«Ярослав Мудрий» Іван Кочерга

Читати онлайн драматичну поему Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»

A- A+ A A1 A2 A3

З гордо піднесеною головою іде на поміст і сідає на трон. Інгігерда, Анна, Єлизавета та 12-літній хлопчик Володимир ідуть за ним і займають свої місця. Бояри й дружинники стають навкруги помосту. Народ заповнює луг.

V

Під звуки музики починається похід Гаральда. З лівого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невільники, що несуть дари, і нарешті сам Гаральд в пишній туніці та позолоченій кольчузі і в увінчаному короною шоломі. За ним кілька джур і зброєносців, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягів Свічкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж ніяк не пасує до варязького його озброєння і одягу. Гаральд з гордо піднесеною головою швидко підходить до помосту і, схилившись на одне коліно, зараз же встає.

Г а р а л ь д
Дозволь тебе вітати, господине,
Великий конунг Руської землі,
Гаральдові, що клятву ствердив нині
І, подолавши перешкоди злі,
Вернувся не мандрівником бездомним,
А конунгом Норвегії законним
І власником земель і кораблів.
Я р о с л а в
І я вітаю радо і ласкаво
Гаральда, переможця-короля,
Давно для нас твоя крилата слава
Вперед летіла швидше корабля.
Будь гостем в нас, бажаним, дорогим.
Г а р а л ь д
Дозволь мені сплатити ці борги
Моєї дяки і моєї шани,
Піднести в дар здобутки океану
Та тих його розкішних берегів,
Де я пройшов, поклавши меч на керму,
Від самого Босфору до Палермо.
Він дає знак, і кілька невільників підносять і складають біля ніг князя й княгині золоті й срібні чаші, сувої шовку, плоди і т. ін.
Я р о с л а в
Твої дари, Гаральде, я приймаю,
Але в житті ясніше всіх скарбів
Людини честь і мужа вірність сяє,-
Чи з чистим серцем ти до нас приплив?
Г а р а л ь д
Великий конунг!
Я р о с л а в
Ні, не треба слів.
Тобі я вірю. Вибач це питання,
Воно в душі з'явилось мимохіть,
Коли пізнав я щойно, в мить останню
Велике зло, яке хотів вчинить
Мені один колись найближчий муж...
Кому ж тоді довірити? Кому ж?
Які алмази, перли чи смарагди
Дорожчі нам від вірності і правди,
Які я прагнув ствердити в житті!
Га р а л ь д
Прославлений за це навіки ти,
Що мудрий суд і громадянське право
Ти записав у книзі Ярослава
І "Руську правду" людям дарував,
Щоб мир і труд в народі панував.
Вигуки
Нехай живе премудрий Ярослав!
Я р о с л а в
Так, мир і труд. Привіт тобі, Гаральде!
Мій розум ти відчув і зрозумів,-
Щоб наш народ міцнів в труді і правді,
Не можу я прощати ворогів.
І кожен, хто порушить справу миру,
На правду хто на руську посягне,-
Того вразить безжалісна сокира,
Во мир і труд — це благо основне.
Тебе ж, Гаральде, щиро я вітаю,
Як родича і мирного посла.
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас і шана, і хвала.
Г а р а л ь д
Великий конунг, честь тобі і слава.
Норвегія шанує Ярослава.
Музика. Похід триває.
С и л ь в е с т р
Свят, свят господь! Та це ж наш Свічкогас!
Коли ж це він в варяга обернувся?
Що за мана! Ану-бо, йди до нас!
(Підзиває пальцем).
Свічкогас підходить.
С и л ь в е с т р
Чи ти здурів? У що це ти узувся?
Де ти блукав, де свині пас?
С в і ч к о г а с
Ба ні!
Не свині пас, а бився на війні,
Для нас, варягів, море по коліно,
У нас, варягів, вдача соколина,
Хапай де хочеш золота, вина
І чаш лічить не треба — пий до дна.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Тьху, щоб тебе! Та звідки ж ти варяг?
С в і ч к о г а с
(співає).
Коли монах поплавав по морях,
То стане він варяг, а не монах!

Одна з невільниць, дуже гарна, напівроздягнена, але в золотих оздобах дівчина-італійка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить від холоду.

