— Отот, — засміявся Багрян. — Це якраз і є наш метод — внутрішнє звертання. І вона — Ріона — сприйняла ваше внутрішнє звертання. Якраз був черговий дослід. Пощастило навіть дещо записати, трансформоване через апаратуру… Та ви самі побачите.
— Дозвольте… А як же я? Чому я спіймав, чи то пак побачив її видіння там, на Плутоні?
— А то вже складніше, — радісно потер долоні Багрян. — То вища ступінь. Концентрація енергії, створення спеціального… Ее, зачекайте. Я вам відкриваю наші секрети, а ще не запитав основного.
— Що ж? Говоріть, я страшенно заінтригований.
— Ми вирішили забрати вас.
— Мене? Куди?
— До себе. З Космоцентру.
— Ну що ви? — засміявся Буревій. — Мене забрати від Космосу? Це нереально…
— Навпаки, — сердито махнув рукою Багрян. — Навпаки. Не забрати від Космосу, а дати вам Космос посправжньому. Вже півжиття я воюю з техніцистамиученими, доводячи їм, що Безмежність не можна завоювати ракетами…
— Дивлячись якими ракетами, — зауважив Буревій ревниво. — Квантові ракети не мають межі для проникнення в Світобудову…
— Дурниці. Квантові, понадквантові, мезонні, фотонні — всім їм одна ціна. Тягти у простір мільйони тонн речовини, посилати людей на страшенний ризик, ждати їх через тисячі і мільйони років, враховуючи парадокс часу. Не годиться. Не кажучи про те, що ви ніколи ракетою не перескочите квантову межу — швидкість променя.
— Прийде час — перескочимо! — заперечив Буревій. — Кожна межа умовна.
— Хаха! — підхопив весело Багрян. — Ось ми й руйнуємо вашу межу. І не колись, а сьогодні. Тільки на принципово іншій основі.
— Думка?
— Так, думка. Тільки не зрозумійте примітивно. Я кажу не про зв’язок між космонавтами або з іншими розумними Братами з Допомогою парапсихологічних явищ. Я кажу про подорож між планетами, між зорями, про вивчення інших світів, систем, галактик. Нема межі для вивчення світу з допомогою думки. "Чому?" — запитаєте ви. Тому, що швидкість розповсюдження думки — миттєва. Вона не вкладається у просторовочасові аспекти. Вона вміщує їх у себе. Ви розумієте? Посилаючи мандрівників у Безмежжя, скажімо, до іншої галактики, ми не будемо ждати їх через мільйони років, а через кілька хвилин, годин чи секунд. Та, власне, вони нікуди й не літатимуть.
— Нічого не розумію, — знизав плечима Буревій. — І літатимуть — і не літатимуть…
— Діалектичне протиріччя, — усміхнувся Багрян, кумедно поворушивши кудлатими бровами. — Чудовий горішок. Але ви не відповіли — підете до нас? Можу сказати вам відверто, таких, як ви, па Землі десятки — не більше. Та й тих ми не знаємо. Ваш перехід до нашого Інституту підніме дослідження на небачену висоту. Ви навіть не можете уявити, які перспективи відкриються перед наукою.
— Так дозвольте ж узнати все як слід, — сміявся Буревій. — Перед таким натиском не втримаєшся. Якщо це не забере від мене Космос, якщо це… Коротше, я приїду до вас, а там поговоримо.
— Ну от і добре. Лягайте відпочивайте. А то ми вас одразу від непритомності — до надкосмічних проблем.
— Найкращі ліки, — заперечив космонавт. — До речі, вам теж пора в крісло. Я бачу за бортом Місяць. Станція!
РІОНА
Усе позаду: радість товаришів у Космоцентрі, торжества на базі кораблів, серед службовців, учнів космошкіл, селенологів, садоводів оранжерей і безлічі інших посланців Землі на Місяці. Позаду виступи по радіо і телебаченню, сотні інтерв’ю кореспондентам, журналістам, ученим. Буревій знову на Землі. Рейсова ракета принесла його на рідну планету. Потужний вертоліт прямує на південь. Він тримає курс на Гімалаї. Там у квітучій долині, на висоті біля трьох кілометрів розташовано Інститут Думки. Туди пролягає шлях Буревія.
Згадуються прощальні слова друзів. У них звучать жаль, гумор і щире почуття.
— Дивися — не зраджуй нас, космачів.
— Обплутають тебе всякими телепатіями, як мотузками, пропадеш, Космосу божого не побачиш!
— А коли що путнє — давай помагай. Може, спільною упряжкою рвонемо в Космос!
"Смішні, любі мої! Я розумію ваші почуття. Сам пережив те ж саме. І ніколи не посмію навіть думати про те, щоб відсахнутися від космічних польотів. Невідомий, таємничий порив несе мене в нову путь. Там я відчуваю нові обрії, які лише маячать перед людством. І коли мої сили потрібні Землі — хай вона візьме їх".
Внизу пливуть грандіозні гряди найвищих гір. В’ються могутні білосніжні хребти, клубочаться хмари, ховаючи в глибоких ущелинах віковічні таємниці. Вертоліт пірнає в білий морок, пробиває його. По схилах збігають донизу зарості високих дерев, скачуть бурхливі водопади, темніють масиви скель.
