«Ясні зорі» Борис Грінченко

Читати онлайн драму Бориса Грінченка «Ясні зорі»

A- A+ A A1 A2 A3

 

Драма на п'ять дій

 

Моїй дорогій Марусі

 

ЛЮДИ
Алі-Баша — багатий пан турецький.
Аміна — улюблена його жінка, молода.
Фатима — служебка в Аміни, літня.
Дмитро — невільник з України, молодий козак.
Олена — Дмитрова жінка.
Панас — старий невільник з України.
Xаліль — ага біля баші, його родич.
Доглядач над невільниками.
Невільники.
Слуги.

Діється в турецькому місті Азові року 167...

ПЕРША ДІЯ
Великий панський сад. Посередині водограй, коло його квітник, змережаний стежками. Ззаду, крізь дерева й понад деревами, видко палац турецький.
ВИХІД І
Невільники-вкраїнці, чоловіка з десять, старших і молодших. Чорна, драна, полатана одежа, хто босий, а хто в постолах. Потомлені бліді обличчя, неголені бороди. В руках лопати. Серед гурту висока постать — сивий, кремезний дід Панас.
Вони робили тут у саду: але доглядач кудись пішов, то тепер, самі собі зоставшися, почали співати, свою неволю згадуючи.
Невільники
(співають)
В Цареграді на риночку
Ой п'є Байда мед-горілочку.
Прийшов до нього цар турецький:
"Здоров, здоров, Байдо молодецький!
Покинь, Байдо, байдувати,
Бери мою дочку та йди царювати!"
— Твоя дочка поганая,
Гей, а твоя віра, віра проклятая! —
Ой як крикне цар турецький
Та на свої слуги, слуги молодецькі:
"Візьміть Байду, із'яжіте
Та й за ребро гаком, гаком зачепіте!"
Взяли Байду...1
ВИХІД ІI
Доглядач
(гукає спершу здалека, а потім увіходить).
А, ви ізнов пісні!.. От я вам дам!..
Я вас навчу цим канчуком, трекляті!
(Увіходить, за ним слуга веде невільника Дмитра.)
Ідіть сюди ви всі!.. До Панаса. А ти не йди,
Зостанься тут!.. Тобі, старий собако,
Ще пса привів,— новенького купив
Сьогодні я... Дак ти йому що треба
Робити тут,— усе і покажи.
Панас
Лопата ж де? Тут зайвої нема.
Доглядач
Лопата — ось!
(Слуга дає Дмитрові лопату.)
Ну, чуєш ти, роби,
Та не лінуйсь, гляди, бо буде лихо!
А ви сюди за мною йдіть усі!
Виходить, за ним слуга й невільники всі, опріче Панаса й Дмитpa.
ВИХІД ІII
Панас
Ну вже й народ! Нема йому того,
Щоб як сказать по-людському до тебе,-
Ні, він "старий собако" зараз каже!
Не вилає тебе, то й не дихне! Людці!..
А ти, козаче, звідки взявся?
Дмитро
З базару взявсь.
Панас
А звідки на базар?
Дмитро
З турецької тюрми.
Панас
А в тій тюрязі?
Дмитро
Та й у тюрму з базару привели.
Хіба ще де взялась би товарина?
Ми ж тут товар: ми — коні, чи воли!
Панас
Ох, правда це!.. Впеклась мені неволя!..
А я її вже вдруге зазнаю!..
Я вперше втік,— тепер же утікати,
Постарівшись, не здужаю ніяк...
Скажи, а ти давно, козаче, з дому?
Дмитро
Вже рік минув.
Панас
Що ж діялося там
У нас тоді? Чи й досі на Вкраїні
Той Іванець,2 гидка підлиза та,
Чи він іще і досі гетьманує?
Дмитро
Не стерпівши, давно вже розірвав
Його народ за зрадництво погане.
Панас
Туди к чортам! Добувсь таки свого!..
Хто ж гетьманом тепера? Дорошенко?3
Дмитро
На лихо все ще двоє гетьманів:
По наш бік, тут — ще Дорошенко й досі,
По той бік, там — Демко.
Панас
Який Демко? Дмитро
Не знаєте? Та — Многогрішний.4
Панас
Он хто!
Дмитро
Колотиться увесь безщасний край:
Нема ладу, бо голови немає...
І голова б Петро, та ба!..
Доглядачів голос
(іздалека)
Гей ви!..
Нероби ви, собаки, джаври кляті!
Вже й кинули робити? Я вам дам!..
Панас
Берись, а то ще прибіжить і бити!
Роблять удвох
Уже пішов. Ти тихше гомони.
Воно й робить, і розмовляти можна.
Та як же звуть тебе?
Дмитро
Дмитром. А вас?
Панас
Як був малий — Панасом мати звала,
Січовики ж товариші мене
Ще й Вершглягом прозвали, бо у мене
Такий кулак ще замолоду був,
Що як піду я навкулачки биться,
Та вдарю раз, то тут тобі і смерть.
А ти здобувсь там прізвища якого?
Дмитро
Та Квіткою прозвали козаки.
Панас
Туди к чортам!.. Козак, а зветься Квітка!.
За віщо ж це тобі таке мення?
Хіба за те, що вдався уродливий?..
А як же ти в неволю вскочив? га?
Дмитро
Та як дурний!.. На мене серед степу
Наскочила хижацька татарва...
Додому я вертавсь!.. У мене дома
Дружина й син манюсінький... Чогось
Мені тоді додому заманулось...
