«Натура й культура» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Натура й культура»

A- A+ A A1 A2 A3

Пшеничний. І, нарешті, молодий Вознюченко, організувати міцну, справжню молочарську артіль із справжніх міцних господарів. Земельки у нас вистачить, від кредитів; звісно, не відмовимось, але й власних грошей дамо на перший випадок. А вас, шановлива Мокрино Іванівно, ми запрошуємо, по-перше, до спілки — в пайку, а по-друге, за, як би то мовити, за директора, чи що, щоб ви усім, розумієте, розпоряджалися, як робити і що, ви ж це діло добре знаєте.

І ніяких грошей вам. давати не треба, навпаки, ми ще самі платитимемо вам щомісячно за вашу працю, ну, скажемо, п'ятдесят карбованців, а як діло добре піде, то ще дамо вам деякий відсоток з прибутку, розумієте. І будете ви, таким чином, неначе, як то пишуть в газетах, "червоний директор", будете одержувати щомісячно готовенькі гроші, працюватимете і у нас, і на власному господарстві, і ніяких, розумієте, клопіт.

Ф і я л к о в (п'є наливку). Просто як в царстві небесному або в допрі і3.

Пшеничний. Ну, звичайно, з формального боку і у нас буде колектив, колгосп.

Мокрина. І оце все, що ви мені пропонуєте?

Пшеничний. А звичайно, все, здається, пропозиція гарна.

Мокрина (підводиться). Ну, то вибачте ж мене, Євстахій Амосовичу. Ви хоч і вчена, здається, людина, а тільки мене вам не перевчити. Я люблю працю більш усього на світі, і те, що я хочу збудувати, це для мене не найми, в яких я мушу діставати плату як наймичка, а живе та рідне діло, і йому я віддам всю мою душу, розумієте, всю душу. Ось тому-то я й хочу, щоб біля мене руч-об-руч працювали ті, яким ця справа така ж рідна, як і мені, що самі робили змалку власними руками, що здобували хліб важким трудом, а не чужим потом. І коли ми збудуємо нашу маслярню й сироварню, коли ми позасіваємо гуртом конюшиною та викою трав'яний клин, коли заведемо кращих корівок та бугаїв, коли я побачу, як майже для половини села знайдеться жива та корисна праця — це й буде для мене нагородою, а не ваші гроші, якими ви гадали купити мою ^вдачу, не така ж моя вдача, вибачте, і не вам її купити.

Пшеничний (уразливо). Та вже бачимо, шановливі Мокрино Іванівно, яка у вас вдача,— більшовицька, нічого казати.

Ф і я л к о в. Просто капебе.

Мокрина. Там вже більшовицька чи ні, а тільки вибачайте, такого діла я вам не продам. Це діло для громади, а не для двох або трьох куркулів, щоб чужими руками жар загребли.

Пшеничний (підводиться). Та вже чуємо, чуємо, шановливіша Мокрино Іванівно, чуємо вашу декларацію. Дивіться, пожалієте, та пізно буде.

Ф і я л к о в. Покайтеся, 'поки не пізно, почтеннійша Мокрино Іванівно. Щоб не покарав вас господь, ібо, як каже писаніє, путь грішників-вимощен камнями, но в кінці його пропасть адова".

Пшеничний (штовхає Вознюченка в бік). Ну, а ти чого розсівся. Ходім, заснув.

Вознюченко (зривається). Та не штовхайтеся, Євстахій Амосович, ви ж знаєте, що я боюся лоскоту.

Пшеничний. Ну, то оревуар, себто до побачення. Подумайте все ж таки, Мокрино Іванівно. (Ікає.) Гріх, великий гріх. Зане сокрушить господь путі нечестивії [пошле безбожникам каїнове трясеніє і4.

Мокрина. Добре, добре, ходіть здорові.

Фіялков. Гієзієво прокаженіє.

Мокрина. Забирайтесь, нічого тут, чули?

Фіялков. Іудино удавленіє І5.

Мокрина. Забирайтесь, кажу вам.

Гості виходять.

Фіялков (знов висувається із-за двері). Ананія і Сепфори погибель . (Зникає.)

Мокрина (одна). Бач, які розумні знайшлись, теж куль-ту-ра. Та що це за день сьогодні, прости господи.

Широко розчиняються двері, й шумно увіходить помітно підпилий Кучерявий.

Кучерявий (співає).

Арруж'єм на солнці сверкая, Турум-туру-рум-туру-рум. А далі забув і не знаю. Турум-тур-рум... (Зупиняється.)

Га, це ти, Мокрино, добре, чи ти не знаєш часом, як далі співається ця пісня? Арруж'єм на солнці сверкая... а проте, хіба ж ти знаєш куль-тур-ні пісні, наприклад (дуже голосно:) "О баядера, ти прекрасна, як сон".

Корова під вікном: му-у-у-у.

Мокрина (хитає головою). Ну, чи ви бачили. Всіх корів роздратував.

Кучерявий (злісно). Тьфу! Хіба ж тут можна заспівати що-небудь культурне в цьому коров'ячому хліву.

(Лізе під ліжко і дістає відтіля чемодан, становить на лаву і починає класти в нього білизну, одяг, тощо). Ніякої культури.

Мокрина (дивиться деякий час мовчки, що він робить). Що це ти робиш?

Кучерявий. Ти ж бачиш — чемодан укладаю.,

Мокрина (стурбовано, але не показуючи цього): То хіба ти їдеш куди?

Кучерявий (байдужливо). Авжеж їду. Мокрина. Як їдеш? Куди?

Кучерявий. До міста— з Суспою... поїду хоч провітрюсь на день чи два, а то тут (ікає) зовсім здурієш... з цими коровами.

