«Тартар» Олесь Бердник

Читати онлайн драматичну поему Олеся Бердника «Тартар»

A- A+ A A1 A2 A3

Збирається гурт цікавих — бродяги, жінки, п’яниці, поет. Кат у червоному балахоні з сокирою в руках стоїть осторонь. Обабіч столу займають місця Обвинувач і Захисник. Суддя калатає дзвіночком.

СУДДЯ.

Введіть підсудного, присутні, повна тиша!
Мовляти можна, як дозволю лише…

Вводять Підсудного. Це обірваний, замурзаний бродяга. Він з-під лоба зиркає на суддів, на юрбу. Зупиняється.

СУДДЯ.

Підсудний, ваше ім’я?

ПІДСУДНИЙ.

Я не знаю.

СУДДЯ.

Як це можливо?

ПІДСУДНИЙ.

Світом я блукаю,
І бачу — міріади в нім речей,
Звірів, дерев, і птахів, і людей…

Хіба всьому на світі є наймення?
А якщо є — то лиш для сьогоденну,
Бо хто мені відкриє тайну "Я"?

Що є оцих хмаринок течія?
Чи риби в морі, або цей жебрак?
Отож, добродію, не звіть мене ніяк…

СУДДЯ (зловісно).

Агей, ніяче! За тобою плаче
Сокира ката, а тобі неначе
Все те байдуже…

ПІДСУДНИЙ.

Та воно не дуже,
Але про те хай доля моя тужить!
Як скаже: смерть! — і смертоньку прийму,
Один удар — і буде по всьому!

СУДДЯ.

Доволі слів. Схопила вас сторожа,
Як ви вели поміж людьми ворожу,
Підступну річ, в якій на Світлобога
Були наклепи й лайка…

ПІДСУДНИЙ.

Що ж із того?

СУДДЯ (спалахує).

Ти ще питаєш? Ось отут в Законі
Є вказівки суворі, безсторонні,

Де сказано: "Наклеп на Світлобога —
Карать на смерть!" Тобі — одна дорога!

Тож виправдовуйся — чому ти так сказав?
Чому на Світлобога наклепав?

ПІДСУДНИЙ.

Я лиш сказав, що Світло — не бовван,
Що лиш Природа є єдиний Пан,
Що в ній усе — і день, і темна ніч
У певний час складають певну річ:
В одну годину світлу радий ти,
Але коли захочеш прилягти —
Тоді тобі миліша темнота…

БРОДЯГА (з юрби).

А таки правда… правдонька свята…

ОБВИНУВАЧ.

Заткніте їм пащеки, ваша честь!

СУДДЯ.

У вас до цього (показує на Підсудного) ще питання єсть?

ОБВИНУВАЧ.

Які питання? Ясно все усім:
Вівця паршива увійшла в наш дім
І воду каламутить, добрий люд
Збиває з пантелику. Всякий бруд

Вселяє в душу, сіє злі думки…
Я б всіх таких понищив залюбки!
Хто Світлобога сміє відкидать?
Хто цей бродяга, що, неначе тать,

У наше середовище забрів
І сіє зерна антибожих слів?
Зневажив світло — повернись до праху!
Я вимагаю голову на плаху!

СУДДЯ.

Захиснику, від вас ждемо ми слова…

ЗАХИСНИК (встав).

Я, ваша честь, до захисту готовий!
Мій підзахисний, ясна річ, бродяга,
Проте у ньому сміливість, відвага,
І, може, він сокири й заслужив —
Але ж це вперше?! Хай би краще жив,

Служив би Світлобогу та закону
І повернувся у правдиве лоно!
Я пропоную — хай він присягне,
Що з цеї миті Світло лиш одне
Він любить і любитиме…

ПІДСУДНИЙ.

О ні! Не присягну такого і вві сні!
Як уявлю, що вічно сонце в тім’я
Мене пектиме — краще навіть сім’я
Моє нехай пощезне на землі…

ЮРБА (благає).

Покайся, дурню! Суддоньки не злі!
Проси пощади! Падай на коліна!
Невже так тяжко і зігнути спину?..

СУДДЯ (повернувся до одного підсудка, другого, ті кивають головами).

Устати, слухать вирок! Цей підсудний,
Який не має ймення, дух заблудний!
Поринувши у ненависть і лють,
Повстав на Світло, загубивши путь!

А тому ім’ям Світла й сонця Дня
Йому тепер одна пеня:
На плаху голову — і по всьому!
Нехай іде із світла у пітьму.

Гей, кате, до роботи!

КАТ (хапає засудженого, тягне до плахи на помості під Бовваном Світла).

Все зроблю!
І злодія без жалю погублю!

У юрбі хвилювання, шум, проте всі зацікавлено тиснуться вперед, щоб краще бачити страту. Засуджений кладе голову на плаху.

ЖЕБРАК (до Шукача, позіхаючи).

Що там таке? Чого вони шумлять?

ШУКАЧ.

Та зараз будуть голову рубать…

ЖЕБРАК (сплюнувши убік).

