— Наші славні чекісти розв’язують такі проблеми за кілька годин, — їдко засміявся генерал, а вслід за ним захихотіли деякі військові. — Те, що авторитетним вченим здається гносеологічною проблемою, для нас лише питання злочинної психіки, яка морочить людей і шукає якоїсь вигоди.
— Заждіте, — раптом втрутився в гостру розмову чоловік у напіввійськовому френчі з лисячою усміш-кою на безбарвному обличчі невизначеного віку. Потираючи руки, ніби спортсмен перед підняттям штанги, він лагідно-звернувся до Бови: — Моє прізвище Бабій, завідуючий ідеологічним сектором ЦК партії. Ви тільки що зневажливо промовили слово "ідеологема". Не відаю, як у вашій реальності, а в нашій — нерушимі ідеологе-ми геніального вчення марксизму-троцькізму не лише є керівними в суспільному житті, а й передбачають роз-криття тих чи інших фактів історії. Тому ваше апелювання до голих фактів є антимарксистським. Те, що ми почули, суперечить чітким ідеологічним концепціям Учителя нашої партії Троцького, а тому — закономірно викликає настороженість.
— Я не можу керуватися вашими концепціями хоча б тому, — зітхнув єхидно Григір, — що в нашій реа-льності панує ідеологія марксизму-ленінізму, а троцькізм засуджено як реакційне, антипартійне спрямування. Троцький був висланий за кордон, формував четвертий Інтернаціонал, боровся проти вождя Радянського Союзу Сталіна, а в сорокових роках був убитий.
— Ви провокатор! — Зблід ідеолог. — Не знаю, звідки ви з’явилися, але вас не можна показувати людям. Я поставлю питання перед Політбюро ЦК партії, щоб цю справу взяли в свої руки органи державної безпеки.
— Заждіть! — Заспокійливо та розважливо промовив академік. — Товаришу Бабій, ми всі розуміємо ва-ші емоції, будь-яке дискредитування геніального Лева Троцького неприпустиме, проте… якщо справді є сенс у концепції багатомірності світів, то хіба виключено варіант, при якому партію очолює, скажімо, Ленін. Адже він був соратником Троцького.
— Це виключено! — скрикнув Бабій. — Закони істмату непорушні. Будь-де має статися так, як тут. Ле-нін — Юда комуністичного вчення, а Троцький…
— А у нас, — підхопив Григір, — саме Троцького Ленін назвав Іудушкою. І в Мавзолеї на Красній площі лежить Ленін, геніальний продовжувач вчення марксизму.
— Ви тим самим дискредитуєте геніального Вождя комунізму Сталіна, — зловісно попередив Бабій, — який нині завершує справу Світової Революції.
— Чим же?
— Тим, що показуєте нашого вождя безпринципним! Тут він продовжує справу Троцького, у вас — ре-негата Леніна. Ви вважаєте це нормальним?
— Це не наша проблема! — Спокійно зауважив Григір. — Я не розумію, що тут відбувається: розв’язується наукова дилема чи кипить ідеологічна дискусія? Для нашої реальності такі речі стали релятивни-ми: Сталін теж помер, його культ розвінчано, розкрито страшні злочини, що їх чинили органи державної безпе-ки, багатьох з них судили і розстріляли. Наприклад, маніяка Лаврентія Берію.
— Замовкни, гад! — заверещав генерал, зриваючись з місця. — 3 мене достатньо. Товариші, тут нема чо-го розв’язувати. Маємо справу з дуже хитрою контрреволюційною групою. Не здивуюсь, якщо вони заслані сюди ренегатом Леніним з Китаю. Там, у Тибеті, розвинуті окультні течії, цілком можливо, що дещо вирішено вжити супроти нас. Товаришу Куштенко!
— Слухаю! — Підхопився на рівні ноги майор, улесливо подавшись вперед.
— Тримати їх під замком. Назовні не випускати. Я звернуся до Прокурора України за ордером на арешт. Справа надто гостра, щоб її пускати на самоплив. Все! Більше ні слова!
***
Гледіс здавалося, що над нею пливуть тисячоліття. Тіло її коханого Горіора втратило видиму зібраність, перетворилося в іскристе джерело райдуг і вогнів, пульсувало у часово-просторових поєднаннях, котрі виявля-лися у дивовижних формах розмаїтих еволюцій та космічних творень. "Усе і всі єсть Я", — згадалися Гледіс віщі слова прадавньої Мудрості. "Той, хто прилучив іскру свого серця до єдиного творящого серця, може вважати себе рідним для всієї Безмірності". Чудові слова! Тільки чому ж вирує ще джерело зла й ненависті, захоплюючи в свою орбіту не окрему якусь планету, а цілі системи Світів?
Кілька разів з яруг весело вискакували коні-побратими, тихенько іржали до Гледіс, закликаючи до весе-лої прогулянки, але вона давала їм мовчазний знак, що залишається на місці, і небесні тварини знову щезали в хащах сріблястих дерев.
