«Алмазне жорно» Іван Кочерга

Читати онлайн історичну драму Івана Кочерги «Алмазне жорно»

A- A+ A A1 A2 A3

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Стеся
Василь Хмарний
Остап Макосій
Прокіп Скряга
Мусій Шенчик
Лук'ян Ілько
Дубровський, суддя Житомирський
Лабенцький підсудки.
Виверський /
Княгиня Вількомірська
Граф Ружинський
Графиня Брагінська
Авраам Цвікловіц
Лія
Пан Пшепюрковський
Пан Пауша
Пан Лозка
Пан Прозка
Пан Мишка
Возний
Корчмар
Бабуся з дідком
Секретар Дубровського
Лейзер
Особи в балеті: цехмістер, підскарбій, лавники 1, пан Круп'янка, 6 кравців і 6 кравчих.
1 Л а в н и к — невисока службова посада в середньовічному ремісницькому цеху.
Шляхтичі, гайдуки, жовніри, городяни і городянки. Діється в Житомирі 1768-1769 рр., крім ІІ дії, яка відбувається в корчмі
.

 

ДІЯ ПЕРША

Зала в палаці пана Дубровського, судді гродського Житомирського. Товсті мури, дужна стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура розкіш.

Ліворуч — стіл, покритий оксамитним килимом, що спускається до самої землі. На столі канделябр, розп'яття, пісочний годинник, великі книги, папери. Біля стола — важке готичне крісло. Позад нього готичний монументальний камін. Праворуч — вхідні двері, просто — великі важкі дзері, обабіч яких стоять два вартових гайдуки з топірцями.

І

Підсудок Лабенцький, стоячи край стола, розбирає папери та перегортає велику книгу у важкій оправі.

Увіходить жовнір і подає Лабенцькому листа з великою печаткою.

Ж о в н і р. Лист до вельможного пана судді від його мосці регіментаря Стемпковського. (Виходить).

Лабенцький розпечатує листа і кладе його на стіл.

Г а й д у к (увіходить). Там знов прийшла та дівчина, що питалася пана судді. Плаче і дуже просить.

Л а б е н ц ь к и й. Нехай чекає. Зараз не можна. Пана судді ще немає?

Г а й д у к. Немає.

Л а б е н ц ь к и й. Іди. (Гайдук виходить). Не бачили тут твоїх сліз — теж... вештаються...

Увіходить суддя Дубровський, невелика на зріст, суха людина з живим блискучим поглядом, гордою поставою, тонкими рисами нервового обличчя. Чорне волосся трохи посивіло на висках, а чорні, довгі вилискуваті вуси опускаються вниз із боків червоних уст, відтіняючи матову блідість рівно виголеного обличчя. Суддя вдягнений у чорний старопольський жупан, а поверх нього оксамитний недовгий кожушок. Шаблі при ньому немає. Підійшовши до стола, він киває Лабенцькому, що поштиво вклоняється йому, і сідає в своє крісло.

Д у б р о в с ь к и й. Готові ордери до возного?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане суддя. Готові. (Подає).

Д у б р о в с ь к и й (підписує). Зараз же надіслати. Далі що? Листів не було?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Лист від регіментаря Стемпковського про виконання екзекуції до карання на горло по декрету вельможного пана. (Читає). "По всказанню декрету Суду Житомирського екзекуція карання на горло виконана і суть постинані нижчеменовані гайдамаки і свавольні люди: Василь Прокопенко, Гнат Білий, Степан Піотровський, Іван Ботвиненко, Федір Козан, Василь Шевчук, Семен Лобода, Яків Руденко, Різниченко Іван і Різниченко Тиміш... Роst haec * (* Після цього (лат.).) — серпня двадцять шостого теж постинані суть — Андрій Середа, Прокіп Чередниченко, Швець Іван і Швець Явтух, Куцопалий Тарас, Гладиженко Степан, Римаренко..."

Д у б р о в с ь к и й (перепиняє). Як Римаренко! Я не декретував Римаренка на смерть — це той Римаренко, здається, швець, що проводив гайдамаків до якогось хутора — Римаренко Петро...

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане.

Д у б р о в с ь к и й. Петро Римаренко з Гайсина. Його декретовано лише на 100 канчуків під шибеницею. Зараз же подивіться в книзі. Пан Стемпковський дозволяє собі ламати мої декрети — чи я вже не суддя в Житомирі? Годі вже з цим листом, що далі?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюція про Якима Сикуненка з Баранього Поля, що впустив до себе двох гайдамаків і не заважив непристойно забити й замордувати в своїй хаті шляхетного пана Плавського.

Д у б р о в с ь к и й. До карання на горло?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, — яко ґвалтівника і бунтівника іn causa іnіurіae publіcae* (* У справі державних злочинів (лат.).) зловленого, на стинання шиї декретує.

Д у б р о в с ь к и й (підписує). Далі.

Л а б е н ц ь к и й (подає). Іtem* (* Так само (лат.).) Грицько Лобода з Новоселиці, що проводив закордонну ватагу до козацької долини і забрав собі чужі казани... іtem Воробченко Іван із Кам'янки, що ходив за ватагою Залізняка, за кіньми, — потім забрав і зарізав чиїхсь волів.

