Сходу — Єгипет, Ассирія, Фінікія, Гірканія, Арія, Арахо-зія, Бактрія, Согдіана давно вже стали всього лише провінціями, сатрапіями у величезній імперії персів, яка мала наймогутнішу на ті часи армію. Ядро її складала царська гвардія та загони грецьких найманців. Правителі провінцій — сатрапи, коли оголошувалась війна, приводили в армію перського царя своє ополчення, і тому в ній пліч-о-пліч билися єгиптяни, вавилоняни, сирійці, індійці, фінікійці, араби, бактрійці та представники багатьох інших народів і народностей, не рахуючи племен. Але Александра це не лякало, він знав, що Перська імперія і армія були єдині і могутні лише зовні. Насправді ж десятки народів, яких тримали під своїм мечем перські царі, тільки й мріяли про волю, щоб скинути з себе ненависне іго. До того ж велика армія персів була погано навчена і не мала єдності. Перські царевичі боролися між собою за владу, в імперії одне за одним спалахували повстання, перевороти, громадянські війни. До всього ж владика цієї імперії Дарій III був бездарним полководцем і взагалі — нерішучою і безвольною людиною. Ось чому Александр, метнувши спис на землі Малої Азії, де починалися володіння Перської імперії, був твердо переконаний у своїй перемозі. Як час покаже, так воно невдовзі й станеться.
... А він мені не дав навіть Македонії
Це було неймовірно. Коли, б їй хто сказав раніше —не повірила б. Вона, Олімпіада, цариця македонська, не стала правителькою Македонії. Намісником Македонії син призначив Антіпатра — її найзатятішого ворога. Александр вважав його першокласним дипломатом, видатним полководцем, своїм вірним і надійним помічником. Анті-патру цар і доручив представляти його імперію в Греції і на Балканах. Він також мусив будь-що погасити державний борг. Александр йшов у похід майже без грошей, залишивши на батьківщині великий борг, близько восьмисот талантів, які він позичив на підготовку війська до походу. І борг той мусив повернути Антіпатр. Як і своєчасно надсилати Александрові підкріплення. Ясно.було, що коли цар вирушив у похід без грошей, то сподівався лише на швидку перемогу, на захоплення багатих перських міст, де й мав знайти кошти. А ще Антіпатр мав стежити за греками, щоб ті виконували умови Корінфського союзу. Для цього цар зоставив Антіпатру майже половину свого війська, щоб мав чим на випадок повстання оперувати. Але найбільше, що тривожило намісника,— це неприязнь до нього матері-цариці. Олімпіада чекала, що управління Македонією син доручить тільки їй. Тож, коли вона дізналася, що син віддав Македонію Антіпатру, з нею ледь не трапився припадок. Бризкаючи слиною, вона кричала невідомо кому; " — Я царем його зробила, а він не дав мені — рідній матері своїй! — навіть якоїсь там Македонії!
У неї був свій двір, і вона у всьому хотіла бути незалежною від Антіпатра, як держава в державі. А тому почала вести себе визивно, раз по раз втручаючись1,у справи управління і в ту політику, яку проводив Антіпатр щодо Греції. Діяла всупереч йому, на зло йому, всіляко підкреслюючи, що цариця тут вона, а він — всього лише полководець її сина, тож мусить слухати тільки її. Антіпатр же чинив тільки по-своєму, теж всіляко підкреслюючи, що правитель держави він. Був стриманим, але впертим і так же ненавидів її, як вона його.
Ворожнеча між ними росла й росла.
Обоє безперервно слали скарги Александру, Антіпатр про те, що Олімпіада зарозуміла і свавільна, всюди втручається у його справи, Олімпіада, в свою чергу, про те, що повага, яку йому виявляють як наміснику, закрутила Антіпатру голову і він забув, хто він, я хто вона, Олімпіада.
Із свого переможного походу на Схід син слав матері безліч дарунків, писав ніжні й шанобливі листи, у яких величав її матір'ю-царицею, але... Але забороняв втручатися як у державні справи, так і в розпорядження Антіпатра по війську.
Олімпіада шматувала синові листи, впадала в шаленство, і слуги злякано од неї ховалися, бо кожний хотів ще пожити. Цариця рвала на собі одяг і волосся, кляла сина і богів, що відвернулися од неї. А трохи охоловши, слала синові нові докори, та син, судячи з усього, спокійно терпів її невдоволення і злість. Щоправда, якось була трохи зраділа й у неї з'явилася крихітна надія, що син нарешті схаменувся і стане (чи вже став?) на її бік. А сталося це в той час, коли до неї дійшла чутка, що якось Александр, прочитавши чергову скаргу намісника на неї, царицю Олімпіаду, сказав: "Антіпатр не розуміє, що одна материнська сльоза зітре тисячі таких листів".