Згодом Дивоколо почало зменшуватися, звужуватися, дивні, містичні сутінки скрали обрій, далекі Світи-ла зібралися в мерехтливу кулю, що опинилася під ногами Гледіс. Вона здивувалася: невже Горіор для вирі-шення дилеми Космократорів охоплює своїм розумом Метасвіт? Ось перед нею — модель Великої Цілості: п’ять зоряних вихорів — один в центрі, чотири — по боках, вони переливаються один в інший, вирують, за-тьмарюються або набирають сили, буйності, яскравості, намагаються знайти рішення свого кружляння, вирва-тися за незриму межу і згасають у безсиллі осягнути ту мету…
Настала мить, коли все щезло довкола Гледіс. Існував лише п’ятиміриий світ-вихор, і вона сидить над безвидним берегом тієї зоряної ковбані поруч з дрімаючим коханим. Чекає, чекає, чекає… Кого? Чого? Чи не відчували себе так і великі Попередники — дрімаючий Вішну і терпляча Сарасваті, Шива і Парваті, Христос і його таємнича Супутниця, прикрита Плащем Жалоби?!
Скільки ще треба чекати? Що має статися від такої напруги? І чи можна це називати чеканням, коли тут відсутній час, а лише Вічність обнімає їх Крилом Спокою?!
Зорі мерехтять, пульсують, переливаються із сфери в сферу, знову повертаються на старі вмістилища. Гледіс починає розуміти, що причина існування дрімаючого світу в них самих, що конче треба знайти мить і місце виходу з колеса порочної постійності, і не лише знайти, а й спрямувати Свідомість до вічного польоту угору. Що таке вгору? Хіба вони з Горіором не обрали давно цей напрямок? Хіба не трансформували свої тіла у ноосфері в згустки волі, здатні долати смерть і руїну?
Так, все так! Тільки ж Зоряна Круговерть залишається в роздрібненій свідомості оптильйонів мислячих істот, — і куди їм подітися від цієї психогенетичної спорідненості? Одвернутися, як від набридливого снови-діння? Це те, що пропонує Космократорам Аріман: спопелити минулі історичні спектаклі, ніби їх і не було. Не було походів, кохання, смертей, жорстокостей, надій, злочинів, мрій, поезій, дум, прекрасних картин, мудрих осяянь. Розпочати Еволюцію з чистого аркуша променистої матерії творення. О Лукавий Арімане! І ще лукаві ший попереднику — Кареосе! Ви добре відаєте, що думка, народившись, уже зачинає в лоні Пречистої Матері прекрасних або потворних дітей. Годі їх знищити або трансформувати. Потрібне парадоксальне рішення, якого ще не було в ментальному полі Метасвіту. В чому ж воно? Чи знайде його Горіор у безоднях Океану Буття, ку-ди він так часто пірнає?
Золотисті вії Горіора затріпотіли, наче він почув роздуми Гледіс. Тіло почало ущільнюватися, густішати, налилося теплою блакиттю. Зоряні вихори піднялися вгору, розпливлися над Дивоколом, охопили Всесвіт, зно-ву стали далекими світилами. Запломенів обрій над Правічним Дніпром, заспівали різноголосо птахи в небес-них гаях.
Горіор розплющив очі. Побачив кохану, втомлено усміхнувся.
— Ти так довго чекала, — прошепотів він. — Цілу Вічність.
— Моє терпіння розтопило всі межі, — просто відповіла вона. — Ти розшукав те, що хотів?
— Так, Гледіс, — кивнув Горіор, замислено дивлячись у височінь. — Я пронизав сфери часу, де заро-джувалися заплутані лабіринти їхньої сучасності. Доленосні ускладнення і багатомірне плетиво світів — нас-лідки втручання Космократорів у примітивний плин цієї еволюції.
— Але ж ми самі рекомендували їм проникнути сюди? — зауважила Гледіс.
— Правду кажеш. Ми теж оцінювали результати таких втручань поверхово. Експеримент-імпровізація. Аріман також жалкує, що так сталося, та тільки він хіба здатний покаятись для повної трансформації?
— Що ж повинні зробити Космократори? І звідки починати? Чи маємо ми можливість вирвати їх з чужо-го виміру і повернути в свій, притаманний?
— Жоден вимір Землі не рідний для них, — заперечив Горіор. — Тим більше Юліана, яка вихоплена з дев’ятнадцятого віку, має ввійти в двадцятий, знову різко порушивши кармічні плетива.
— Тоді як?
— Я побачив один з варіантів, який при успішній реалізації відкриє браму до повної метаморфози Бут-тя.
— У чому цей варіант?
— Тяжко і просто, Гледіс. Ми повинні допомогти Космократорам зібратися в певній локалізованій добі за п’ять тисячоліть до сучасності.
— Жах! — скрикнула Гледіс. — Навіть у цю епоху їх звести докупи майже немислимо, а перекинути в минуле, яке вже реалізоване…
— Хто тобі сказав, що воно реалізоване? — Суворо заперечив Горіор. — Реалізована лише гіпнотична воля Арімана. Йому вдалося нав’язати плину еволюції Землі низку глибинних стереотипів, які стали алгорит-мом і програмою планетарного Спектаклю. Актори переодягаються, лаштунки оновлюються, режисери змі-нюють один одного, але фабула та сама, результати повторюються, кулі космічного більярду падають в ті самі лузи.
— Потрібно змінити алгоритм біля першовитоків історії Планети? — запитала схвильовано Гледіс.
(Продовження на наступній сторінці)