Ну, буде ще на вільненький кілок
Свіженький і гарненький черепок!

КАТ (замахнувшись).

Не міг, злочинцю, сонця шанувать, —
Іди в пітьму сновидою блукать!

Ударив. Крики в юрбі. Голова покотилася, кров бризнула на Боввана Світла. Ореол засяяв яскравіше. Кат бере голову, насаджує на кілок.

ДИТЯ (прокинулося на руках Матері).

Матусю, мамо! Снилося мені,
Що сонечко померкло вдалині,
Що застогнали небо і земля,
Туманами покрилися поля…

МАТИ (заколисує Дитя).

Усе гаразд, синочку мій, все тихо.
То лише сон… і щезне він до лиха…

Дитя дрімає.

СУДДЯ.

Наступного підсудного введіть,
А труп хутенько звідси приберіть…

Слуги витягують безголовий труп, кидають в прірву. Затрушують кров піском.

Вводять ще одного Підсудного. Це худий, бородатий чоловік з фанатичним поглядом, з гачкуватим носом. Руки в нього зв’язані, він люто зиркає на суддів, на юрбу, на варту.

СУДДЯ.

Підсудний, ваше ймення?

ПІДСУДНИЙ.

Світла син!
Я Бога Сонця є громадянин.
А ви — прислужники лукавого…

СУДДЯ.

Мовчи!

ВАРТОВИЙ (б’є Підсудного).

Як смієш ти? На суддів не кричи!

СУДДЯ (присунув до себе чорну книгу).

Жерці Пітьми схопили вас учора,
Як ви у їхнім храмі непокору

До Бога Ночі виявили, й там
Зняли бентегу, несусвітний гам!

Ви Князя Тьми кляли поганим словом,
Ви підривали всі нічні основи…

ПІДСУДНИЙ.

Кляну й тепер я темряву, кляну!
Плюю на ніч, пітьму і Сатану!
На вас, погані судді, я плюю!
Ви будете у пеклі, я — в раю!

ОБВИНУВАЧ.

Тут, ваша честь, немає двох думок:
З ним сперечатися — то нібито горох
На стіну сипати! Оскільки він признався,
Що лише з Днем навіки полигався,

Оскільки Бога Ночі не шанує,
Хай здохне й на тім світі бенкетує!
Я вимагаю — люту смерть йому
За те, що так зганьбив Святу Пітьму!

СУДДЯ.

Захиснику! Тепер слівце за вами!

ЗАХИСНИК.

Вважаю — підзахисний мій без тями!
Нехай він Духу Ночі присягне,
І смерть його любенько обмине…

ЛЮДИ (кричать, благають).

Цілуй Боввана Ночі! Поцілуй!
Чи важко тобі? Кайся, не мудруй!

ПІДСУДНИЙ (люто).

Кляну всіх вас! Плюю на суд!
Плюю на варту і на люд!

СУДДЯ.

Заткніть йому пащеку! Ім’ям Ночі
Цього єретика, який не хоче
Заприсягти Пітьмі, ми приречем:
Відтяти голову мечем!

КАТ.

Сокира в мене, а не меч!

СУДДЯ.

Дарма! Різниці тут ніякої нема,
Це так, у риму вийшло… Ну, а ти —
Бери його, пошли в нові світи!

КАТ (хапає засудженого, тягне до Боввана Пітьми, гне голову до плахи).

Не хочеш, дурню, Ночі шанувать,
Іди у пекло — чорта цілувать!

Одрубує голову. Галас у натовпі. Кат настромляє голову на кілок біля Чорної Пантери. Очі Боввана виблискують, хвіст ворушиться. З провалля чути зойки, стогони.

ДИТЯ (прокинулося).

Матусю, мамо! Чому тяжко дихать?
Що сталося?

МАТИ.

Нічого, синку… Тихо…

СУДДЯ.

У прірву викиньте це тіло!
Підсудних вже нема?
Скінчили діло.
Спочити можна…

ШУКАЧ.

Ваша честь! У мене запитання єсть…
Ви першого підсудного скарали
Законом Світла… Другого не стало
На світі цім тому, що він Пітьму прокляв!

СУДДЯ.

То й що? Ви, може, брат йому?

ШУКАЧ.

Та ні, не брат! А не збагну ніяк, —
Хіба закон рече і так і сяк?
Кому ж ви служите?

СУДДЯ.

Закону!
Лише йому стаєм на оборону!

ШУКАЧ.

А хто ж закони дав — чи День чи Ніч?

СУДДЯ.

О невігласе! Ти збагни ту річ,
Що є закони Ночі, є і Дня,
І кожен свій кордон охороня.
Порушив право Ночі — є вина!
Порушив право Дня — і знов хана!

ШУКАЧ.

То як же бути у такій петлі?

Суддя знизає плечима.

ЗАХИСНИК.

То мудрощі, мій друже, немалі.
Коли у тебе грошенята є —
Ти на подвір’я завітай моє
І я тобі любенько розкажу
Про всі закони: сам-бо їм служу…

(Продовження на наступній сторінці)