Є л и з а в е т а
(підводиться).
Чи бачиш, тату, дівчину прекрасну,
Що помаранчі держить золоті?
Вона півгола, сирота нещасна,
І на морозі, бідная, тремтить...
Це, певно, італійка... йди сюди!
Дівчина боязко підходить.
Є л и з а в е т а
Зогрійся, бідна... годі, не тремти.
Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 і укриває ним дівчину, тоді сідає.
1 Корзно — хутряний одяг, схожий на плащ.
Д і в ч и н а
О грація, о грація, реджина! 2
(Цілує її сукню і руки).
2 Реджина (італ.) — королева.
Г а р а л ь д
(вражений, про себе).
О дівчина, ясніша, ніж кришталь!
Невже мені судив таку дружину
Великий бог чудесного хреста!
(Голосно).
Вона твоя, ласкава королівно,
І сам твоїм я радий стать рабом,
Бо і мене теплом живим і дивним
Зогріла ти, як цю своїм крилом.
Але пробач! Ніде в цілому світі
Я не знайшов ніде таких дарів,
Які б могли як слід тобі личити,
Тобі, моїй недосяжній зорі.
Щоправда, є одна у мене шана,
Я пам'ятав священний заповіт
Зірвать тобі з могили Іоанна
Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт...
Але пізнай, моя Єлизавето,
Хай не сумує серце золоте:
Немає квітів на труні поета,
Один лиш терен дикий там росте.
Є л и з а в е т а
Така судьба усіх співців чудових —
Їх тернами увінчує життя...
Га р а л ь д
Зате не в'яне цей вінок терновий,
Для тебе я зірвав оце гілля
І в золото оправив та рубіни.
(Бере в джури і подає з поклоном Єлизаветі оправлений в золото вінок).
А на могилі насадив шипшину,
Щоб колючки із рожами сплелись.
Є л и з а в е т а
(підводиться зворушена).
Хай бог тебе нагородить колись
За вчинок цей, гідніший всеї слави,
Що ти зажив в ці роки по світах!
Якби ти всі завоював держави,
Пройшов весь світ, всі межі і застави,
Ти б не знайшов до мого серця шлях.
А вшанувати так співця могилу
Міг тільки той, хто сам складав пісні,
І цим тепер дорожчий ти мені.
Бо я ціню святу натхнення силу,
І зараз вірю, що насправді скальд 1,
А не звитяжець тільки мій Гаральд.
1 Скальд — скандінавський поет і співак, який складає пісні про битви і походи вікінгів, конунгів та їхні перемоги.
Г а р а л ь д
(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, співає).
Славу тобі, тобі, моя кохана,
Я проспівав у всіх краях землі,
Скрізь, де пройшли по хвилях океану
В піні сріблястій мої кораблі,
Йшли ми крізь скелі в верниводах бурних,
Тільки до тебе неслися думки,
Потім спинилися в водах лазурних,
Де, як сапфіри, горять острівки.
Тільки і там, і там не знав покою.
Скрізь я шукав чудесний образ твій.
В хвилях морських, в мереживі прибою,
В струнах шукав на арфі золотій.
І ось тепер крізь бурі і замети
Приніс тобі душі незгаслий спів:
Тебе люблю, моя Єлизавето,
Тобі весь пал невимовлених слів!
.Я р о с л а в
(підводиться),
Хвала тобі, всесвітній переможцю,
На струнах ти ще краще, ніж в бою.
Здобув собі звитягу найдорожчу,
Дівоче серце, горлицю твою.
Отож, коли вона тебе вітає,
То в згоді я також не відмовляю.
Привіт тобі! Судьбу свою прослав!
В и г у к и
Нехай живе премудрий Ярослав!
Музика.
З а в і с а.

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"

1032 р.

Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкіс, з лівого боку авансцени і в глибину саду йде відкрита галерея — переходи. На передньому плані праворуч мармуровий басейн з фонтаном і мармуровою ж лавкою поряд.

Травневий вечір, що скоро переходить в ніч.

І

В садку і за аркадами галереї рух— сьогодні весілля Гаральда і Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробігають дівчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свічкогас. Він у розкішному західному вбранні дружинника-варяга, з чималою флягою на поясі.

Д і в ч и н а
(пручається).
Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час
Чіплятися без сорому й користі!
Хіба не знаєш, що весілля в нас
І треба в церкву виряджать невісту!
А ще монах!
С в і ч к о г а с
І зовсім не монах
І можу це сугубо доказати.
Недурно ж я поїздив по світах
І знаю, як сотворені дівчата.
У нас, варягів, скрізь один звичай:
На морі — напинай вітрила,
На суші — вихиляй барила
І скрізь дівчат гарненьких приручай!
(Знову обіймає дівчину).
Д і в ч и н а
Пусти, скажений. Я ж кажу — не час!
Он люди ходять.
С и л ь в е с т р
(входить і бачить цю сцену).
Знову Свічкогас!
Ти що тут робиш, демоне лукавий?
Дівчина тікає.
Вже до дівчат присікався, як пес!
Сосуд пекельний! Окаянний бєс!
Та я тебе, єретика, прояву,
Негайно в яму кину по уставу
Усіх семи соборів пресвятих!
С в і ч к о г а с
(гороїжиться).
А ти би, отче, все ж таки притих,
Дивись, ворон поснулих розшугаєш,
Мене ж уставом тим не залякаєш,
У нас, варягів, лиш один устав —
Бери, що треба, та держи, як взяв.
Отак-то, отче!
Сідає на лаву і починає спокійнісінько смоктати з фляги.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Ах ти, єретик!
Іуда, Арій 1, Святополк 2, Ахав! 3
Та як у тебе повернувсь язик
Таку хулу на церкву возглашати!
"У нас, варягів!" Ах ти, свинопас!

(Продовження на наступній сторінці)