Вертоліт зупинився па березі невеликого озера. Воно схоже своєю формою на гігантське око. Навіть острівець з групою ялин посередині нагадує зіницю. Ніжнозелена гладінь води завмерла, не колихнеться. Вартовими стоять вікові дерева. Димляться урочисто високі вершини, ніби хтось там запалив огні. Буревій вийшов з машини, глибоко вдихнув прохолодне, пахуче повітря гір.
Просто, велично, спокійно. Як у Космосі. Не дивно, що саме сюди прийшли учені для розкриття таємниць психіки. Ураганні вихори свідомостей мільярдів людей мчать далеко поза цими хребтами, не зачіпаючи спокою казкової долини.
Пілот — тонкий, задумливий юнак з Бенгалії — мовчки показав у бік ущелини. Буревій поглянув туди. За верхів’ям ялин і кедрів білів купол споруди. Туди вела ледь помітна стежечка між густим високотрав’ям.
Буревій рушив по ній. Розгортав трави, вдихав неповторний п’янкий аромат квітів. Схвильовано шумувала кров у скронях, тонко поколювало в серці. Чари. Справжні чари! Ніби й не було тисячоліть технічної цивілізації. Повернулися предковічні епохи. Мовчать древні ліси, приховуючи в собі примітивне життя, небезпеки, таємниці. А там, десь попереду, його жде вічна подруга, вічний супутник, друзі, товариші. Вони разом підуть від стійбища до стійбища, палицею і вогнем здобуваючи собі право на існування, в неймовірних муках підкоряючи собі загадкову природу.
Буревій оглянувся, засміявся. Он стоїть легкокрилий птахвертоліт. Свідок важкого і величного шляху. Ні — не палиця і темна печера попереду, а хвилюючий політ думки в Безмежжя.
Він вступив під покриття велетнів деодарів. Ледве чутним дзвоном привітали вони космонавта, зачарували непорушною величчю. Поміж вкритими мохом валунами, через вузлуваті звиви змієподібного коріння Буревій добрався до широкої галявини. Звідси починалася доріжка, вкрита білим піском. Вона вела до таємничої сферичної будівлі.
Космонавт наблизився, дивуючись, що його ніхто не зустрічає. А втім, може, так і краще. Там, де справа стосується думки, хай не втручається ніщо показне, шумливе, звичне, банальне.
Перед входом його зустріла статуя. Вона була висічена з скелі лілових тонів. Буревій замилувався точними і легкими лініями, тонкою символікою творення.
Статуя зображувала жінку. Тремтливі, дівочі форми тіла, закриті довгою глухою сукнею. Обличчя зосереджене, брови зсунуті докупи, ніби з виразом запиту. Погляд спрямований у Космос, в Безмежність. В руках, біля грудей, вона обережно, як найбільшу цінність, тримає прозору чашу з серцем всередині. Воно сяє блакитним полум’ям, воно кидає відблиск на юне обличчя дівчини. Найдревніший символ — серце в чаші — був дуже близьким Буревію. Він зрозумів задум творця. Серце — символ служіння людям, чаша — символ Синтезу, Знання, Безмежності. Всі сили серця, розуму — для Людства. Ось про що говорить творець статуї.
Космонавт насилу одірвався від споглядання, рушив до дверей. На стіні побачив невеличку табличку з написом: ІНСТИТУТ ДУМКИ.
Він ступив у коридор. Ввійшов до широкого приміщення. Стіни випромінювали м’яке сяйво. В овальні вікна привітно заглядали ялини.
Буревій пройшов по пухкому килиму. Оглянувся. Жодної душі. Йому це здалося дивним після шумливих аудиторій Космошколи, після ураганних стартів космічних ракет, після нестримних суперечок "космачів".
Та ось він перед дверима. Вони нечутно відкриваються. Космонавт ввійшов туди і зупинився, вражений. На нього дивилася молода жінка. Це була вона. Та, яка з’явилася йому на далекому Плутоні. Та, яка попередила його і врятувала від смерті. Тільки там вона була містичною, примарною, нереальною, а тут — зовсім інша.
Вона схожа на статую, поставлену при вході. Така ж ніжна, тендітна, дивна. Навіть одягнена в довгу лілову сукню. Великі темні очі зпід чорних вій дивляться на Буревія запитливо і тривожно. Він бачить лише ці очі на блідому обличчі. "Прекрасна яка", — подумав він.
— Прекрасна яка, — діловито повторив чийсь голос збоку. Буревій отетерів від несподіванки. Хтось засміявся дружньо.
Дівчина почервоніла.
До космонавта підійшов Багрян — він з’явився зовсім несподівано зза спини, жартома сказав:
— У нас навіть думати треба обережно. Не варто жінкам одразу говорити компліменти. Апаратура записує, потім зміните свої думки — буде конфуз. А втім, гадаю, щодо Ріони зміни думок не буде!
— Багряне, — благально промовила дівчина.
(Продовження на наступній сторінці)