«Натура й культура» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Натура й культура»

A- A+ A A1 A2 A3

Скиба (прикладає руку до чола). Навіщо ви так кажете, Манюрочко. Ви ж добре знаєте, що з того часу, як я побачив вас, для мене існує тільки одна-єдина дівчина (бере її руку), і ця дівчина — ви. Но коли я знайшов в місті ту, що стала мені дорожчою всього, то нового життя, нової культури я тут не знайшов. Я не можу тішити себе тим шумовинням культури, що до нього дірвався ваш Кучерявий. Я хочу достатися до справжнього нового життя, до самих джерел, де виношується, виковується, може, й непримітна поки, але дійсна пролетарська культура. І ось я переконуюсь, що ці джерела не тут в місті, і не на селі, а десь там, де гуркотять верстати і колеса машини, де димлять високі димарі і палають і вдень, і вночі червоні горна заводів... де панує головне, що утворює пролетарську культуру,— колективне почуття людини. І ось неначе доля підслухала моє бажання — сьогодні я пострічався з одним моїм старим приятелем, який займає зараз велику посаду по профлінії — він одразу ж запропонував мені піти на профроботу на великий завод в Варваровці, що виробляє електричні лампи. (Бере її руки.) Ви подумайте тільки, яке'це щастя, Манюрочко! Бути близько самих джерел нового життя, щодня кипіти в самій гущині робочого люду, вчитись у них нового побуту, в свою чергу навчати їх всьому, що є доброго в світовій культурі — це ж така мета, для якої можна віддати все! І ось я зараз же побіг до вас, Манюрочко, "ви самі знаєте, за чим. Поїдете зі мною в Варваровку?

М а н ю р а. Це все так несподівано... Варваровка... завод, та це ж більш як ЗО верст од залізниці. Глушина, село, ні людей, ні театру, що це ви надумали, Павлику? Якби ще в місті...

Скиба. І це ваше останнє слово?

М а н ю р а.. Останнє, Павлику. Не скажу, щоб я кохала-вас безумно-, але ви мені в уподобі, що ж тут таїти.. Але щоб порвати раптом з усім, до чого я звикла змалку, з містом, культурними людьми та забратись в глушину, в село, на завод,— ні, скажу вам одверто, Павлику, на це мене не стане....

Скиба (підводиться). Бідна культура, кожний розуміє ч тебе по-свойому. Ну, то так і буде. Прощавайте, Манюрочко, спасибі вам за ласку, за щирість... за все.— Але прощавайте, мій шлях туди,-де моя — не ваша культура. (Цілує її руки.)

Манюра (тихо). І все ж таки поїдете?

Скиба. Поїду, Манюрочко.

Манюра. А якби я сказала — зостаньтесь?

Скиба (мовчить). Ні, Манюра, не залишусь. Прощавайте. Мені боляче розмовляти про це. Видно, такий уже мій шлях, щоб самотою по ньому йти... Бувайте! (Швидко виходить.)

Манюра (стоїть якусь мить нерухомо, потім біжить за ним, але вертається і знов залишається стояти, смикаючи хусточку зубами). Що ж, видно, така доля... І чому ж той, той... кого я кохаю всім серцем, за ким пішла б на край світу, чому він не покличе мене... Але він мовчить... я для нього чужа... Боже мій, якраз він...

Увіходить Прищепа і йде до свого столу.

Прищепа (до Манюри). Що це ви тут робите, Манюро?

Манюра.-Хіба вам не однаково! Як це ви мене примітили, дивуюсь. Адже ж я для вас чужа, зовсім чужа. (Раптом вибухає плачем і убігає в сльозах.)

Прищепа (дивиться здивовано їй вслід). Що це з нею? Обідив її хто, чи що? (Начинав писати.)

Анкет о в (увіходить). А, це ви, товаришу Прищепа. А я тут чуть не пропав без вас з цим ключем. (Показує на стіну.) Нельзя було взяти, а тут як схопило живіт, побіжав в комхоз 20, а у них, розумієте, ремонт, закрито ці місця, так я бігав аж в Наросвіту, ледве не здох дорогою. Фу-у-у-у, треба купити окремого ключа, а то коли-небудь... моя натура не видержить цієї культури.

Увіходить Кучерявий і йде до свого столу.

Кучерявий (до Прищепи). Куди це ви ходили? Я вас питаю, товаришу Прищепа.

Прищепа (дивиться на нього). До міськгоспу — вияснити нащот орендної плати з наших підприємств.

Кучерявий. А в кого ви питалися дозволения?

Прищепа (здивований). Якого дозволения? Я ж ходив у службовій справі.

Кучерявий. Ні, я бачу, що ви просто не хочете служити. Ну, добре, ми це вияснимо. Зараз же давайте папери до доповіді — я спішу.

Прищепа (знизує плечима, але подає папку з паперами і сам встає край столу Кучерявого). Ось папери. Ці до підпису, а це вступні.

Кучерявий (підписує не дивлячись). Ще. (Підписує.) Далі. Далі. Ще.. Далі. (Підписує десять або дванадцять паперів, не читаючи.) Далі. (До Анкетова.) Видали гроші Бубнову?...

Анкет о в. Так, видав. Тут/така справа, Борисе Михайловичу...

Кучерявий (не слухаючи). А, це мій наказ по підприємству. Добре. Прочитайте його вголос.

Прищепа (читає). "За дуже гарну і зразкову постановку діла в слюсарно-механічній майстерні оголошую подяку завідателю цієї майстерні т. Бубнову".

Кучерявий. Так, нехай всі бачать, як я вмію цінувати чесних робітників.

