«Натура й культура» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Натура й культура»

A- A+ A A1 A2 A3

Увіходять дяк Ф і я л к о в, фельдшер Пшеничний і молодий Вознюченко, гладкий, незграбний, по-міському, але без толку причепурений парубок, з коробкою цукерок у руках.

Пшеничний. І тут її немає. А, добридень, Ганно Пилипівно, а де ж ваша шановливіша мамаша?

Фіялков. Почтеннейшая Мокрина Іванівна? Благочестивіша господиня дома сего?

Вознюченко весь' час безупинно уклоняється Галі.

Галя (замішана). Мама, здається, дома... зараз прийдуть.

Вознюченко (продовжує мовчки уклонятися Галі). Екхм-гм-гм.

За вікном раптом чути протяжне мукання вола: му-у-у-у-у.

Пшеничний (сміється). Що це ти, Вознюченко, вже по-волов'ячому мукаєш, хіба ж так можна? (Тикає його під бік.)

Загальний сміх.

Вознюченко (глибоким басом). Оставте, пожалуйста. Я лоскоту боюсь.

Пшеничний. Лоскоту боїшся, а женитись хочеш, а як жінка да залоскоче?

Вознюченко (до Галі). Дозвольте для першого знайомства презентувати вам коробку мармеладу — з власної крамниці.

Галя (ще більш змішавшись). Я... я... не знаю, та я |і

їм цукерок ніколи. (Відступає.) . , , , ;діл

Ш

Вознюченко. Прошу, будь ласка, від щирого серця. (Всуває їй в руки коробку.)

Галя (нерішуче бере). Та на що це... я ж і не знаю вас зовсім,. (Кладе коробку на стіл.)

Знов під вікном мукає віл: му-у-у-у-у.

1 Загальний регіт.

°'-Пшеничний. Презенти дівчатам не вадять, та ще в присутності представників науки (показує на себе) і бувшої релігії (показує на Фіялкова.) їжте, Галочко, на здоров'ячко.

Ф і я л к о в. Бо як говорить писаніє — всякое даяніе благо.

Скиба (до Галі тихо). Чи не думає він свататись до тебе, це одоробло,— нехай тільки спробує.

Галя (трохи сміліше). А що ж, і піду, буду купчихою, тобі на злість,— щоб не кидав.

Хутко увіходить Мокрина, схвильована і неначе розгублена, скинувши хустку з пліч, вона зупиняється на мить коло дверей.

Пшеничний. Ось і Мокрина Іванівна! Добридень, а ми вас ждемо.

Фіялков. Почтеннійша Мокрино Іванівно.

Мокрина (ні з ким не здоровкавшись, підбігає до Пшеничного і нервово хапає його за руку). Євстахіє Амосовичу, ви людина вчена, скажіть мені ради бога, що таке куль-ту-ра?

Пшеничний (здивовано). Культура?

Фіялков. Культура?

Скиба. Культура?

Вознюченко (октавою). Культура?

Віл під вікном: му-у-у-у-у. Усі разом. Що таке культура?

Пшеничний. Та навіщо вам це, вельмишановна Мокрино Іванівно?

Мокрина. Ради бога, мені це дуже важливо.

Пауза.

Фіялков (піднявши палець). Культура, почтеннійша Мокрино Іванівно, це ні что іноє, как розврат, або, по-нашому, розпутство.

Мокрина (сплескує руками). Так я й знала!

Фіялков. Однажди, во єдину із субот я був з отцем Афонасієм в городі. Коли ж чуємо — музика, бачимо — посередині вулиці іде не менш як сто дівчат, всі молоді й гарненькі, як одна, і що ж би ви думали,— всі зовсім без спідниць/з голими руками й ногами,— а персі в обхват як облипло. Єгда же приїдох в ужас і вопросих одного із громадян, что сіє, то він отвещав, рече: це куль-ту-ра. То ось що таке культура, почтеннійша Мокрино Іванівно.

Мокрина (в жахові). Так ось чого, значить, забажалося Борису Михайловичу — дівчат з голими ногами!

Галя (сміється). Та ідо це ви, мамо, це ж фіз-куль-тура і ніякої розпусти тут немає.

Мокрина. Фіз... ну, а де ж культура?

Пшеничний. Культура, вельмишановна Мокрино Іванівно, це як би вам сказати,— це такий спосіб, щоб стати вище понад інших людей. Наприклад, я людина освічена, майже, гм, доктор, ну, то, розуміється, я вище за якого-небудь мужика-хама, а чому? Тому, що в мене куль-ту-ра. Здається, ясно.

Скиба (обурений). От такі-то подібні вам чемберлени і псують культуру! Це пригноблення, а не культура. Культура — це власть людини над силами природи, ось що таке культура. Все, що людина дістане, здобуде власним трудом, розумом, хистом із природи — оце й єсть культура!

Фіялков. Оце і я так розумію! Наприклад, єгда ми з отцем Афонасієм обходимо на Великдень або на Різдво селян, то сії дари природи, как-то: ковбаси, борошно, масло, мед, рушники (піднімає палець), навіть яйця — сіє все і єсть культура. А поєлику сії дари природи служать нам, то, значить, ми з отцем Афонасієм суть вищестоящіє люди, через те й іменуємось служителями культу, значить, насаждаємо культуру.

Скиба. Дурман ви насаждаете, а не культуру. Одне в цьому правда, що селяни безкультурна маса, а ви цим і користуєтесь.

Вознюченко (регоче). Та звісно ж, мужик, що мішок, що в нього покладеш, то він і несе.

