку» — пиши. Бакалейна крамниця — дайош ковбаси, сиру та всяких закусонів. Заноза на усушку запише. А як Заноза не схотів списувати — геть Занозу к такій-то матері.

Манюра зникає:.

Звільнити в 24 години, бо в нього в касі 14 карбованців не хватає. Надіслати Занозу до прокурора. Га! Сам на 400 карбованців набрав — і ні гадки!

Прищепа (м'яко). Так же не добре, товаришу Заноза, коли з вами несправедливо зробили, але навіщо ж кричати на всю установу.

Заноза. Я вас не чіпаю, товариш секретар, бо знаю, що ви людина чесна. Але нехай мене цей Навуходоносор 17 бензійний не займає. Як він сміє кепкувати: "начбульвар". * Я чотири дні не обідав, в домі ні копійки, жінка слаба, ні за що молока дитині купити.

Манюра знов виходить з дверей.

А вони з Кучерявим дівчат по ресторанах годують та купаються з ними вкупі.

Манюра зникає. Я до нього два тижні ходжу (риється по кишенях і виймає багато якихсь паперів), щоб він тільки написав, мені обіщають завхоза в лікарні, так щоб він написав, що з його боку немає перешкод,— ось бачите, навіть прокурор пише, що за мною ніякого злочинства немає,— ось і відділ праці теж... згоджується. (Показує це все Прищепі.) Так не хоче написати, ще глузує. Ти, каже, не куль-тур-на людина. Ну! Та чи знає ще він, що таке культура. Культура — це ж всамперед праця, важкий труд, щоб зробити, збудувати що-не-будь варте, щоб добути, вирвати що-небудь у природи оцими (показує) власними руками, розумом, хистом, а здобувши, поділитись з усіма людьми,— ось як нас навчали в Червоній Армії, ось що таке наша робоча пролетарська культура. А в Кучерявого яка праця? Який хист? (Озирається.) Як він понаписував над собою "голова" (показує), а над плювальницею "плювальниця", то думає, що це вже культура. Ну, добре, що написав, а то ще, бува, хто переплутає, та замість плювальниці на голову плюне. Тьфу! (Виходить з гуркотом.)

Анкетов (що весь час держав вухо затуленим). Я нічого не чув, їй-богу, не чув.

Бубнов. Вам треба було його вигнати, товаришу секретар, а не слухати.

Макарон. Чому ж не слухати, коли правда.

Б у б н о в. А коли правда, то чому ж ти сам Кучерявому не скажеш?

М а к а р о н. Тебе не спитаю, коли буде треба — скажу.

Манюра (увіходить з паперами), Що він тут репетував цей Заноза, я навіть боялася й увійти, бо з ним якраз натрапиш на такі слова, що й не знатимеш, куди й тікати. Ось вам протоколи, Григорію Івановичу.

Б у б н о в. А хіба ви знаєте, Культурочка, такі слова? Манюра. З вами вивчишся.

А н к е т о в (зривається). Кучерявий! Борис Михайлович

іде!

Загальний рух.

Кучерявий хутко увіходить в середні двері. Він, здається, ще більш погладшав, вдягнений парадно, в новому дорогому цивільному костюмі з блискучим коміром і маніжкою. В поставі і на обличчі суміш пихи і звичайної для нього безцеремонності. Всі приймають шановливі пози.

Кучерявий (до всіх). Добрий день. (До Прищепи суворо.) Це ви дали посвідку Занозі?

Прищепа (підводиться). Яку посвідку?

Кучерявий. Посвідку Занозі про службу в комбінаті. Що ви перепитуєте, неначе глухий. Я вас питаю, це ви видали посвідку Занозі?

П р и щ е п а. Та це ж звичайна посвідка, на. яку він має повне право.

Кучерявий (кричить). Я вам двадцять раз наказував, щоб ви не сміли нікому давати ніяких документів! У вас є голова на плечах, чи ні?

Прищепа (здержується). Навпаки, ви самі казали, щоб...

(Продовження на наступній сторінці)