Мокрина. З Суспою? Та навіщо ж ти стільки білизни набираєш... одягу?

Кучерявий (продовжує вкладу вати). Та це ж місто, а не яка-небудь свинарня, треба ж одягтись по-людськи. (Затягає ремені, сопе.)

Мокрина (не витримавши, підбігає до нього й хапає

за руку). Ти брешеш! Ти хочеш зовсім уїхати од мене! А! Та

ось до чого договорився ти з тим Суспою, ти думаєш, я не

бачу, не чую. (Тягне його за руку.) їхати до міста, проти

ночі, раптом! Та кажи ж, чого ти мовчиш? Ти хочеш мене

кинути? '

Кучерявий (сідає на канапцу сопь). Та що ти вигадуєш, я ж кажу тобі: на день або на два. (Одвертається.)

Мокрина (сідає біля нього і знов хапає його за руку). А чого ж ти одвертаєшся, чому не дивишся мені в очі? Боже ж мій, боже! (Сплескує руками.) Тікати з дому крадькома, вночі, як злодій, кинути жінку, господарство, працю, і для кого, для чого? (Плаче.) Чи я ж не любила тебе більш, як рідну дитину, чи я ж не годила тобі, не піклувалась коло тебе, не пестила тебе цілих шість років. Хіба ж ми погано жили, та де ж твоя любов, твоя ласка, твій сором!

Кучерявий (замішаний). Та годі-бо, Мокрино, ну, що ти вигадуєш, це ж навіть... Реве бозна-чого. Просто аж слухати...

Мокрина (горнеться до нього). Справді? Ти пошуткував, ти не поїдеш від мене? Чого ж ти мовчиш?

Кучерявий одвертається.

Ну, я не буду плакати. Ось бачиш, я вже не плачу. (Витирає очі.) Я не плачу... (З глибокою ніжністю і щирим захопленням.) Та й що це я вигадала справді, та хіба ж ти міг покинути тую, що кохала тебе так щиро, ти побував усюди, та спробував всього — і лиха, і гіркого хліба, хіба ж ти не довідався сам, як прекрасно, як гарно на селі, де кожний, хто хоче працювати, лягає щодня хоч втомлений, але спокійний і ситий. Скоро вже мине сумна зима й знов засвітять сонечко, і так весело буде на полі, що укриється розкішними квітами... а як прийде літо і заспіває золоте жито, і знов задзвенять серпи, і так чудово запахне у нас в хаті пшеницею, яблуками, медом... А може.,, (засоромившись ще ніжніше), а може, нарешті бог дасть нам маленьку дитину... (горнемся до нього ще ближче), і як же ми будемо її любити... пестити.!, і як солодко, солодко заживемо тоді з тобою, мій любий, мій коханий, єдиний.

Кучерявий (помалу визволяється від її обіймів і підводиться). Я ж казав тобі, що ти все вигадуєш. От і добре, ти сама бачиш. Ну, то мені вже пора... час... (Шукає свою шапку.)

Мокрина (зривається на ноги). Як! І ти все ж таки їдеш, ти все ж таки виїжджаєш від мене...

Кучерявий (одягає бекешу, сердито). А то я ж казав тобі, що їду. Та що це я, не вільна людина, чи що, що й поїхати нікуди не можу? (Бере чемодан.) Не дивно, що й тікатимеш звідціль.

Мокрина (хапається за серце). А! Ну, то тікай же, тікай мерщій, щоб і ноги твоєї тут не було. Іди, коли немає в тебе ні сорому, ні честі, ні глузду! Іди! Іди і не вертайся, ніколи!

Кучерявий. І піду, і не вернусь, не турбуйся. Отак-то лучче — на чистоту, без всяких там безглуздих ніжностів.

Мокрина. Іди. Я не хочу тобі лиха, але дай бог, щоб ти ніколи не пожалів цієї хвилини. І коли немає в тобі вдячності, коли ти забув все добро, що я тобі зробила, то нехай же покарає тебе доля за це. Ти, мабуть, забувся, який ти прийшов до мене. Який ти був голодний, обшарпаний, худий, як померзли твої босі ноги, як кинувся ти до печі, як накинувся на їжу і поїв все, що було в хаті — навіть скоринки в молоці, що було наготовлено для поросят.

То стережись же, не буди лиха, коли воно заснуло. Іди, іди від мене, коли ти забув і ласку, і хліб, і тепло, але дивись, щоб не прийшлося вертатись знов, бо дуже прийдеться тобі нагинати голову, щоб не стукнутись лобом об одвірок. Іди.

Кучерявий. Не турбуйся, не вернуся! (Виходить.)

Мокрина стоїть якусь мить очманіла, потім біжить до дверей, зупиняється, падає на лаву, плаче, похиливши голову на руки.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Кабінет голови правління торговельно-виробничого комбінату. Праворуч — великий стіл голови з кріслом і чепурним прибором. Ліворуч, ближче до авансцени,— невеликий стіл секретаря. Посередині широкі двері, що крізь них видно канцелярію і столи службовців, зокрема стіл друкарки. Обстановка кабінету, виявляє претензію на оздобленість і солідність.

Звертає увагу кілька досить великих надписів, прибитих скрізь: над столом голови — "Голова", далі — "Секретар", далі над високою плювальницею біля дверей — "Плювальниця",' над телефоном — "Телефон, 28—14", над стінним круглим годинником — "Шануйте свій та чужий час" і нарешті над невеликим ключиком на стіні — "Ключ від 00".

Ранок. Прищепа — секретар — пильно працює за своїм столом. На

(Продовження на наступній сторінці)