«Ярослав Мудрий» Іван Кочерга — страница 8

Читати онлайн драматичну поему Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»

A

    З гордо піднесеною головою іде на поміст і сідає на трон. Інгігерда, Анна, Єлизавета та 12-літній хлопчик Володимир ідуть за ним і займають свої місця. Бояри й дружинники стають навкруги помосту. Народ заповнює луг.

    V

    Під звуки музики починається похід Гаральда. З лівого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невільники, що несуть дари, і нарешті сам Гаральд в пишній туніці та позолоченій кольчузі і в увінчаному короною шоломі. За ним кілька джур і зброєносців, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягів Свічкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж ніяк не пасує до варязького його озброєння і одягу. Гаральд з гордо піднесеною головою швидко підходить до помосту і, схилившись на одне коліно, зараз же встає.

    Г а р а л ь д
    Дозволь тебе вітати, господине,
    Великий конунг Руської землі,
    Гаральдові, що клятву ствердив нині
    І, подолавши перешкоди злі,
    Вернувся не мандрівником бездомним,
    А конунгом Норвегії законним
    І власником земель і кораблів.
    Я р о с л а в
    І я вітаю радо і ласкаво
    Гаральда, переможця-короля,
    Давно для нас твоя крилата слава
    Вперед летіла швидше корабля.
    Будь гостем в нас, бажаним, дорогим.
    Г а р а л ь д
    Дозволь мені сплатити ці борги
    Моєї дяки і моєї шани,
    Піднести в дар здобутки океану
    Та тих його розкішних берегів,
    Де я пройшов, поклавши меч на керму,
    Від самого Босфору до Палермо.
    Він дає знак, і кілька невільників підносять і складають біля ніг князя й княгині золоті й срібні чаші, сувої шовку, плоди і т. ін.
    Я р о с л а в
    Твої дари, Гаральде, я приймаю,
    Але в житті ясніше всіх скарбів
    Людини честь і мужа вірність сяє,-
    Чи з чистим серцем ти до нас приплив?
    Г а р а л ь д
    Великий конунг!
    Я р о с л а в
    Ні, не треба слів.
    Тобі я вірю. Вибач це питання,
    Воно в душі з'явилось мимохіть,
    Коли пізнав я щойно, в мить останню
    Велике зло, яке хотів вчинить
    Мені один колись найближчий муж...
    Кому ж тоді довірити? Кому ж?
    Які алмази, перли чи смарагди
    Дорожчі нам від вірності і правди,
    Які я прагнув ствердити в житті!
    Га р а л ь д
    Прославлений за це навіки ти,
    Що мудрий суд і громадянське право
    Ти записав у книзі Ярослава
    І "Руську правду" людям дарував,
    Щоб мир і труд в народі панував.
    Вигуки
    Нехай живе премудрий Ярослав!
    Я р о с л а в
    Так, мир і труд. Привіт тобі, Гаральде!
    Мій розум ти відчув і зрозумів,-
    Щоб наш народ міцнів в труді і правді,
    Не можу я прощати ворогів.
    І кожен, хто порушить справу миру,
    На правду хто на руську посягне,-
    Того вразить безжалісна сокира,
    Во мир і труд — це благо основне.
    Тебе ж, Гаральде, щиро я вітаю,
    Як родича і мирного посла.
    Тому, хто руську правду поважає,
    Завжди у нас і шана, і хвала.
    Г а р а л ь д
    Великий конунг, честь тобі і слава.
    Норвегія шанує Ярослава.
    Музика. Похід триває.
    С и л ь в е с т р
    Свят, свят господь! Та це ж наш Свічкогас!
    Коли ж це він в варяга обернувся?
    Що за мана! Ану-бо, йди до нас!
    (Підзиває пальцем).
    Свічкогас підходить.
    С и л ь в е с т р
    Чи ти здурів? У що це ти узувся?
    Де ти блукав, де свині пас?
    С в і ч к о г а с
    Ба ні!
    Не свині пас, а бився на війні,
    Для нас, варягів, море по коліно,
    У нас, варягів, вдача соколина,
    Хапай де хочеш золота, вина
    І чаш лічить не треба — пий до дна.
    С и л ь в е с т р
    (обурений).
    Тьху, щоб тебе! Та звідки ж ти варяг?
    С в і ч к о г а с
    (співає).
    Коли монах поплавав по морях,
    То стане він варяг, а не монах!

    Одна з невільниць, дуже гарна, напівроздягнена, але в золотих оздобах дівчина-італійка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить від холоду.