Поїхав сам із Січі, їхав так
Безпечно все, і не було і в гадці,
Що лихо жде... Кругом широкий степ,
Співочії пташки, високе небо
Блакитнеє та сонце золоте...
Ту бачивши красу, про все забувся
І думав я про Грецію, про Рим...
Панас
Про що?
Дмитро
Про Рим, про Грецію,— держави
Були такі... І думав я собі:
Як гарно їх описують поети,
Що добре там, що там краса яка!..
А в нас хіба чи не краса, не пишна —
В степах, гаях, на небі й на землі?
Чому ж ніхто і нашої не спише?
Якби списав,— ще ліпше це було б,
Ніж у того Вергілія, чи в кого...
Та тільки що нема кому списать…
Панас
Мабуть, учивсь ти по великих школах?
Дмитро
Еге, я вчивсь у Києві... Ото ж
І їхав так, про ворогів забувши,
Аж гульк — ураз набігла татарва!
Я до пуття не встиг і боронитись:
Передньому із однії зробив
Дві голові, а далі вже й несила:
Як облягло дряпіжне вороння,
То й не рухнеш рукою... Збили зараз
Мене з коня, зв'язали й потягли...
Вночі втекти хотів,— не пощастило.
Панас
Ну, вже й козак! Замисливсь про пташки
І вскочив сам у пута!.. От роззява!..
Ну, далі що? Розказуй по ряду!
Дмитро
Дак потягли мене у кляту Кафу,
Ненаситну ту прірву, що жере
Невільників безщасних тисячами,
І мов вола якого продали.
Отам було мені погано дуже:
Вночі сиди у тій гнилій тюрмі,
А вдень роби їм на важкій роботі.
Цвілий сухарь, нечистая вода —
Ото і ввесь невільницький пожиток,-
На закуску — турецькі нагаї.
Панас
Тут краще нам: годують трохи ліпше,
Робота вся в саду, то й волі більш.
А ти давно вже козакуєш, хлопче?
Дмитро
Ні, в Січі раз недовго я побув,
Тоді вернувсь та одружився дома,
А далі знов до Січі потягло,-
Воно бо Січ така принадна з дому!..
А як побув,— домівка у думках...
В один похід пішов та ще у другий,
А там уже й скортіло до своїх.
и з їми ще коли побачусь я —
З Оленою-голубкою та з сином?
Ой, Боже мій!..
Панас
А козакові так
Журитися не личить! Ще й до того
За бабою!.. Я вік увесь прожив.
А не женивсь і за бабами зроду
Я не журивсь,— це не козацька річ.
Дмитро
Того ж ви так і кажете: ніколи
Не знали ви — що в світі та краса,
Не відали — що в світі є кохання.
А я це знав!.. Я мав!.. І тяжко те
Утратити, що мав!.. Моя Олена —
Це не така, як іншії жінки:
Мов січовик,сміла, і розумна,
Письменна ще, бо батько піп навчив
Її письма, як дома ще жила...
ВИХІД ІV
Алі-Баша з Аміною йдуть дуже тихо, за їми трохи позаду, служебка Фатима.
Баша
Як гарно тут!.. Тобі, мій райський квіте,
Я се зробив. Ти, гуріє моя,
У захистку сама схотіла жити —
І маєш сей палац і пишний сад.
Чи ж догодив тобі я цим хоч трохи?
Аміна
Так, догодив.,. Спасибі.., гарно тут...
Баша
То радий я, душі моєї світе,
Що догодив. Я сам іду сюди
Як у Едем, щоб раювать з тобою,
О квіточко найкраща у саду Аллаховім!
Ти — пахощі солодкі Всіх дум моїх...
Найбільша втіха се —
Схилитися до пишних уст рожевих,..
Проходять усі троє.
ВИХІД V
Дмитро
Хто це пішов?
Панас
А це наш пан, баша Із жінкою...
Це, кажуть, найлюбіша,
Така, що він їй стежку проміта...
Дак у гурті із іншими жінками
Не хоче жить, то він їй цей палац
Побудував... А ті — по той бік саду...
Подейкують, немов би ця з Волині,
Та за оці розкоші продалась,
Потурчилась, стоптала хрест під ноги...
Ненавидна!..
ВИХІД VI
Доглядач
(увіходить)
Агов, ідіте, джаври,
Сюди мерщій! Підняти поможіть!
Усі виходять.
ВИХІД VII
Аміна з Фатимою вертаються.
Аміна
От саме як чіпляється до мене,-
Такий гидкий мені тоді стає!
(Сідає на ослінчику, біля стежки.)
Фатима
А ти ж колись його таки любила.
Аміна
Любила? Ні! Здавалось тільки так...
То був туман... А справді, то нікого
Ніколи я ще не кохала... ні!..
Так як могло це статися в нудному,
В огидному гаремі, в цій тюрмі?
Як з іншими жила укупі,— сварки
Та заздрощі та брехні повсякчас –
Аж гидко все те згадувати!.. Правда,
Тепер уже впокійно, та за те
І нудно так: вставати та лягати,
Дивитися на мертві мури, сад...
Щодня одно, щодня без переміни,
Аж сон бере!..
Фатима
Чого ж тобі іще?
В розкошах ти втопаєш: що схотіла,-
Все зараз є, велике і мале.
Аміна
І все мені докучило без міри!

(Продовження на наступній сторінці)