Олімпіада збадьорилася, слала синові все нові й нові скарги на Антіпатра — і сліз у них було!.. Та син всупереч своїм словам більше не звертав уваги на ті сльози і не підтримував її в боротьбі з Антіпатром. Син добре знав свою свавільну матір, тому дозволив собі давати їй поради: не втручайся у справи Антіпатра, 'бо справи його — державні. А війна між його намісником і матір'ю дріб'язкова, недостойна, щоб він, повелитель світу, нею займався. Ще й радив матері заспокоїтись, жити своїм власним життям і не втручатися у справи держави, а намісник зі свого боку не буде втручатися у її справи.
Та цариця вперто гнула своє. Так тривало з року в рік. Зрештою мати так набридла Александру своїми постійними скаргами, що він, стративши терпець, надіслав їй сердитого листа, у якому рішуче заборонив матері втручатися — під будь-яким приводом — у державні справи, які здійснював Антіпатр.
Ображена Олімпіада, щоб не бути поруч з Антіпатром, забрала свій двір і року 331-го, залишивши ненависну їй Македонію, переїхала в Епір. Це був відкритий виклик сину: схаменися, що ти робиш?! Навіть рідна мати, яку він відмовився захистити, змушена залишити Македонію. Хай усі знають, як цар Александр шанує рідну матір, хай!.. Десь глибоко в душі Олімпіада була певна, що син схаменеться. І попросить матір негайно повертатися в Пеллу і більше його не ганьбити, бо ж ясно, що від хороших синів матері не тікають. Для виду вона трохи повіднікується, а тоді повернеться і стане повноправною і єдиною господаркою Македонії, а клятий Антіпатр буде у неї на побігеньках...
Але син так і не попросив її повернутися в Македонію.
Він навіть уваги не звернув, що рідна мати залишила Македонію, ніби так і треба було. Олімпіада затаїла на нього ревниву образу. Полководці йому ближчі, аніж рідна мати. Проклята Македонія! І тут вона перемогла, забрала в неї сина.
Олімпіада вирішила, що те, що вона втратила в Македонії, себто владу, надолужить в Епірі. Рідна дочка Клеопатра не зраділа, коли її мати з'явилася в Епірі. Більше того, почала всіляко підкреслювати, що в Епірі правителька вона, Клеопатра, а Олімпіада лише гостя... Ну й діти, лютувала Олімпіада! Рідний синочок не дав їй влади в Македонії, а рідна дочка хоче витурити з Епіру! Невдячні! Забули, що вона їх породила, виховала І на ноги поставила!
Материне зле бубоніння не розчулило Клеопатру і винуватою вона себе не визнавала.
— Можеш у всьому покластися на мене,— мовила їй сухо і непривітно.— Як стану царицею Епіру, ти матимеш надійний захист.
— Ти... царицею? — стрепенулась Олімпіада і вмить забула про свій жалісливий тон та скарги.— А чоловік твій, цар Епіру, де?
— Помер,— раптом сказала Клеопатра, сказала просто, як про щось буденне.— Несподівано і негадано. Недовго й хворів — все у волі богів... Але я ще не встигла тебе повідомити про це.
Олімпіада не здивувалася почутому, бо брат з малих років хворів, її вразило інше: епірський трон віднині вільний.
— Моя рідна дочка збирається стати царицею, а матері про те ні слівця? — протягла з погрозою.
Клеопатра похолола, бо, знаючи матір, відчула: це добром не скінчиться. Ой, коли б цариця Олімпіада, втікши з Македонії, та не захопила владу в Епірі? Прибула не сама, у неї он стільки озброєних людей, готових на все.
Як у воду дивилась Клеопатра. Олімпіада досить швидко витіснила її з Епіру, і Клеопатра змушена була втікати туди, звідки раніше втекла мати,— у Македонію під захист Антіпатра.
Так Олімпіада стала необмеженою володаркою Епіру. І далі інтригувала проти Антіпатра та інших ненависних їй македонців і все скаржилась на них синові Александру, який, зайнятий далеким походом та безконечними битвами, не завжди їй і відповідав.
Есхін програв змагання, але втікати довелося Демосфену.
Після другої і теж невдалої спроби скинути македонські пута, коли було зітерте з лиця землі непокірне місто Фіви, Греція ніби затихла. Але то тільки так здавалося на перший погляд. Антимакедонська партія хоч і потерпіла поразку, та її люди не впали у відчай чи безнадію і аж ніяк не відмовилися від сподіванок на кращу долю своєї батьківщини. Хто з них подався за Геллеспонт до Дарія III, щоб разом з персами боротися проти македонської навали, а хто залишився вдома, щоб і далі гуртувати патріотів до подальшої боротьби за незалежність Еллади.
(Продовження на наступній сторінці)