«Майстри часу» Іван Кочерга

Читати онлайн драму Івана Кочерги «Майстри часу»

A- A+ A A1 A2 A3

ДІЙОВІ ОСОБИ
Юркевич
Ліда
Доктор Карфункель
Таратута
Машиніст Черевко
Оля, його дружина
Лундишев
Софія Петрівна
Полковник
Поручик
Комісар військового поїзда
Секретар партосередку
Капельмейстер Куриця
1-й
2-й — залізничники.
3-й /
Усачиха
Дівчинка
Жінки робітників на станції, носильник, залізничники, червоноармійці, робітники з радгоспу, баби з курми, музики.
Дія відбувається на одній залізничній станції, але в різні часи:
дія перша — 1912 року
дія друга — 1919 "
дія третя — 1920 "
дія четверта — 1929 "

 

 

ДІЯ ПЕРША

Пасажирська кімната на невеличкій залізничній станції. Два вікна, канапа, стіл. Годинник. Ліворуч двері з написом "Дамська кімната", праворуч — "Вхід". Літній вечір. За вікнами зеленкуваті станційні вогні. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапі, попиває чай; виймає з футлярів і знову ховає багато різноманітних годинників. Це худорлявий, невизначеного віку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.

За вікнами звичайні станційні звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозів.

І

Входить Юркевич, молода людина років 25, а за ним носильник вносить і становить на підлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину і зав'язаний вірьовкою.

Ю р к е в и ч. До Москви білет другого класу і плацкарту.

Н о с и л ь н и к. Каси ще не відчиняли. Багажу здавати не будете?

Ю р к е в и ч. Ні, ні, чемодан я візьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?

Н о с и л ь н и к. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За півгодини, якщо не спізниться. (Виходить, не причинивши дверей).

К а р ф у н к е л ь (роздратовано). Донерветер! Потруділься закриваль двері. Протяг, холодник!

Ю р к е в и ч. Даруйте — свіже повітря!

К а р ф у н к е л ь. Повітря, повітря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повітрю і дурням двері завжди відкриті. Зачиняль двері! Я застудилься, чуєте?

Ю р к е в и ч. Бог з вами — надворі така спека!

К а р ф у н к е л ь. Спека, спека... Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний біль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вічний простуда, вічний зубний біль. У-у-у!

Ю р к е в и ч. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє двері). Цілком вам співчуваю. Зубний біль — це така мука, такий пекельний біль... Цілком вас розумію, шановний пане, пробачте, не маю честі...

К а р ф у н к е л ь (трохи підводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник і доктор механіки.

Ю р к е в и ч. Дуже приємно. Юркевич, учитель гімназії, трохи літератор. Значить, ви німець, таємний радник — о, це великий чин!

К а р ф у н к е л ь. Справа не в назвах, а в суть. Моя спеціальність — час. Дзигарі, годинники, механізм...

Ю р к е в и ч. О, то ви, значить, механік... майстер, що робить годинники? А я думав...

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Годинники роблять ремісники, дурні, що не бачать далі свій ніс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розуміє життя — життя і його механізм. Га!

Ю р к е в и ч. Пробачте, я не хотів вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак...

К а р ф у н к е л ь. Робити годинники... Зальбадерей! Для кого — для дурнів, що не вміють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).

Ю р к е в и ч. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. І знаєте, що мені допомогло? Краплі! Був я якось в одних знайомих на селі — і ось один старенький лікар порадив мені приймати краплі. То можете собі уявити — від однієї краплі неначе рукою зняло. Це якісь стародавні і дуже міцні ліки — здається, беладонна, гвоздична олія, опій, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. І знаєте — це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навіть в дорозі ніколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.

К а р ф у н к е л ь (схоплюється і починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мій любий пане, майн лібер гер Юрі-Юрі-кевич! Яке щастя, що я вас зустрів! Не відмовте ж і мені один крапля цього лікарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий біль!

Ю р к е в и ч (збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкіряній торбинці, що висить у нього через плече). Але... але, ви розумієте, яка досада — в торбинці їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю — вони в японській шкатулці.

К а р ф у н к е л ь. В шкатулці? О, чудово! Дуже прошу вас, мій любий друже, один тільки крапля!

Ю р к е в и ч (починає дратуватися). Та що це ви! Дістати краплі з цього чемодана? Шкатулка на самому дні! Ви бачите, як він запакований? І думати нічого...

К а р ф у н к е л ь. Абер благаю вас, мій шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!

Ю р к е в й ч (роздратовано). Але ви розумієте, що я їду? Та щоб тільки розв'язати цей чемодан, потрібно принаймні півгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через півгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тоді... фу, навіть подумати жах!