Пшеничний. Правильно, піп кладе своє, а комуніст своє, і кожний дбає тільки про себе, хто дужчий, той і користується природою для себе, ха-ха-ха! А інші не суйся. Так-то, вельмишановна Мокрино Іванівно. Ви — натура, а вони — культура. Ось, значить, і давайте їм молочка, сметанку, вершки да вареники, хочете — отцу Афонасію, а не хочете, так і безбожники з'їдять, а тільки спасибі ніхто не скаже. (Сміється.)

Скиба. Може, це й було так досі, а тільки наша мета — мета робочого класу — це примусити культуру, щоб вона служила всім людям, а не яким-небудь дармоїдам, як в капіталістичних державах. І коли ми досягнемо цього, то не буде вже розподілу на освічених і неуків, інженерів та простих робочих. Найвища мета культури — це перетворити в трудову єдність, в один могутній колектив все людство цілого світу.

Мокрина (береться за голову). Ой, щось у мене аж в голові завертілося.

Віл за вікном: му-у-у-у.

Пшеничний (регоче). Чуєте, обзивається ще одна культура?

Мокрина. Ну, то я вже бачу, що він не дурно обзивається,— бо він розумніший за всіх вас. Тепер я вже розумію, ось як заведемо ми молочарське господарство, та ще як купимо гуртом білоголових або червононімецьких бугаїв, та засіємо трав'яний клин в нашому созі, то це й буде справжня культура.

Скиба (сміється). Правда, Мокрино Іванівно, правда. Це найкраща культура в світі, ну, а поки що прощавайте, мені вже треба іти. (Цілує у неї руку.) Не забувайте ж мене, тіточко, знаєте, про що я вам кажу.

Мокрина (цілує його). Та знаю вже, знаю. Добрий ти хлопець. А тільки й тебе до міста тягне. (Зітхає.) Ну, іди з богом. Може, й правда, що тобі треба побачити світу, дивись тільки, не загуби, що маєш. (Зітхає.)

Скиба. Не бійтеся, не загублю. (Виходить.)

Галя зривається й убігає за ним.

Пшеничний (штовхає Вознюченка під бік). Дивись, чи не спізнився ти зі своїми цукерками...

Вознюченко. Та не штовхайтеся, ви ж знаєте, що я боюсь лоскоту.

Пшеничний. А ми до вас, шановна Мокрино Іванівно, по ділу. Культура, розумієте, культурою, а діло — ділом.

Мокрина. А яке ж там діло? Та сідайте-бо, чого це ми стоїмо. (Сідає.)

Усі сідають.

Пшеничний. Діло, Мокрино Іванівно, таке. Чули ми, себто я та преподобний наш дяк Захарій... Ф і я л к о в. З отцем Афонасієм.

Пшеничний. А також шановливий наш добродій Вознюченко (показує), що ви невдоволені порядками в нашому созі.

Мокрина. А що ж, таїти нічого — куркульські порядки, кожен до власного господарства тягне,— тільки і є спільної турботи, як би державу обдурити.

Пшеничний. Ех, Мокрино Іванівно, прикро нам такі слова чути. Самі ви, здається, жінка солідна, зуміли на 5 десятинах міцне господарство завести, а проти справжніх господарів агітуєте.

Мокрина. І зараз скажу, доки його батько (показує на Вознюченка) головуватиме в созі, не буде в нас спільної праці, ні зайнятого пару, ні трав'яного клину, а значить, і молочарського господарства не буде. Бо на наших клаптиках путящих корів не вигодуєш.

Пшеничний. Правильно. Правильно. Нічого не кажу; але це ж справа хазяйська, так би мовити, економічная агрономічна, профілактична і цілком (підіймає пальця)-аполітична. Вас, Мокрино Іванівно, пориває до молочарського господарства, то при чому ж тут політика? А втім, чули ми, тобто я та оця поштенна книшохапія и...

Фіялков. З отцем Афонасієм. (Наливає і п'є потроху наливку.)

Пшеничний. Що ви гадаєте організувати молочарське господарство разом з сусіднім созом "Селянський пролетар". А для цього збираєте коло себе всіх голодранців з нашого созу та агітуєте проти Вознюченкового (показує) батька. Вже нібито й плана склали, хочете спільний клин засівати, спільні будівлі будувати для худоби, словом, трохи не якусь комуну з босоти організуєте.

Фіялков. О, безбожіє. Тьфу.

Пшеничний. Так ось і подумали ми — тобто я, молодий Вознюченко та оцей довгополий дурман, сіреч опіюм... 12

Ф і я л к о в. З отцем Афонасієм. (Жує пиріг, а ще два засовує в кишеню.)

Пшеничний. Надумали ми запропонувати вам зробити це саме на більш, як би то сказати, на більш наукових основах. Ну, навіщо вам, розумієте, зв'язуватись з отою шпаною? Щоб завести молочарське господарство, а може, ще й сироварню, потрібні всамперед гроші. Ну, одержите ви, скажемо, кредити на молочну худобу. То на ті ж кредити насуне до вас аж з двох созів стільки босоти, що матимете ви не корівок, як гадаєте, а один тільки коров'ячий двіст. Ви, я знаю, жінка солідна, молочарське діло любите й розумієте, то чи буде ж у вас задоволення з такою кон'юнктурою? І ось, замість збирати саму босоту, надумали ми — тобто я, мій дядько Ковтуненко, потім оця бувша релігія...

Фіялков (з повним ротом). З отцем Афонасієм.

(Продовження на наступній сторінці)