Д у б р о в с ь к и й (вагаючись). Щось я не пам'ятаю. Хіба цих теж на горло? Вони ж, здається, нікого не забили.

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, але по силі параграфів першого і другого артикулу сьомого розділу 14 Статуту, яко злодії, що зловлені на шкоді і generalіter* (* Загалом, взагалі (лат.).), за гайдамацькі ексцеси і лотровські звичаї, — винні суть смерті.

Д у б р о в с ь к и й. Так, так, ну, що ж, наварили пива, то треба його пити. (Підписує). Далі.

Л а б е н ц ь к и й. Супліка до вельможного пана якоїсь Стефанії Бражнюк.

Д у б р о в с ь к и й. Чого вона просить? Певно, кого-небудь помилувати?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане. Вона просить помилувати її нареченого, Василя Хмарного, що нібито ні в чому не винний... просить допитати свідків — Романченка Павла, Ложку Воніфатія, Мелешку Михайла і Джурджу Якима, шевця.

Д у б р о в с ь к и й. Хмарний — Василь Хмарний... А, пам'ятаю — це той вродливий козак, що його допитували позавчора. Могутня людина — не дивно, що за нього дівчата просять.

Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкідливіший злочинець, можна сказати, всієї лотровської справи принципал* (* Принципал — глава, господар.).

Д у б р о в с ь к и й (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, він зухвало відповів на суді. А де його справа?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцію вже написано — винен єсть смерті...

Д у б р о в с ь к и й (перегортає справу). А, він і хлопів теж бунтував?

Л а б е н ц ь к и й. Так — в Лисянці, Саражинцях, Вербівцях — скрізь до бунту, до повстання і ребелії* (* Ребелія — заколот.) підмовляв, скільки куп до Залізняка відіслав. О, то шпак, шпаками годований.

Д у б р о в с ь к и й. Так... (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходіть спитайте, і якщо вона тут, — покличте її сюди.

Г а й д у к (увіходить). До ясновельможного пана княгиня Вількомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська.

Д у б р о в с ь к и й (підводиться). Княгиня Вількомірська — ординатка* (* Ординатка — власниця маєтку.) Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди.

Подай мені пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубровський застібає пояс. До гайдука). Проси.

Гайдук виходить.

ІІ

Увіходять: княгиня Вількомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська. Княгиня зараз же сідає у високе готична крісло праворуч. Поруч неї, по цей бік — графиня Брагінська. Граф стає поки за її кріслом.

Д у б р о в с ь к и й (цілує руку княгині). Вітаю найяснішу княгиную. Чим можу служити ясновельможній пані?

В і л ь к о м і р с ь к а. Всім! Єдина надія на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мій Липовецький замок — вдерлися і пограбували геть усе: золото, срібло, червоні гроші, клейноди, перли і самоцвітне каміння — все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мільйонів злотих коштує мені ця шкода, але гірш за все — це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати і був першим каменем на Україні і в цілій Польщі.

Д у б р о в с ь к и й (скрикує). Як! Алмазне жорно! То невже ж і він був у Липовцях?

В і л ь к о м і р с ь к а (зітхає). Так, мій пане, — і він. Але хто ж міг сподіватись такого лиха? Отже, пан чув про цей незрівнянний камінь. За великість та через плескувату форму його прозвано "алмазне жорно". І ось це жорно пропало. Камінь лежав у моїй опочивальні в окремій скриньці на подушці блакитного оксамиту.

Р у ж и н с ь к и й. І подумати, що цей незрівнянний алмаз потрапив якому-небудь гайдамаці в намазаній дьогтем сорочці, що й не дізнається ніколи, який скарб попав у його руки, і продасть його першому корчмареві за чотири гроші або за півкварти горілки.

В і л ь к о м і р с ь к а. Я вже обіцяла нагороду в тисячу червінців тому, хто вкаже, де цей камінь. Але, мій пане, мені казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного, і кажуть, що цей Хмарний...

Л а б е н ц ь к и й (втручається). Так, найясніша пані. Цей Хмарний у нас, і я саме зараз доповідав панові судді про його справу.

В і л ь к о м і р с ь к а (схвильовано). О, яка нагода, мій пане! То нехай він тільки скаже, де камінь, і я заплачу королеві який схоче викуп за життя цього хлопа.

То де ж він? Чи не можна його побачити? О, нехай пан накаже, щоб його привели сюди.

Д у б р о в с ь к и й (знизує плечима). Перепрошую найяснішу пані, але цей Хмарний винен єсть смерті, а суд його королівської милості — це не крамничка або маєток, де можна купити хлопа. Злочинець належить не мені, а правосуддю.

В і л ь к о м і р с ь к а (гордо). Що ж, коли пан Дубровський не властен цього зробити, я напишу листа до коронного ловчого Браніцького — великого гетьмана України. Він має досить влади.

(Продовження на наступній сторінці)