На сході зажевріла зірниця. Постать Сварога почала танути в Дивоколі. Межі Трояц-поля знову стали не-видимі, відсунулися в далечінь. Гроза потроху затихала. А над луками, над водами Дана-пира, над хащами ко-тився, затихаючи, голос зоряного Коваля:
— Чарами захистило Дивоколо ваш рідний край, трояни. Та знайте, що минає пора дива, бо сили Мороку набирають потуги, і доведеться синам Сонця шукати моці й уміння в глибинах свого розуму та серця. Любі діти наші! Зоряне Дивоколо та Матінка Гея все дали вам, що буде на потребу в прийдешньому. Та чи зумієте ви від-крити ті втаємничені джерела? Ще один дарунок залишу для вас, доки відійду до правічної кузні на довгі віки. Викував я для Троян-поля чарівного плуга, якого під силу потягти лише велетням-зміям. Магатя-мл, вирощуйте оратаїв-зміїв, знайдіть силача плугатаря, котрий управить могутніми гадами. Проорете Змійові Вали довкола Троян-поля, і вони захистять ваші землі, допоки виросте син Дажбога. Він знатиме, куди пролягла стежка дітям Сонця! Плуга залишаю на Дивич-горі. Прощайте, діти!..
Вільно зітхнула земля троянська.
Згасли пожари на межах Рідного Краю.
Знову защебетали птахи і діти, засміялися діви юні й русалки у водах річкових, загомоніли бабусі по за-пічках, оповідаючи дітлахам про великий герць зоряного Коваля з синами Мороку, про таємничу любов діви Макоші до Дажбога та про чарівного плуга, залишеного Сварогом на Дивич-горі.
Тим часом кинули клич магатями: хто з плугатарів зважиться запрягти до Сварогового плуга велетенсь-ких гадів, вирощених чарами ведунськими у глибоких яругах на берегах Дана-пра?
Відгукнувся юний Микула, син плугатаря з городища Гребінського, що лежить в урочищі Янча, близень-ко від Рожища. Він приплив човном до Троян-поля в призначений ведунами та магатямами ранок для іспиту, в якому визначиться, кому під силу здійснити Заповіт Сварогів. Згодився прибути на випробування силач із сі-верських лісів — молодий звитяжець Вернидуб. Зголосився лісоруб із Карпатських плаїв Скалій.
Велелюддя оточило Дивич-гору. А на верхів’я вийшли тільки магатями, волхви-ведуни та звитяжці, го-тові для іспиту.
Микула, хоч і був кремезний та широкоплечий, видавався малосильним супроти височенного, гривастого Скалія та волохатого, чорноокого, з товстелезними ногами й руками Вер-нидуба.
Першого запросили до плуга Вернидуба. Він уважно оглянув велетенський витвір Сварогів, похитав го-ловою. Небесний плуг явно призначався для Божих плугатарів, бо перевершував звичайні земні плуги в десятки разів,
Магатям Ям підняв руку і суворо сказав:
— Синку Вернидубе, і ви, юні діти, котрі зважилися на таке діло. Самі бачите, що взятися до плуга зви-чайному плугатареві годі й мислити. Сварог попередив, що той, хто зрушить плуга з місця, обраний Дивоколом для захисту Краю. Проте він зможе запрягти гадів лише тоді, коли вип’є молока зоряної корови, виросте вдва-надцятеро і отримає силу для такої потреби. Проте він уже позбавиться можливості вернутися до звичної подо-би.
— А куди подінеться? — Тривожно запитав Вернидуб.
— На Ниви Сварогові, в інші світи, — просто відповів Ям.
Вернидуб помовчав, чухаючи потилицю. Обійшов плуга довкола, посмикав за блискуче, могутнє черес-ло. Потім підклав долоні під велетенського лемеша, напружився. Плуг залишився в спокої. Жодного коливання. Вернидуб одійшов убік, тяжко зітхнув.
— Таке хіба зоряним Пращурам під силу.
Виступив з кола присутніх Скалій. Схопивши могутніми руками чепігу, похилену набік, він нап’яв могу-тні м’язи, аж загарчавши від зусилля. Проте плуг навіть не поворухнувся.
Приступив до плуга Микула. Однією рукою взявся за чересло, і чарівний плуг, ніби пушиночка, піднявся над головами старійшин.
— Диво! — скрикнув Грім-тур.
— Диво, — згодилися магатями та волхви. — Рука Сваро-гова і Дажбожа! Минуло, тобі суджено запряг-ти гадів до плуга і проорати Змійові Вали довкола Троян-поля! Чи готовий ти випити молока зоряної корови?
Засміявся дзвінко Микула. Ясним поглядом оглянув своїх батьків та друзів.
— Навіщо мені молоко зоряної корови? Я п’ю його щодня. Матінка Гея, рідна земля дарує кожному те молоко з року в рік. Те, що попрошу в неї, — матиму. Гляньте!
Тупнув ногою Микула об верхів’я Дивич-гори і почав рости. Ось він удвічі вище звичайної людини. Ось — вчетверо. А далі — вшестеро, вдесятеро. А потім став як гора, і плуг зоряного Коваля сягав йому лише до пояса.