    Є л и з а в е т а
    (підводиться).
    Чи бачиш, тату, дівчину прекрасну,
    Що помаранчі держить золоті?
    Вона півгола, сирота нещасна,
    І на морозі, бідная, тремтить...
    Це, певно, італійка... йди сюди!
    Дівчина боязко підходить.
    Є л и з а в е т а
    Зогрійся, бідна... годі, не тремти.
    Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 і укриває ним дівчину, тоді сідає.
    1 Корзно — хутряний одяг, схожий на плащ.
    Д і в ч и н а
    О грація, о грація, реджина! 2
    (Цілує її сукню і руки).
    2 Реджина (італ.) — королева.
    Г а р а л ь д
    (вражений, про себе).
    О дівчина, ясніша, ніж кришталь!
    Невже мені судив таку дружину
    Великий бог чудесного хреста!
    (Голосно).
    Вона твоя, ласкава королівно,
    І сам твоїм я радий стать рабом,
    Бо і мене теплом живим і дивним
    Зогріла ти, як цю своїм крилом.
    Але пробач! Ніде в цілому світі
    Я не знайшов ніде таких дарів,
    Які б могли як слід тобі личити,
    Тобі, моїй недосяжній зорі.
    Щоправда, є одна у мене шана,
    Я пам'ятав священний заповіт
    Зірвать тобі з могили Іоанна
    Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт...
    Але пізнай, моя Єлизавето,
    Хай не сумує серце золоте:
    Немає квітів на труні поета,
    Один лиш терен дикий там росте.
    Є л и з а в е т а
    Така судьба усіх співців чудових —
    Їх тернами увінчує життя...
    Га р а л ь д
    Зате не в'яне цей вінок терновий,
    Для тебе я зірвав оце гілля
    І в золото оправив та рубіни.
    (Бере в джури і подає з поклоном Єлизаветі оправлений в золото вінок).
    А на могилі насадив шипшину,
    Щоб колючки із рожами сплелись.
    Є л и з а в е т а
    (підводиться зворушена).
    Хай бог тебе нагородить колись
    За вчинок цей, гідніший всеї слави,
    Що ти зажив в ці роки по світах!
    Якби ти всі завоював держави,
    Пройшов весь світ, всі межі і застави,
    Ти б не знайшов до мого серця шлях.
    А вшанувати так співця могилу
    Міг тільки той, хто сам складав пісні,
    І цим тепер дорожчий ти мені.
    Бо я ціню святу натхнення силу,
    І зараз вірю, що насправді скальд 1,
    А не звитяжець тільки мій Гаральд.
    1 Скальд — скандінавський поет і співак, який складає пісні про битви і походи вікінгів, конунгів та їхні перемоги.
    Г а р а л ь д
    (бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, співає).
    Славу тобі, тобі, моя кохана,
    Я проспівав у всіх краях землі,
    Скрізь, де пройшли по хвилях океану
    В піні сріблястій мої кораблі,
    Йшли ми крізь скелі в верниводах бурних,
    Тільки до тебе неслися думки,
    Потім спинилися в водах лазурних,
    Де, як сапфіри, горять острівки.
    Тільки і там, і там не знав покою.
    Скрізь я шукав чудесний образ твій.
    В хвилях морських, в мереживі прибою,
    В струнах шукав на арфі золотій.
    І ось тепер крізь бурі і замети
    Приніс тобі душі незгаслий спів:
    Тебе люблю, моя Єлизавето,
    Тобі весь пал невимовлених слів!
    .Я р о с л а в
    (підводиться),
    Хвала тобі, всесвітній переможцю,
    На струнах ти ще краще, ніж в бою.
    Здобув собі звитягу найдорожчу,
    Дівоче серце, горлицю твою.
    Отож, коли вона тебе вітає,
    То в згоді я також не відмовляю.
    Привіт тобі! Судьбу свою прослав!
    В и г у к и
    Нехай живе премудрий Ярослав!
    Музика.
    З а в і с а.

     

    ДІЯ ЧЕТВЕРТА

    "К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"

    1032 р.

    Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкіс, з лівого боку авансцени і в глибину саду йде відкрита галерея — переходи. На передньому плані праворуч мармуровий басейн з фонтаном і мармуровою ж лавкою поряд.

    Травневий вечір, що скоро переходить в ніч.

    І

    В садку і за аркадами галереї рух— сьогодні весілля Гаральда і Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробігають дівчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свічкогас. Він у розкішному західному вбранні дружинника-варяга, з чималою флягою на поясі.

    Д і в ч и н а
    (пручається).
    Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час
    Чіплятися без сорому й користі!
    Хіба не знаєш, що весілля в нас
    І треба в церкву виряджать невісту!
    А ще монах!
    С в і ч к о г а с
    І зовсім не монах
    І можу це сугубо доказати.
    Недурно ж я поїздив по світах
    І знаю, як сотворені дівчата.
    У нас, варягів, скрізь один звичай:
    На морі — напинай вітрила,
    На суші — вихиляй барила
    І скрізь дівчат гарненьких приручай!
    (Знову обіймає дівчину).
    Д і в ч и н а
    Пусти, скажений. Я ж кажу — не час!
    Он люди ходять.
    С и л ь в е с т р
    (входить і бачить цю сцену).
    Знову Свічкогас!
    Ти що тут робиш, демоне лукавий?
    Дівчина тікає.
    Вже до дівчат присікався, як пес!
    Сосуд пекельний! Окаянний бєс!
    Та я тебе, єретика, прояву,
    Негайно в яму кину по уставу
    Усіх семи соборів пресвятих!
    С в і ч к о г а с
    (гороїжиться).
    А ти би, отче, все ж таки притих,
    Дивись, ворон поснулих розшугаєш,
    Мене ж уставом тим не залякаєш,
    У нас, варягів, лиш один устав —
    Бери, що треба, та держи, як взяв.
    Отак-то, отче!
    Сідає на лаву і починає спокійнісінько смоктати з фляги.
    С и л ь в е с т р
    (обурений).
    Ах ти, єретик!
    Іуда, Арій 1, Святополк 2, Ахав! 3
    Та як у тебе повернувсь язик
    Таку хулу на церкву возглашати!
    "У нас, варягів!" Ах ти, свинопас!

    (Продовження на наступній сторінці)