К а р ф у н к е л ь. О-о... ой... який страшний біль! Благаю вас, мій любий пане, майн зюсер гер... якби ви знали, який це жахливий... о-о-о!.. який... у-у-у!

Ю р к е в й ч. Але ви розумієте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрію. Через півгодини останній поїзд на Москву.

К а р ф у н к е л ь. У... у... о! Один крапля!

Ю р к е в й ч. Та ви чули — останній поїзд на Москву. А якщо я завтра вранці не буду в Москві, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стільки мріяв!

К а р ф у н к е л ь. Париж? Ви їдете в Париж?

Ю р к е в й ч. Так, я купив білет в екскурсію, що їде на виставку! Екскурсія виїжджає з Москви завтра о дванадцятій годині — значить, якщо я спізнюся, пропали і гроші і всі мої надії. Ви розумієте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку — хіба трапиться вдруге така оказія? Якби ви прожили десять років у нашій глушині, ви б знали, чого варта мрія. Може, тут вирішується моя доля — я трохи пишу... і, може, в Парижі... е, та що й казати!

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирішується доля... Розумна людина сам робіль своя доля, у-у-у! (Сідає край стола). Ві просто не бажаль мені допомогаль. Можна двадцять разів розв'язаль і зав'язаль двадцять таких чемодан... О... о... проклятий біль! (Тихенько стогне).

Юркевич, схвильований, ходить по кімнаті. Пауза.

К а р ф у н к е л ь (раптом скрикує і нахиляється, шукаючи чогось на підлозі). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, він біля, вас, він покотілься!

Ю р к е в и ч (підбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?

К а р ф у н к е л ь (лазячи по підлозі). Не наступіть з ногами! Один... два... три.

Ю р к е в и ч (шукає, нахилившись). Та що саме?

К а р ф у н к е л ь (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль... дванадцять... дванадцять пілюльок... такий маленький пілюлечка. Будь ласка, допоможіть знаходіль!

Обидва нахиляються і шукають по всій кімнаті.

К а р ф у н к е л ь. Обережно, не наступіть з ногами! Два... три... цвай... драй...

Ю р к е в и ч. Знайшов, знайшов! Одна, дві, ще одна, ще...

К а р ф у н к е л ь. Дякую, данке. (Шукають). Бітте нох. Чотири, п'ять... Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне...

Ю р к е в и ч (шукає). Всі?

К а р ф у н к е л ь. Ні, ще дві. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зібен, ахт — ще один...

Ю р к е в и ч. Ніде більше немає. Не видно.

К а р ф у н к е л ь. Може, закотілься під чемодан? Подивіться, будь ласка, з очима.

Ю р к е в и ч (штовхає чемодан). Ні, нічого подібного.

К а р ф у н к е л ь. Нема? Яка неприємна пригода! А може, під порогом?

Ю р к е в й ч. Та годі-бо — скільки не стає?

К а р ф у н к е л ь. Один.

Ю р к е в и ч. Однієї? Ну, то чи варто за одну турбуватись? Все одно вона забруднилася на підлозі.

К а р ф у н к е л ь. Але його не можна так залишати. Не можна...

Ю р к е в и ч. Не можна? Але чому?

К а р ф у н к е л ь. Дас іст гіфт. Це отрута.

Ю р к е в и ч (дме на пальці і дістає хустку). Отрута?

К а р ф у н к е л ь. Дуже міцний отрута, алькалоїд. Я його добуваль з один квітка. (Шукає). Якщо людина ковталь один пілюлька — він уміраль за чотири секунди, як один муха, ві айне фліге. Параліч, удар — жоден лікар не пізнає, від чого. Я не можу його тут залишити. (Шукає, заглядаючи під стільці).

Ю р к е в и ч. Ніде нічого не видно. (Витирає руки хусткою).

К а р ф у н к е л ь (невдоволений, ховає коробочку в кишеню). О-о, знову! (Хапається за щоку). У-у-у, проклятий біль! (Падає в крісло, вигинаючись від болю). У-у-у! Яка му... о-у-у! Абер дас іст... (Зривається на ноги). О, благаю вас, благаю вас, пане вчителю, майн лібер шульмайстер!

ІІ

Цієї хвилини чути частий дзвін оповістки.

Н о с и л ь н и к (швидко входить з квитком у руці). Прошу білетик, 11 карбованців 75 копійок. Прошу!

Ю р к е в и ч (заквапився). А? Що? Білет? Ага! Дзвінок — чуєте?

Н о с и л ь н и к. З Києва — оповістка на ваш поїзд. (Бере з підлоги чиїсь речі).

Ю р к е в и ч. Ага. То несіть. Несіть мерщій на перон. (Хапається за чемодан). Мерщій!

(Продовження на наступній сторінці)