Анкетов (втручається). Проте дозвольте доповісти, Борисе Михайловичу, що в слюсарній не все гаразд, як би потім... баланс у них дуже поганий, здається, чи немає там розтрати.

Кучерявий (грізно). Що таке! Ви знов за своє. В кого баланс поганий?

Анкетов (змішавшись), Ні, ні, це... я так... так, це я помилився.

Кучерявий. То який же в них баланс?

Анкетов. Е... звичайно, нічого собі баланс.

Кучерявий. Як-то нічого собі?

Анкетов. Добрий, добрий баланс.

Кучерявий. Ну, то-то. Да, а ви перевірили баланс цього гада Макарона — з кравецької, що, там погано?

Анкетов. Так, так, зовсім погано. І накладні витрати, і все... (Вбік.) Ну, що тут поробиш з таким чортом, треба брехати.

Кучерявий. Добре, я бачу, що ви гарний булгахтер. Товариш Прищепа, напишіть наказа, що я збільшую зарплатню товаришу Анкетову на 15 карб, в місяць з першого числа.

Анкетов (радий). Спасибі, щиро дякую, Борисе Михайловичу. Дуже вдячний.

Кучерявий. Нічого, старайтесь, я вмію цінити робітників. А це (дістає з .кишені невеликий ключик) нате вам окремий ключ від уборної, вам, здається, часто треба, можете не турбуватись.

Анкетов (бере ключ). От спасибі, Борисе Михайловичу. А то я чуть не пропав!

Прищепа усміхається.

Кучерявий (грізно дивиться на Прищепу). Ви, здається, смієтесь з моїх розпоряджень. Зараз же напишіть ще наказа, що я оголошую сувору догану завідателю кравецької майстерні т. Макарону за... за халатну і злочинну, так, злочинну постановку діла, зараз же.

П р и щ е п а. Ні, я такого наказа не підпишу, це завідома неправда, майстерня — найкраще наше підприємство, що варте нагороди, а не догани.

Кучерявий (розлючений), к, то ви вже одверто не підкоряєтесь? (Вириває у нього папери.) Я сьогодні ж доповім правлінню — мені таких секретарів не треба. Можете шукати собі посади, а в мене ви більш не працюєте. Зараз же наготовте всі справи до передачі. (Виходить розлючений.)

Прищепа мовчки повертається до свого столу.

Анкетов (сідає переляканий на стілець). Ой! Що це з ним сьогодні. Ой, знов сходило! (Береться за живіт і дивиться на новий ключ.)

Манюра (схвильована вбігає з газетою в руках). Григорій Івановичу! Григорій Івановичу! Дивіться, що тут про вас в газеті надруковано. Ну! Я й не знала, що ви така знаменитість. Милий Григорій Івановичу!

Анкетов. Що таке? В газеті? Про Григорія Івановича? Да ну?

Манюра. Авжеж! О! дивіться (читає:) "Бібліографія/ Нові книжки. Григорій Прищепа "Коники в житі". Оповідання.— Ми знаємо Григорія Прищепу як талановитого поета, автора двох збірок поезій, що одразу звернули були на себе увагу щирістю чуття і музикою слова, яким молодий поет володіє з майже бездоганною майстерністю. Нова " книжка Прищепи свідчить за невпинний зріст талановитого письменника, що зумів знайти..."

Анкетов (вириває газету). Да ну! Де, де, покажіть. От тобі й Григорій Іванович. Ну, скажіть, пожалуйста. А я гадав, що ви просто так собі,— еге (читає:) "Григорій Прищепа... талановитого поета... видатне явище... поет всеукраїнського значення..: прекрасні зразки поезії".— Ну! То чого ж ви служите? Ну... (Тисне йому руку.) Віншую вас, Григорію Івановичу. То вам же наплювать тепер на... (озирається) на Кучерявого. Нехай тепер побачить, кого він звільняє. Нехай Манюрочка покаже йому газету — я би й сам показав, та небезпечно, якраз вилетиш разом з Григорієм Івановичем.

Манюра (здивовано). Як звільнив? Кого звільнив? Хто вилетів?

Анкетов (зітхає). Григорію Івановичу наплювать, написав книжку та й греби гроші лопатою, а в мене жінка та троє дітей, то мимоволі будеш плигати як малпа на ланцюзі, сюди смик — добрий баланс, туди смик — поганий баланс, ех, бухгалтерія засмикана...

Прищепа (усміхаючись). За те ж начальство вас любить, ось бачите — прибавку одержали, та ще* й ордена вам пожалувано: ключ од кабінету задумчивості.

Анкетов. Та не глузуйте хоч ви, Григорію Івановичу.

Манюра (схвильована, до Прищепи). Кучерявий вас звільнив? (Хапає його за руку.) Та невже... Як же... (Розгублено.) Як же ви... значить, ви, значить, вас не буде у нас. Та ні, цього не може бути.

Прищепа. Так, Манюрочко, звільнив, ви ж самі бачили, як він до мене чіплявся. (Бере у Анкетова газету.) Ану, дайте і мені, я й не бачив, що тут про мене добрі люди пишуть. А тільки даремне ви думаєте, товариш Анкетов, що для мене це звільнення байдуже... Для мене це така ж катастрофа, як і для кожного з нас,— може, ще й гірша. Не забувайте, що я і без того не мав роботи майже півроку, а ті гроші, що за книжку одержав, давно вже прожито. Адже ж в мене ще' мати сліпа... старенька, брат хворий, його в санаторій треба везти... а зараз (похиляє голову на руку) не знаю вже, що й пригадати...

(Продовження на наступній сторінці)