— Берися до справи, — схвально сказав юнакові Ям. — Направду Матінка Гея тебе благословила, що маєш чарівну силу сам по собі. Навіки залишиться пам’ять про тебе у казках троянських.
Микула легко підняв плуга на плече, кількома кроками спустився з Дивич-гори до берега Дана-пра, де в яругах ревли приковані на ланцюгах гади — велетенські ящери-змії. Троя-ни бачили, як юнак приготував мідні ярма та велетенські посторонки, прив’язав їх до Сварогового плуга, а потім вирвав паколи із землі, що на них були прикуті плазуни, і накинув упряж на потворних тварин. Вони заричали оглушливо, здибилися над круча-ми, та Микула вдарив їх здоровенним бичем по хребту і змусив виповзти на рівний степ.
Чересло врізалося в землю, рілля, мов чорна хвиля, здіймалася над полями, над дібровами, над яругами та горбами. Колихалася земля, в небі потемніло, затуманилося ясне сонце. Зміїне ревище віддалялося до полуд-ня. Зворушені, налякані, здивовані люди довго стояли мовчазні, безсилі висловити своє захоплення або жах. Мовчання порушив волхв Горислав, сказавши:
— Земля троянська віднині буде захищена. Дякуймо Сва-рогові. Готуйтеся до великих жнив, люди. В дні щедроти Дажбога та Матері Лади маємо вирішити, як діяти далі.
Микула проорав зміями-ящерами височенні вали довкола рідного краю: вони перекривали шляхи від на-пасників зі сходу і заходу, полудня й полуночі. На брамах, витесаних з вікових дубів, стала надійна варта. По-над просторами Троян-поля літали сторожові лелеки та орли із розвідниками, котрі оглядали межі рідного краю, щоб повідомити магатямам та волхвам, коли де-небудь з’явиться ворожа сила.
Тим часом наближалося Купальське Свято і день Великого Жнива. Ниви Троян-поля покрилися копами золотої пшениці. Застукотіли ціпи по широких токах. Закуріли шляхи під колесами возів та гарб, запряжених круторогими сивими волами. Посипалося сонячне зерно у господарські засіки, віщуючи багату, забезпечену зиму. А потім, коли врожай було надійно заховано у коморах та сухих ямах, вся громада Троян-поля, як і гро-мади інших городищ та селищ рідного краю, зібралася на березі річки Красної, щоб віншувати Господаря Діду-ха — золотого кумира родючої ниви, любовно витканого руками женців із пшеничної соломи та буйного колос-ся. Його несли десятки сильних рук на носилках, засланих розкішними килимами, а дівчата й жінки дзвінкими голосами співали хвалу Богу-Хлібові:
— Сонячний хлібець.
Пошив жупанець,
Злотий колосок,
З волошок вінок.
Диво-господар
Нам приносить дар —
Теплі калачі
Кожному в печі.
З Ирію прийшла
Радість до села,
Урожайний рік —
Золотий засік.
Мати Геє — Гай!
Славимо за рай,
Вічно нам подай
Знов такий врожай!
Боже Золотий,
Владарю Святий,
Славимо за світ,
За пахучий квіт.
Славимо тебе
Й диво голубе,
Де твоя лодья
З вічності сія.
Господаря Дідуха посадили посеред вигону, перед ним урочисто поклали на вишитому рушнику веле-тенський коровай. Наперед вийшов магатям Ям, вбраний, як і решта старійшин та ведунів, у святкові білі шати, підняв угору перстень Старшинства.
— Трояни! Маю повідомити вам славні новини. Перша новина: диво-плугатар Микула завершив грома-дити Змійові Вали біля Чорного моря. Змії-оратаї потонули у хвилях, бо праця, що її здолали вони, затяжка для гадів!
Трояни радісним гомоном вітали слова Яма.
— Друга новина: за славний подвиг Пращури прийняли звитяжця Микулу до вічної Рідні. Віднині наш Рід володіє правом бути улюбленим дитям Матері Землі.
— Слава Геї! — загукали трояни. — Слава Матері Землі!
— Третя новина: діва Макоша зачала в лоні від Покровителя Роду нашого Дажбога. Віщування Баби Гайї правдиве. Наш край матиме Захисника.
Урочисте мовчання повисло над майданом. Тисячі людей підняли руки до Дивокола, палко дякуючи зо-ряній Рідні за велику ласку.
— Трояни! — Знову проголосив гучно Ям. — Потвердженням слів моїх є те, що дитя Дажбога росте в лоні діви Макоші не місяцями, не днями, а годинами. Старша повитуха Всесилея повідомила, що сонячний син народиться якраз на Купальське Свято. Радіймо, люди! Готуйтеся захистити Ріяма від мороку і зла. Ви відаєте: де з’являється син Сонця — там підкрадається поблизу син Мари. Запаліте сторожові вогні Дажбога в оселях, трояни! Захистіте від зла нашу надію!..
Купальська ніч вирувала.
(Продовження на наступній сторінці)