«Сорока» Борис Грінченко

Читати онлайн байку Бориса Грінченка «Сорока»

A- A+ A A1 A2 A3
Покинувши ліси свої, Сорока в город полетіла. Там по садках тинялася без діла, Довгенько по гаях не бачено її... Всі думали: пропала Білобока,- Аж ось — сусіль!1[1] — вернулася Сорока! Вернулася і зараз крик такий Вона зняла, що ліс озвавсь луною: "Сюди! сюди! злітайтеся мерщій! Послухайте! до вас я з новиною!" От стрепенувся ліс, летять пташки, Летять великі птиці, Орли, і Соколи, Зозулі і Шпаки, Тихенькі Солов’ї і гомінкі Синиці. Злетілися, посіли на гіллі — А що то скаже їм та городянська штука? "Послухайте мене, великі і малі!- Озвалася вона,— є в мене вам наука. Ну, де ви живете? що знаєте, дурні? Самі все лісові пісні Співаєте, як і співали! Покиньте їх! не ті часи настали: Тепер путящий спів Не тут, серед гаїв,- Ні, тут дурні патяки,- А в городі — отам співаки!.. Отам пісні... Навчилась їх і я... Вже годі слухать Солов’я, Послухайте мене, співання ж бо яке!.. Скреке!.. скреке!.. скреке!.." Вона ще довго скрекотіла, А далі Шпак на те загомонів: "Та ну бо вже! Не буде діла! Ми це од тебе чули спів, А іншого, як ти не вміла, То й город не навчив. Була ти й будеш скрехотуха,- Чого ж ти нам дратуєш уха Та бешкет робиш на весь гай? Хай кожен так собі співає, Як хто зуміє і здолає,- Усяким співам волю дай, То й буде в нас співучий край!.. 1[1] Сусіль (діалектне) — раптом, несподівано.